Дипломная работа: Педагогічні умови оптимізації учбової діяльності молодших школярів

Педагогічні умови оптимізації учбової діяльностімолодших школярів

(дипломна робота)

Вступ

Аналіз психолого-педагогічних досліджень засвідчує, що в сучасній дидактиці вже розроблена певна система способів оптимізації навчального процесу, котра побудована на логіці послідовного вибору найкращих варіантів усіх основних компонентів навчання - його завдань, змісту, методів, засобів, форм організації й аналізу його результатів.

Однак, все висвітлене на сторінках педагогічних досліджень стосується, в основному, роботи середньої та старшої ланок загальноосвітньої школи. Щодо початкової школи, то тут відчувається певний вакуум у розробці ідеї оптимізації навчання.

Водночас, оптимізувати процес навчання можливо лише на базі оволодіння основними педагогічними знаннями та вміннями, необхідний пошук таких варіантів прийняття найкращого методичного рішення, які б найпродуктивніше сприяли високій працездатності учнів на уроці, бо на уроці, як відомо, засвоюється понад 70% всієї наукової інформації. Але для цього необхідно забезпечити досить високий рівень цілеспрямованості навчання, значне посилення мотивації учіння молодших школярів, подальше зростання інформаційного насичення змісту навчальних предметів, використання освітніх технологій, зорієнтованих на особистість молодшого школяра.

Об’єктом дослідження є оптимізація учбової діяльності учнів.

Предметом дослідження є педагогічні умови оптимізації молодших школярів.

Все це разом узяте – ускладнення навчально-виховних завдань, розширення сфери впливу школи, ріст числа об'єктів і суб'єктів - робить неможливим інтуїтивно-практичну побудову навчально-виховного процесу в школі і вимагає відшукання оптимальної для конкретних умов структури його функціонування, котра б дозволила розв'язати ввесь цей більш складний комплекс завдань і взаємодій без росту витрат часу і в межах раціональних зусиль учителів й учнів.

Охарактеризуємо існуючі підходи до поняття "оптимальний процес" і "оптимізація процесу навчання", У широкому трактуванні термін "оптіум" (лат.) означає найбільш сприятливі умови для чого-небудь. У цьому розумінні оптимальний варіант - це найкращий для даних умов варіант.

Отже, визначаючи процес навчання як оптимальний, слід вказати, передусім, на таку його суттєву характеристику: це найкращий варіант побудови процесу. Визначаючи його таким чином, необхідно обов'язково говорити про умови для сприятливого функціонування процесу.

Таким чином поняття "оптимальний" має широке універсальне значення і застосовується у різних аспектах. Це наклало певний відбиток на саму еволюцію уявлення про оптимізацію процесу навчання. На першому етапі чітко проглядаються спроби ототожнити поняття оптимальний з будь-яким одним підходом до побудови процесу навчання. Так, у шестидесяті роки ХХ століття вважали синонімом оптимально побудованого навчання лише програмоване навчання, оскільки у ньому забезпечується оптимально можливий облік індивідуальних особливостей темпу навчальної діяльності і успішна реалізація самоконтролю в навчанні [9]. Не заперечуючи багатьох позитивних моментів програмування у роботі з учнями, зокрема невстигаючими, ми не розподіляємо правомірність такого ототожнювання, тому що саме жорстко запрограмоване навчання може стати причиною, яка стримує розвиток самостійності школярів, тобто призводить до неоптимального процесу навчання. Звідси програмування не є синонімом оптимізації, хоча в певних умовах саме воно може виконувати роль важливого засобу більш оптимальної побудови процесу.

Оптимізація навчання нерідко ототожнювалася впроваджуванням проблемних прийомів викладання. І тут необхідно враховувати те, що проблемне навчання у багатьох випадках виконує роль засобу оптимізації, але не може вважатися синонімом оптимального процесу загалом.

Удосконалення навчально-виховного процесу в школі вимагає розв’язання таких важливих проблем, як забезпечення ефективності і якості навчання, підвищення пізнавальної активності і самостійності школярів.

Найпершою умовою успішного виконання цих завдань є дальше поліпшення методики викладання, оптимальне застосування методів і прийомів навчання, які сприяють озброєнню учнів міцними й усвідомленими знаннями, інтенсивному розвитку їх мислення, оволодінню засобами пізнання.

