Дипломная работа: Проблемні аспекти формування навичок читання у молодших школярів

Отже, суттєва різниця між читанням вголос і мовчки - це обмеження озвучування. Саме ця причина зумовлює й різницю в швидкості читання вголос і мовчки. Тож якої швидкості читання має прагнути вчитель і яких результатів у роботі з дітьми над розвитком читацьких навичок має досягти? Для цього на хвилинку заглянемо в класи.

Вчитель, піклуючись про дітей, які повільно, слабо читають, або ж важко засвоюють текст, часто забуває про розвиток цієї навички у дітей, які читають краще. Вони ж бо також претендують на нашу увагу. Орієнтуючись на високий результат, на досягнення кращих показників у навчанні дітей читанню, вчитель матиме можливість ефективніше навчати школярів з різним рівнем розвитку.

Відповідаючи на поставлене запитання про те, якої швидкості читання має прагнути вчитель, знову ж необхідно повертатись до двох різновидів читання.

Достатньою швидкістю читання вголос вважається така, яка відповідає звичайній швидкості усного мовлення людини. Це приблизно 120 слів за хвилину. Шкідливою є така практика, коли учнів заставляють читати вголос якомога швидше. Ті, що дбають про показник читання вголос, забувають про одну з прописних істин: що добре для одного виду читання, заважає іншому. Якщо здібний учень хоче показати вправність у швидкому читанні вголос, слід наголосити йому, що таке читання звернене до слухачів і має бути розраховане на них. Недоцільно й практикувати змагання між учнями у швидкості читання вголос: діти, поспішаючи, ковтають закінчення, зливають слова у суцільний потік.

Інша позиція по відношенню до читання мовчки. Чим вища техніка читання - тим краще. Але залишається обов'язковою одна умова: свідоме розуміння прочитаного.

Як показує практика, учні молодших класів при читанні мовчки з швидкістю 200-300 слів за хвилину, добре розуміють прочитаний текст. З учнями, швидкість читання яких нижча від норми, слід дотримуватись диференційованого підходу. Дітей з тимчасовою затримкою розвитку надто багато, й не звертати на них увагу - рівнозначно визнати професійну непридатність учителя, який не зумів дати їм якісної початкової освіти. Про це засвідчує у своїх методичних рекомендаціях з удосконалення техніки читання професор І.Т.Федоренко [92]: "... Є ще методисти і вчителі, які вважають, що читати завжди треба повільно, не кваплячись. Дослідження ж показують інше: при швидкому читанні увага спрямовується не на процес читання, а на сприйняття змісту прочитаного... Враження від окремих думок та прочитаних слів інтегруються, тому краще сприймаються логічні зв'язки між ними. При повільному читанні учень іноді губить початок фрази, не дійшовши до її кінця. І для розуміння прочитаного змісту йому доводиться повертатися до початку. Повільне читання, невміння працювати з книгою часом призводить до того, що школяр чим більше навчається, тим більше тупіє. Діти, які повільно читають, приречені на розумову обмеженість і зубріння".

Цілком очевидно, що у практичній роботі вчителі мають орієнтуватися як на нормативні вимоги, так і на досягнення передових педагогів — учених і практиків.

Втішатися тим, "що 30% наших дітей за 3-4 роки оволодіють хоча б мінімальними рівнями якості читання" і "вважати це успіхом класовода", як пропонує Н.Ф. Скрипченко, - означає приректи решту з них на тягар для суспільства: якщо в цих школярів не розвинуті навички швидкочитання, а значить існує загроза відставання з усіх навчальних предметів, в умовах ринкової економіки вони не зуміють опанувати більшість сучасних професій, і саме вони поповнять собою армію безробітних.

Не таємниця, що сьогодні найбільш розвинені ті країни, де першочергову роль приділяють якісній освіті молоді. Невизначеність у такій справі може завдати шкоди.

