Дипломная работа: Реалізація принципу наступності у процесі опанування учнями основ образотворчої грамоти

Вчителю слід пам'ятати, що навчальний процес являє собою цілісну соціально-педагогічну систему, яка містить цілі, зміст, форми, методи, результат навчання. Тому реалізація одного з її елементів вимагає системного, комплексного підходу до реалізації інших елементів у певній взаємодії, відповідно до внутрішніх та зовнішніх умов системи.

Шкільна практика частіше вказує на те, що вчитель початкової школи рідко прагне до науковості в своїй педагогічній діяльності. Але саме наука та відповідна їй теорія містять теоретичне обґрунтування, узагальнення досягнень практики, вказують на перспективні шляхи її розвитку; роблять діяльність вчителя свідомою, організованою на відміну від простого функціонування.

В наш нестабільний час швидких змін актуальним стає звертання до синергетичного підходу, який з'явився в середині XXст. На рубежі століть ідея розвитку, еволюції проникає не тільки в усі галузі природних явищ, але й розповсюджується на соціальну сферу. Цей факт знайшов своє втілення у формуванні нового наукового напрямку, який спрямований на вивчення механізмів самоорганізації складних систем в умовах нестабільності — синергетики.

Вченими було визначено, що природні системи (до яких відноситься людина) здатні до самооновлення, пристосування до мінливих умов. У соціальних системах (до яких відноситься школа і навчальний процес) самооновлення відбувається важче.

Одне із завдань синергетики — вивчення механізмів самоорганізації та саморозвитку в природі і перенесення їх на людське суспільство.

Засновниками цього філософського напрямку є І. Пригожий, Г. Хакен, С.П., Курдюмов та ін.

Синергетика походить від грецького «синергос» — сумісно діючий. Користуючись головними положеннями синергетичного підходу, можна визначити такі найбільш суттєві умови для здійснення процесу самоорганізації педагогічної системи:

1. Педагогічна система повинна бути відкритою для взаємодії та взаємообміну інформацією і «енергією» із оточуючим середовищем.

2. Педагогічна система повинна мати активну «енергетичну» основу — ініціативу до самовдосконалення та самоорганізації педагогів та учнів.

3. Педагогічна система повинна мати вибір шляхів розвитку без здійснення на неї тиску ззовні.

4. Педагогічна система повинна мати «енергетичний» вихід, а саме, одержання емоційного задоволення від позитивних змін, результатів реалізованих ініціатив.

5. Педагогічна система повинна бути зорієнтована на цілі саморозвитку учнів, формування у них ціннісних орієнтирів.

6. Основу педагогічної системи складає людина, з її неповторністю, як постійне джерело стихійності й в той же час розвитку.

7. Виділяється новий тип соціальних відношень — взаємодія, взаємокоординація, співробітництво і співтворчість перед невідомим майбутнім.

8. Виникнення необхідності діалогу і сумісного творчого пошуку спеціалістами різних галузей знання.

Кожному педагогу слід пам'ятати, що нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності та заповзятливості виводить на перший план у навчальному процесі розвиток здібностей учнів, самовизначення у діяльності та спілкуванні, розкриття природного дару людини, розвиток здібностей мислити, говорити, діяти, а у підсумку — знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися. У процесі засвоєння знань та умінь основ образотворчої грамоти учням необхідно розвивати психологічні механізми самоорганізації, тобто набуття учнями нових здібностей, нових способів дій з науковими поняттями, матеріальними об'єктами, а також навичками спілкування і самоаналізу. В даному, конкретному аспекті роботи вчителя початкових класів (у напрямі образотворчого мистецтва) надзвичайно важливу роль відіграє системний підхід до зазначеної шкільної дисципліни.

Сучасна наука має тенденцію аналізу і дослідження не окремих сторін об'єкта вивчення, а розгляд елементів об'єкта у зв'язку з їх місцем і роллю в цілісній системі.

Поняття «система» походить від грецького слова, що в перекладі означає — ціле. За визначенням філософського словника система — це об'єднання деякого розмаїття в єдине і чітко поділене ціле, елементи якого стосовно до цілого та інших частин займають відповідні їм місця.

Системний підхід — являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію рішення завдань, що слабо формалізуються, мають більш кількість факторів, які треба враховувати при їх рішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й дослідити ті елементи системи, діяльність яких знаходиться не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні і зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи у визначеному стані.

В узагальненому вигляді можна сформулювати такі головні принципи системного підходу, котрі визначив та упорядкував методист А. Торокін :

• проблеми, завдання, сукупності сил і засобів, що їх вирішують, уявляються у вигляді системи;

• кожна система є підсистемою іншої, більш складної системи, яка впливає на меншу і навпаки; так, урок є елементом системи загального курсу викладання базової дисципліни, а той в свою чергу є елементом системи загальної освіти школяра;

• система має ієрархічну структуру, елементами і зв'язками якої не можна нехтувати;

• система як ціле набуває властивостей, що відсутні у її частин.

Навчальний процес являє собою складну соціально-педагогічну систему, елементами якої є цілі, зміст, методи, форми, результат навчання та учасники навчального процесу (вчителі та учні). Якщо вносяться активні зміни у функціонування якого-небудь елемента, — це відчуває вся система. У педагогічній практиці відомі приклади, коли з'являлися і загасали окремі інновації, так як при цьому не відбувалося змін в інших елементах системи (згадаємо, наприклад, педагогів-новаторів з їх специфічними методиками та технологіями навчання, які не знайшли широкого розповсюдження). Тому оновлення навчального процесу повинно відбуватися в усіх його складових. Особливо це актуально під час здійснення освітніх реформ.

Змінилися цілі освіти, структура навчального року, система оцінювання навчальних досягнень учнів — необхідно оновлювати і ставлення до відбору змісту навчального матеріалу, до організації навчально-виховного процесу, до взаємовідносин «вчитель-учень».

У ході наукового дослідження вагомого значення вимагає звернення до особистісно-орієнтованого підходу в педагогічній роботі вчителя початкових класів, адже він веде навчальний процес в цілому, а не тільки виокремлену дисципліну (наприклад, образотворче мистецтво).

Останнім часом у науковому та педагогічному середовищі широкого розповсюдження набув термін «особистісно-орієнтоване навчання». Особистісно-орієнтований підхід надає можливість розглядати учня, як суб'єкт процесу навчання, вказує на неповторність індивідуальних механізмів розвитку даної особистості. За визначенням С.І. Подмазіна, «зміст особистісно-орієнтованої освіти передусім полягає у задоволенні потреб буття людини, її особистісного існування: свободи, вільного вибору себе, свого світогляду, дій, вчинків, позиції, самостійності й самореалізації, самовизначення, творчості, повинен включати все, що необхідно людині для будівництва і розвитку».

І.С. Якиманська виділяє такі головні позиції особистісно-орієнтованого навчання :