Дипломная работа: Психологічні чинники прояву політичної культури студентської молоді

— політична культура молоді є складо­вою частиною загальної культури суспільства. Тому, вирішуючи цю проблему, необхідно піднести на досить високий рівень головне: культуру всіх прошарків суспільства, всіх його со­ціальних груп, і в першу чергу — молоді;

— від рівня політичної культури залежить ступінь політичної і соціальної активності мо­лоді. Це є необхідною умовою успішного від­родження України як суверенної держави;

— проблему формування політичної культури молоді в Україні сьогодні маємо розгля­дати з урахуванням як суттєвих змін у суспіль­стві, так і особливостей участі молодих грома­дян і в усіх державотворчих процесах;

— активна діяльність з формування політичної культури як суспільства в цілому, так і, особливо, його молодого покоління, передба­чає наявність і втілення сучасної української національної ідеї в повсякденне життя нашої молодої держави.

В аналізі основних детермінантів прояву політичної культури студентської молоді приділено увагу дослідженню психологічних чинників. Зазначається ,що особистість має низку внутрішніх механізмів реагування на стимули зовнішнього середовища, впливи якого вступають у складні взаємозв’язки з притаманними кожній людині когнітивними, комунікативними, ціннісними структурами. [11; 15].

Серед психологічних властивостей особистості, які впливають на формування та прояви її політичної культури, дослідники виділяють властивості біологічного (темперамент, стать, вік), психологічного (емоції, воля, пам’ять, мислення, характер), соціального (настанови, цінності, світогляд), екзистенціонального рівнів (В.В.Ільїн, О.Б.Шестопал), особливості темпераменту та характеру (Ю.В.Ірхін, Ф.М.Кирилюк), емоційну зрілість, соціальний інтелект, особливості локусу контролю, самосвідомості індивіда, систему індивідуальних цінностей, тип особистості її Я-концепція та самооцінку, набір особистісних характеристик.

З урахуванням зазначених психологічних чинників прояву політичної культури студентської молоді можна їх узагальнити і обєднати в цілісну систему аналізу. Виходячи з концептуальної моделі особистості Л.М.Собчик, до провідних психологічних чинників прояву політичної культури студентської молоді було віднесено особливості мотиваційно-потребової сфери, когнітивного стилю, стилю міжособистісної взаємодії, ціннісних орієнтацій. [5;105 - 110].

Особливості формування політичної культури мало вивчені, оскіль­ки, власне, й поняття "політична культура" надто складне, неоднознач­не і навіть суперечливе.

Те, що називають нині політичною культурою, свого часу було предметом особливої уваги Платона, Аристотеля, Ш. Монтеск'є, Н.Макіавеллі, К. Маркса, К. Мангейма та багатьох інших учених. Вели­кий інтерес до проблеми політичної культури виявляють і сучасні вчені.

Існує кілька основних загальних підходів до трактування поняття "політична культура" фахівцями.

Перший. Політичною культурою вважають систему цінностей со­ціуму та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.

Другий. Політична культура — це певна сукупність переконань, по­глядів, орієнтацій та зразків поведінки.

Третій. Політична культура являє собою процес формування та ре­алізації певних сил таких соціальних суб'єктів, як класи, групи, особис­тості у процесі їх суспільно-політичної діяльності.

Четвертий. Політична культура — об'єктивне відображення і реалі­зація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окреми­ми політиками, державою.

П'ятий. Вважають, що політична культура характеризується як сис­тема переконань, ідей, уявлень, установок, моделей поведінки, що скла­лися історично.

За таких різнобічних трактувань поняття "політична культура" важ­ко простежити наявність єдиних або часто повторюваних елементів, що її утворюють. Найімовірніше, слід вважати, що значною мірою всі ці елементи можна зарахувати до феномена "політична культура". [6; 135-139].

Існує кілька видів типології, а ще більше типів політичної культури, оскільки надто різними видаються підстави для такої типологізації.

Так, американські політологи, зокрема С. Верба, виокремлюють три типи політичної культури: патріархальну, підданську та активістську. Патріархальна характеризується відсутністю інтересу до політично­го життя, розподілу і чіткого визначення політичних ролей у суспільстві. Підданська культура пов'язана з досить сильною орієнтацією на по­літичну систему, її діяльність, функціонування.

Активістська культура характеризується помітним інтересом грома­дян до діяльності держави, різних суб'єктів політичного процесу, їх ви­сокою громадсько-політичною активністю.

Загалом дещо спрощено можна виокремити два основних підходи до визначення змісту поняття "політична культура", які, проте, часто об'єднують в єдине ціле.

Згідно з першим підходом політичну культуру розглядають як су­купність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цін­ностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досві­ду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.

Відповідно до другого підходу у політичній культурі вбачають про­цес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань суспільно-політичних утверджень. [29; 210].

За структурою політична культура є поєднанням політичної свідо­мості та політичних знань, які, у свою чергу, мають власну структу­ру та особливості. З огляду на викладене можна схарактеризувати власне поняття "політична культура".

Оптимальне і найточніше, на наш погляд, таке визначення: політична культура — це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учас­ників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.

Політична культура охоплює такі аспекти:

• знання політики, фактів, зацікавленість ними;

• оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того,
як має здійснюватися влада;

• емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм,
любов до батьківщини);

визнання у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що
визначають, як можна і як слід діяти. [19; 29 - 31].