Дипломная работа: Послуги з сурогатного материнства: цивільно-правовий аспект
Регулювання послуг згідно зі збіркою «Прав, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Для знання історії становлення та розвитку інституту послуг в Україні значний інтерес викликає цивільне право Гетьманщини, яке найповніше врегульоване у визначному джерелі українського права 1743 р. під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ» [57 Права С.547]. Цінність кодексу 1743 р. полягає у тому, що хоча проект кодексу не був офіційно затверджений, норми, вміщені у ньому, реально діяли в житті, ними на практиці керувалися судові установи [29 Довідник С.417-419]. Кодекс мав чітку структуру і складався з 30 розділів, які ділились на 531 артикул і 1716 пунктів. Правовому регулюванню інституту особистого найму та наданню послуг присвячені артикули 1-14 глави XXVII Прав.
Так, за договором особистого найму одна сторона (господар) доручала іншій стороні (слузі) виконати дії (роботу) або надати послуги (як фактичного, так і юридичного характеру) за плату, а слуга зобов'язувався здійснити певні дії (виконати роботу), надати послуги.
Предметом такого договору виступали як фактичні, так і юридичні дії. Зокрема, слуга був зобов'язаний виконувати усі вказівки господаря у всіх справах останнього, а також охороняти та піклуватися про інтереси чи особу господаря. При цьому, слуга не мав права виходити за межі вказівок, тобто він не міг робити нічого без отримання згоди господаря. Коло конкретних дій слуги не обумовлювалось договором, тобто це могли бути доручення будь-якого змісту і характеру. Винятком були вказівки, що суперечать закону та нормам моралі (гл. XXVII. - Apт. 4. П. 3-5) [57 Права С.463]. Так, якщо господар наказав слузі заподіяти комусь шкоду або вбити когось та надав засоби для здійснення даного наказу, то і слуга, що виконав таке завдання (доручення), і господар підлягали суду і повинні були понести покарання, навіть, могли бути позбавлені життя.
Крім вчинення фактичних дій, за дорученням господаря слуга міг також вчиняти юридичні дій, зокрема, укладати від імені свого господаря певні договори, такі, як купівля-продаж та позика. Усі права та обов'язки перед третіми особами за цими договорами виникали у господаря. Для укладення вказаних договорів третіми особами господар видавав слузі письмове уповноваження - доручення. У цьому документі, зокрема визначалось коло повноважень слуги. Якщо слуга від імені господаря вчиняв певні дії без такого уповноваження, але в інтересах господаря і був вимушений до вчинення цих дій крайньою необхідністю, то за закономгосподар був зобов'язаний прийняти усе отримане слугою (гл. XXVII. - Арт. 5. П. 1-2) [57 Права С.464].
Сторонами договору виступали господар та слуга. Ними могли бути будь-які вільні особи.
Договір особистого найму, передбачений у Правах, може бути нами охарактеризований, як двосторонній, консенсуальний та оплатний.
Певною правовою новелою, порівняно з нормами Саксонського зерцала, була можливість звернення слуги з позовом до суду про невиплату або неналежну виплату винагороди господарем. При оскарженні господарем позову, й у випадку, коли жодна зі сторін не могла надати докази, присягою підтверджувалась відповідь господаря, а не позов слуги.
Характерною ознакою договору була його строковість. Договір укладався на певний строк і припинявся із закінченням цього строку. Недотримання строку сторонами спричиняла їх майнову відповідальність. Так, якщо господар без поважної причини достроково розривав договір, то він був зобов'язаний виплатити винагороду за весь строк служби, тобто здійснити повну оплату послуг (гл. XXVII. - Арт. 9. - П. 1) [57 Права С.465]. Якщо ж слуга достроково розривав договір без поважної причини, то він був зобов'язаний або заплатити господареві повну суму договору, або ж привести на своє місце іншого слугу. При цьому, всю отриману авансом суму, він був зобов'язаний повернути у подвійному розмірі (гл XXVII - Арт. 9. - П. 2) [57 Права С.465]
Поважними причинами для дострокового розірвання договору слугою були такі, як (гл. XXVII. - Арт. 9. - П. З) [57 Права С.466]
1. одруження;
2. призначення його опікуном сиріт;
3. примушення його господарем до виконання незаконних або аморальних дій;
4. інші поважні причини.
Закінчення служби слуги підтверджувалося відпускним листом від господаря з печаткою і підписом останнього (гл. XXVII. - Арт. 12. - П. 1-4) [57 Права С.467-468]
Проаналізувавши вищезазначені норми «Прав» можна зробити такі висновки. По-перше, як і в попередніх, згаданих вище, джерелах, сторонами договору особистого найму були господар і слуга. При цьому, чітко визначався правовий статус слуги - це вільна особа, яка укладала договір на надання послуг. Навіть укладаючи довгостроковий договір особистого найму ця особа не могла бути визнана невільною, тобто служба вільного слуги не робила його чи його дітей (подружжя) невільними. Однак, водночас, господар мав право до закінчення строку служби відправити слугу на суд за проступки або карати його на свій розсуд. Господар не мав права жорстоко карати слугу і тим більш карати таким чином, що могло призвести до смерті слуги, в іншому випадку господар міг бути притягнутий до «відповідальності за заподіяння шкоди (гл. XXVII. - Арт. 1. – П.2-3) [57 Права С.461].