Розглядаючи під цим кутом зору методичні засоби залучення молодших школярів до активної навчальної діяльності, слід у першу чергу назвати проблемне навчання, евристичну бесіду, розв’язування системи пізнавальних задач, диференційний підхід і програмований контроль, формування в дітей умінь коритися операціям мислення.

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми оптимізації учбової діяльності

1.1 Історіографія проблеми оптимізації навчальної діяльності

Ідеї оптимізації процесу навчання часто висвітлюються у тісній взаємодії проблемами наукової організації педагогічної праці, до того ж одні автори вважають, що принцип оптимізації є поодиноким випадком наукової організації педагогічної праці, інші, навпаки, що принцип оптимізації процесу навчання включає в себе елементи наукової організації педагогічної праці, спирається на них.

Однозначної відповіді на це питання наука ще не дала, бо саме поняття "оптимізація" доволі універсальне і має відношення як до організації праці взагалі, так і до організації процесу навчання зокрема. Але, оскільки, поняття "педагогічна праця" і "процес навчання" майже ідентичні, то самі критерії, що належать "оптимізації в процесі навчання" є більш "тонкими", ніж категорії трудової діяльності. Адже процес навчання відображає спільність діяльності педагогів і школярів і включає в себе крім праці педагогів, ще й процес засвоєння школярами знань, умінь, навичок. Звідси, оптимізуючи процес навчання, слід спиратися і на ідеї НОП, не зводити все лише до цього, а розглядати цю працю в єдності з працею учнів, у складних структурних зв'язках із процесом засвоєння, з урахуванням новоутворень, що виникають на основі взаємодії педагогів і школярів.

Означена проблема має глибоке історичне коріння. На це вказує співставлення школярів у дев'ятнадцятому столітті та у різні роки двадцятого століття.

Так, у середині дев'ятнадцятого століття, підсумовуючи показники, одержані під час перевірки державних шкіл, К. Ушинський писав, що з учнів, які одночасно вступають до середніх навчальних закладів, лише одна десята частина успішно завершує курс навчання. Дев'ять десятих із кожним роком усе більше й більше відстають у навчанні, а дехто взагалі відсіюється [38].

Продуктивними і доступними для вчителів є рекомендації відомого педагога П. Блонського, який багато років тому склав загальну типологію школярів і виділив типи невстигаючих. Це не втратило актуальності і у наш час. У статті "До питання про заходи боротьби зі шкільною неуспішністю" 0928 р.) вчений наводить такі дані: в 1926/27 н.р. було обстежено ряд шкіл. Виявилося, що у закладах І ступеня не встигало з двох і більше предметів (найчастіше з письма й арифметики) 27% учнів від загального їх числа. Якщо ж врахувати відстаючих з одного предмета, то у школах IIступеня у кожному класі лише 2-3 дитини навчалися успішно. П. Блонський робить висновок, що шкільна неуспішність - поширене явище [15].

Із того часу минуло понад сім десятиліть, а проблема подолання неуспішності й досі залишається невирішеною. Є чимало слушних рекомендацій і різних методик, та всі вони не спрацьовують без індивідуальної роботи з кожним учнем. За П. Блонським, причини відставання школярів - у їхніх неоднакових пізнавальних можливостях. Навчання вимагає від дитини працьовитості, інтересу. Особливо впливає на успішність уміння працювати [15].

Тип учня, якого названо "поганий робітник", характеризується так: неуважно сприймає завдання; не розуміє його зміст, тому ні про що не запитує; працює пасивно; потребує постійних стимулювань, особливо при переході до наступного етапу роботи: не помічає власних труднощів і невдач; не має чіткого уявлення про послідовність у виконанні завдання; працює занадто поспішно або повільно; до результатів праці ставиться байдуже. Кожний учитель за такими якостями впізнає деяких своїх учнів.

Інший тип П. Блонський назвав "патологічним" - це надзвичайно емоційні діти. Ще до початку роботи або в разі першої невдачі вони відмовляються працювати, постійно чекають схвалення, важко переборюють труднощі. (У кожному класі і нині знайдуться такі діти.) Працюючи з цими школярами, вчений радить особливу увагу приділяти початковому етапу: зосередженню уваги дітей, усвідомленню ними мети роботи, поясненню незрозумілого, попередній загальній орієнтації, контролю тощо.

Загальні заходи боротьби зі шкільною неуспішністю, на думку П. Блонського такі:

- створити комфортні (у психологічному плані) умови для роботи зі слабкими учнями, індивідуалізувати процес навчання;

- якомога раніше виявити невстигаючих;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--