Дипломная работа: Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку засобами ігрової спрямованості

Комплексна програма з фізичної культури містить методичні рекомендації щодо формування вмінь та навичок виконання основних рухливих дій, розвитку фізичних можливостей, а також нормативний матеріал для оцінки підготовленості школярів.

У 1-му класі для дітей 6 років раз на місяць необхідно проводити фізкультурне свято, а також дні здоров’я.

Дітям, які навчаються в 1-му класі на базі дитячого садка, заняття з фізичної підготовки необхідно проводити не менше 3-х разів на тиждень по 30 – 40 хвилин кожне.

Навантаження протягом року має бути таким: теоретичні заняття – 12 годин, розвиток фізичних здібностей – 81; змагальна діяльність – 12; контрольні заняття – 12, навчання рухам – 27 годин.

Загальна кількість занять становить 144 години, але протягом року навантаження може зрости до 180.

У програмі початкової школи передбачається участь молодших школярів у щомісячних фізкультурно-масових та спортивних заходах.

Урок фізичної культури – основна форма фізичного виховання в школі, яка проводиться 2 – 3 рази за тиждень з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних можливостей та формування особистості школяра в цілому.

На думку О.О.Панфілова [66], існуюча система фізичного виховання в школах не вирішує головних своїх завдань – виховних, оздоровчих, навчальних.

Т.Ю. Круцевич [50] зазначає, що зміст програмового забезпечення повинен враховувати біологічні та педагогічні закономірності управління фізичним станом організму людини в процесі фізичного виховання. Ігнорування цих закономірностей перешкоджає реалізації педагогічних завдань, і, відповідно, досягненню мети фізичного виховання: підвищенню рівня фізичного стану, зміцненню здоров’я, зниженню захворюваності.

Серед причин неефективного функціонування системи фізичного виховання в навчальних закладах дослідники [64] виділяють:

- порушення функціонального взаємозв’язку між соціальною та педагогічною підсистемами;

- застарілу концепцію системи фізичного виховання в школі, яка потребує нового визначення мети, завдань і принципів фізичного виховання;

- авторитарний підхід при складанні програмно-нормативного забезпечення;

- консерватизм системи педагогічного контролю;

- застарілі підходи при забезпеченні навчально-виховного процесу з орієнтиром на “середньостатистичну норму”, які повинні обумовити необхідність подальшого вирішення цієї проблеми.

Експериментальні дослідження О.М.Бєльського стверджують, що однією з основних умов підвищення рівня фізичної підготовленості учнів є відповідність фізичних навантажень функціональним можливостям організму. Дію цих навантажень автор пропонує оцінити візуально за показниками стомлення, а також на основі даних працездатності, за показниками ЧСС.

Як бачимо з аналізу досліджень, найбільшу увагу приділено проблемі нормування фізичного навантаження та вдосконалення форм організації занять фізичними вправами. Яка крім іншого повинна забезпечити позитивні емоції, радісний настрій дітей.

Слід зазначити, що в більшості країн світу особлива увага приділяється фізичному вихованню у початковій школі [2, 27]. У деяких країнах з причин економічного характеру предмет “фізичне виховання” є обов’язковим тільки формально. Відмінною рисою програми фізичного виховання у більшості країнах є великий ступінь варіативності. Викладачі кожної школи вносять у цю програму необхідні доповнення, які відповідають рівню фізичної підготовленості учнів та матеріально-технічному забезпеченню. У них відсутня деталізація, уроки носять не навчальний, а тренувальний характер з використанням ігор, естафет, змагань згідно з цими програмами, найбільш важливими вимогами до уроку є:

- забезпечення диференційованого підходу до школярів;

- досягнення високої моторної щільності, динамічності, емоційності та інструктивної спрямованості навчальних занять;

- формування в школярів навиків та вмінь для самостійних занять фізичними вправами.

Удосконалення фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути ефективним, якщо цей процес розглядається як система [19,52, 86] з багатьма взаємопов’язаними компонентами – засобами, методами й формами педагогічної дії, основною метою якої є виховання фізичних здібностей.

Вікова педагогіка збагатилась науковим фактом, який дозволяє розробити періодизацію вікового виховання здібностей дітей та підлітків. Теоретична концепція сенситивних періодів в розвитку отримала об’єктивне підтвердження в дослідженні фізичних здібностей дітей шкільного віку.

Другим, не менш важливим, методичним фактором системи фізичної підготовки є нормування фізичних навантажень під час виховання конкретної фізичної здібності, а також перерв для відпочинку при виконанні фізичних вправ.

Відомо [3, 20, 54], що як за обсягом, так і за інтенсивністю фізичних навантажень по-різному діють на організм людини, що залежить від її індивідуальних особливостей.

На підставі вивчення статистичної витривалості м’язів кисті, розгиначів тулуба і ніг [42, 51], можна зробити висновки про активність розвитку даних здібностей у дітей молодшого шкільного віку. Що стосується вікового розвитку витривалості у швидкісно-силових вправах, то в дослідженнях виявлено найвищий темп її розвитку у дівчаток віком 9 - 10 років, та хлопчиків – 8 - 10 років.

Аналіз теорії і практики вікового розвитку витривалості засвідчує, що молодший шкільний вік є сприятливим періодом для її спрямованого виховання. Особливе місце у фізичній підготовці дітей молодшого шкільного віку займає спритність [40, 70, 78].

Вивчаючи рівновагу як одну з координаційних здібностей дослідники [5, 12, 69] виявили, що амплітуда коливання тіла в дітей, коли вони стоять на горизонтальній поверхні, до 12 років зменшується, що особливо помітно з 8 до 10 років і з 11 до 12 років.

Є.Я. Бондаревський [12] та інші дослідники визначили, що ходіння в дітей досягає найбільшої прямолінійності до 13 років, а з 7 до 12 років це поліпшення є статистично достовірним. Таким чином, функції динамічної рівноваги найбільш інтенсивно розвиваються в молодшому шкільному віці.