По-друге, слуга був зобов'язаний виконувати усі вказівки господаря. Крім тогo, він не мав права без згоди господаря здійснювати правочини купівлі-продажу, дарування, застави тощо з майном господаря (гл. XXVII. - Арт. 2) [57 Права С.461-462]. Слуга звільнявся від відповідальності за невиконання вказівок господаря, якщо вони суперечили цивільним правам та нормам моралі (гл. XXVII. - Арт. 4. - П. З) [57 Права С.463].
По-третє, слуга міг укласти договори купівлі-продажу, займу та інші договори тільки на підставі письмового уповноваження. При цьому, стороною в договорі виступав сам господар і він був зобов'язаний прийняти все за договором, незалежно від отримання чи не отримання прибутку (гл. XXVII. - Арт. 5. – П. 1-2) [57 Права С.464]
У російській дореволюційній літературі відокремлення договорів про надання послуг не здійснювалось..І.А. Покровський, надаючи класифікацію договорів за їх ціллю, виділяв особистий найм, оплатне надання послуг, перевезення, довіреність, комісію, поклажу, товариство.[56 Покровский] Серед дореволюційних цивілістів прибічником відділення робіт (підряду) від послуг виступав Г.Ф. Шершенєвіч, який підкреслював, що в підряді ми маємо справу з «виконанням» роботи, а в особистому наймі – з «відправленням» роботи. Проводячи класифікацію договорів, в основу поділу він закладає мету договору. Однією з груп за цією ознакою він визначає надання користування чужими послугами.[80, Шершеневич С.88]
Д.І. Мейєр надавав наступне визначення підряду: договір, за яким одна особа зобов’язується за визначену винагороду, у період визначеного часу, надати іншій особі будь-яку послугу.[49, Мейер С.156] А Л.С. Таль, який надавав велике значення розробці критеріїв розмежування трудового договору і договору підряду, пов’язував зобов’язання підрядника по виконанню робіт з «обіцянкою конкретних результатів»[69, Таль С.133]
Отже, незважаючи на значну рецепцію римського права у російське цивільне право, у питанні про місце договору особистого найму в системі цивільного законодавства позиції російського та західного законодавців значно різняться. У Зводі Цивільних законів Повного зібрання законів Російської імперії договір особистого найму розміщений у розділі «Особисті зобов’язання» разом з договорами підряду, зберігання, доручення, що спричинено, в першу чергу, історичною традицією правового регулювання відносин з використання найманої праці.
У радянський період була відмінена традиція правового регулювання усієї сукупності відносин з надання послуг в межах самостійного договірного типу в кодифікованому правовому акті. Договір найму послуг трансформувався в трудовий договір, а у ЦК УРСР 1922 р. та ЦК УРСР 1964 р., рівно як і в союзних Основах цивільного законодавства 1961 р. і 1991 р., договір послуг не розглядався окремо як такий. У ЦК УРСР 1922 р. послуги згадувались тільки в якості вкладу, який вносив засновник простого товариства (ст.. 277). У ст. 228 ЦК УРСР 1964 р. встановлювалось, що організація, яка сплатила за товари та послуги, має отримати від іншої сторони документ, який посвідчує виплату грошей та її підставу.
Як зазначає Д.І. Стєпанов, до 1991 р. термін послуга практично не зустрічається в цивільно-правових законах, іноді його можна знайти в підзаконних нормативно-правових актах, але й у них це слово використовується в різних значеннях, тому сформувати чітку уяву, що це таке, неможливо [68, Степанов С.15]. Таким чином, на рівні законодавства не можна було виділити ні поняття послуги, ні визначення зобов’язання з надання послуги. Недоліки законодавства впливали на доктрину: дана тема рідко висвітлювалась у науці цивільного права, а її вивченням займалися лише окремі малочислені вчені; не було комплексного дослідження інституту послуг, вченими розглядалися лише окремі види. Треба оцінити внесок дослідників-цивілістів, які, починаючи з середини 60-х років, займалися вивченням послуг та відповідних зобов’язань. Не можна не визнати цінність вироблених ними конструкцій та побудов, які мають основоположне значення. Саме завдяки зусиллям М.І. Брагінського, А.Ю. Кабалкіна, Ю.Х. Калмикова, Є.Д. Шешеніна в цивілістиці ведеться дискусія з приводу цивільно-правової категорії послуг. Разом із тим, однозначне розуміння послуг за результатами цієї дискусії скласти неможливо [68, Степанов С.16].
Питання правової природи послуги викликало дискусію в науковій літературі радянських часів. Деякі автори вважали, що робота підрядника може полягати і в наданні послуг, інші – навпаки, розширювали поняття послуг до включення у них підрядних робіт.
В юридичній літературі радянського періоду велика група вчених обґрунтовувала необхідність виділення в системі цивільно-правових зобов’язань особливого, самостійного зобов’язання з надання послуг. При цьому не було єдності думок про правову природу цих зобов’язань та їх види.
Так, беручи за основу нематеріальний характер послуги, Є.Д. Шешенін зробив висновок, що предметом договорів підряду є результати, які знаходять своє відображення в товарах (речах), а предметом договорів, які породжують зобов’язання з надання послуг,- результати діяльності, які не існують окремо від виконавців і не є речами. [82 Шешенин]
Згідно з іншою позицією, у будь-якому оплатному договорі можна розгледіти послугу одного кон?