Проблема співвідношення читання вголос та мовчки піднімалася ще в 20-ті роки XX століття. І вже тоді вчені прийшли до висновку про необхідність поєднання їх у навчанні. Так, професор Т. Гарбуз [13] писав: "На нашу думку, мовчазне читання має значно більші переваги, ніж голосне. Але це не означає, що треба користуватись виключно мовчазним читанням у школі, - це було б невірно: і голосне читання має свої позитивні риси, яких мовчазне читання не має. Голосне й мовчазне читання знайдуть своє місце в роботі, залежно від змісту, від віку дітей, від загальної форми організації педагогічного процесу треба уміти використати ту чи ту форму читання; трафарету немає і не може бути".

У практиці роботи вчителів молодших класів особлива увага приділяється початковому періоду навчання грамоти, який, як правило, припадає на першокласників-шестиліток. Вони вправляються у поділі речень на слова, слів - на склади і звуки, а також в утворенні слів із складів та речень із слів. Одночасно діти навчаються позначати звуки буквами, складати слова з букв і складів у тій послідовності, у якій усе це проводиться на уроках читання. Найважливіше завдання предмета читання - озброїти учнів елементарними знаннями, закріплювати та удосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, формувати і розвивати вміння працювати з текстом твору, самостійно читати книги. Успішне розв'язання цих складних завдань є запорукою розвитку читацьких навичок у школярів.

Поєднання обох різновидів читання у процесі формування читацьких навичок допомагає вчителеві прилучати школярів до опанування, розширення й поглиблення знань учнів з усіх предметів, виховує читацьку активність і допитливість, удосконалює навички самостійної роботи з книгою, сприяє розвитку різноманітних інтересів дітей.

Передові вчителі нашої Хмельницької області застосовують ефективні форми і методи роботи для формування в учнів навичок читання, вміння осмислено сприймати і аналізувати художні твори. Так, Г.В.Міщенко, заслужена вчителька України, педагог-методист Летичівської середньої школи № 1 багато уваги приділяє виробленню навичок усвідомленого читання і розвитку їх мовлення. У І півріччі, коли більшість молодших школярів тільки оволодіває грамотою, Г.В.Міщенко концентрує роботу з книгою навколо читання вголос художніх творів (казок, віршів, оповідань).

Так, вивчаючи з дітьми вірш Марійки Підгірянки "Школа", вчителька приносить її збірку поезій, ознайомлює дітей з новою книжкою, розповідає, як готують книгу до друку, стисло повідомляє факти з життя письменниці. Потім якомога виразніше читає вірш, одночасно стежачи, як діти реагують, інтонацією голосу звертає увагу на найважливіше, роблячи паузи, що дає можливість краще осмислити окремі фрази, вдуматись у їх зміст:

Ти нас всіх научиш,

Як у світі жити,

Як зло оминати

А добро чинити...

Під час підготовки до голосних читань у ході наступних уроків, вчителька виділяє найскладніші для читань уривки, готує до читання тексту з дошки (спочатку читають мовчки або пошепки), звертає увагу на розділові знаки, пояснює незрозумілі слова.

Систематичне голосне читання - важливий засіб формування читацьких навичок школярів у молодшому шкільному віці. Воно розвиває вміння прислухатися до тексту і запам'ятовувати його, осмислюючи зміст прочитаного, образно уявляючи описувані картини, збагачує мислення і мову дітей, підвищує техніку читання.

У II півріччі більше уваги приділяється мовчазному читанню, бо саме воно має стати головним видом читання в майбутньому.

На всіх уроках читання Г.В.Міщенко готує учнів до сприймання нового матеріалу, вміло організовує роботу над твором, добивається, щоб діти розширювали своє поле зору, збільшували обсяг читання і удосконалювали техніку, розуміли ідею і усвідомлювали художні засоби.

Ретельно продумуючи кожний обов'язковий елемент уроку (підготовка учнів до читання, перше читання твору, його аналіз, узагальнення, закріплення одержаних знань), вчителька використовує різні методи підготовчої роботи:

- бесіда;

- розповідь;

- повідомлення вчителя;

- робота за малюнком, картиною;

- діяльність з поповнення словникового запасу за кадрами діафільму.

Саме це сприяє формуванню якісно нових читацьких навичок у 87% її школярів. Найбільше уваги приділяється першому й повторному читанню тексту (вибіркове читання, читання твору ланцюжком) та цілеспрямованому його аналізу.