Дипломная работа: Питання теорії мотивації
Вимогу абстрактної любові до суспільства, людей взагалі критикував Гегель, який писав: "Любов до людей, яка повинна поширюватися на всіх, навіть на тих, про кого нічого не відомо, кого не знають, з ким не мають жодних зв'язків, ця всезагальна любов до людей є порожньою вигадкою, характерною для епох, не здатних обійтися без висування до задуманої речі ідеальних вимог, чеснот, і вихваляння у цих створених думкою образах своєю пишнотою, бо дійсність їх вкрай бідна".
При переході від першого і другого за Івіним ступенів до третього і четвертого любов стає настільки абстрактною, що вона ніби щезає і перетворюється у свою протилежність. Як відомо, сталінізм і нацизм відрізнялися зневагою до особистості й особливою жорстокістю до людини, за часів панування цих ідеологій були фізично знищені мільйони людей.
Правомірно стверджувати, що у континуумі цінностей: любов до себе, любов до ближнього, любов до кожного, любов до батьківщини, людського суспільства в цілому - існує певний раціональний баланс цінностей, їх консенсус. Не слід заохочувати ні крайній егоїзм, пріоритет суто фізіологічних потреб (хоча їх не можна виключати), ні відхід у далечінь, коли губиться реальний зміст і виправдуються будь-які засоби для задоволення, здавалося б, високої мети.
Дуже важливим для управління персоналом є інтерес багатьох людей до роботи як такої, їх трудоцентризм.
У Священному Писанні сказано: "... серце моє радувалося у всіх працях моїх, і це було моєю часткою від усіх праць моїх" (Еккл.2: 10).
А. Маршалл писав: "Прагнення до досконалості заради неї самої триває від Ньютона або Страдіварі до рибалки, який, навіть коли ніхто на нього не дивиться і коли він нікуди не поспішає, отримує задоволення від того, що він добре вправляється зі своїм суденцем, що воно добре побудоване і добре слухається його керування. Такого роду прагнення впливають на прояв вищих здібностей і народження найбільших винаходів" [53].
Взаємозв'язок мотивації й трудової діяльності докладно вивчався вітчизняними психологами [46, 48] та їх послідовниками за рубежем. Так, С.П. Рубінштейн писав: "... лише в міру того, як особистість предметно, об'єктивно реалізується в продуктах своєї праці, вона через них зростає і формується. Між особистістю і продуктами її праці, між тим, що вона є, і тим, що вона зробила, існує своєрідна діалектика".
Зв'язок між потребами і діяльністю досліджувався й економістами.А. Маршалл підкреслював, що "нові види діяльності прокладають дорогу новим потребам" [53]. І в іншому місці: "Заняття, за допомогою якого людина заробляє собі на життя, є об'єктом роздумів протягом переважної кількості годин, коли її розум ефективно працює; саме у ці години її характер формується під впливом того, як вона використовує свої здібності у праці, які думки і почуття ця праця в ній породжує і як складаються у неї стосунки з товаришами по роботі, роботодавцями або її підлеглими".
Любов людей до праці, прагнення до цікавої роботи, як і альтруїзм, можуть бути пояснені кількома причинами:
1) це є риса особистості;
2) цього вимагають етичні норми;
3) у праці людина шукає самореалізації;
4) у праці людина шукає сенс життя;
5) це зумовлено формуванням особистості в процесі праці, тобто впливом зовнішніх, об'єктивних факторів.
Розглядаючи високі цінності працюючої людини, проблему трудоцентризму, самореалізації в праці, не можна не зупинитися на енцикліці Папи Іоанна Павла II (в миру Кароля Войтили) про працю [108]. У посланні підкреслюється важливість цієї проблеми: "... людська праця є ключем, і до того ж, мабуть, найсуттєвішим ключем, до всього соціального питання, якщо ми намагаємося бачити його дійсно під кутом блага для людини. Якщо ж рішення, або швидше поступове рішення, цього соціального питання, яке постійно заново формується і заново посилюється, повинне йти так, щоб "людське життя зробити більш людським", тоді саме цей ключ - людська праця, набуває основного і вирішального значення".
Зазначено, що проблема праці повинна постійно переглядатися у зв'язку із змінами, що відбуваються у світі, зокрема з розвитком науки і техніки, інтелектуалізацією праці, розвитком всієї економіки і суспільства.
Акцентується увага на людині як суб'єкті праці, етичному значенні праці. "Це владарювання (мається на увазі владарювання над земними ресурсами відповідно до Біблії - прим. авт.) стосується суб'єктивної міри більше, ніж об'єктивної: ця міра обумовлює саму етичну сутність праці. Адже безсумнівно, що людська праця має свою етичну вартість, яка залишається прямо і безпосередньо пов'язаною з тим фактом, "що той, хто її виконує, є особистістю, є свідомим і вільним, тобто суб'єктом, що самовизначається".
Ще у посланнях Апостола Павла сказано: "Хто не хоче працювати, той і не їж".
У енцикліці відзначається, що, незважаючи на "важкі випробування у праці", усі знають, що праця є "загальним покликанням". "Праця - це благо людини, благо її людяності, адже через працю людина не тільки перетворює природу, пристосовуючи її до своїх потреб, але також реалізує себе як людина, а також, певною мірою, більше "стає людиною". Йдеться про "наскрізь позитивний і творчий, виховний і гідний характер людської праці". Виражається "найглибше переконання, що людська праця стосується не тільки економіки, але має також, і навіть насамперед, особисті цінності. Сама ж економічна система і процес виробництва виграють тоді, коли саме ці особисті цінності поважаються повною мірою".
Таким чином, стверджується самоцінність праці, її етичне значення, її важливість як засобу самореалізації.
Ще раз можна наголосити, що альтруїзм і любов до праці, потреба у творчості є важливими рушійними силами трудової діяльності. Поведінка, зумовлена цими мотивами, забезпечує повну самореалізацію особистості, високий ступінь задоволення людини своєю працею.
Розгляд ціннісних теорій мотивації неминуче вимагає філософських узагальнень. Так виникає питання про сенс життя.
"Здатність, яка формується протягом життя у деяких людей, осмислити життя у великому плані і розпізнати те, що в ньому дійсно вартісне, уміння не тільки віднайти засоби для вирішення випадково посталих задач, але і визначити самі задачі та ціль життя так, щоб по-справжньому знати, куди у житті йти і навіщо - це дещо нескінченно переважає усяку вченість, хоч би й остання володіла більшим запасом спеціальних знань, це дорогоцінна й рідкісна властивість - мудрість" [3].
Т. Пітере і Р. Уотерман так визначають одне із шести найбільш важливих спонукань людей, якими необхідно керувати менеджерам: "Ми вкрай потребуємо сенсу життя і готові на великі жертви заради тих інститутів, які наділять нас цим сенсом" [67].
Наскільки б абстрактним і далеким від наших насущних проблем не здавалося це питання, але перш, ніж думати про корпоративну культуру, потрібно вирішити для себе головне питання: для чого ми живемо, що є добро і зло. Згадаємо Т.Г. Шевченка:
"Один у другого питаєм,
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?."