Дипломная работа: Регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах
- забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи загалом з метою стабілізації грошового обігу та безперебійному обслуговуванні економіки.
1.2 Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України
Грошово-кредитна, або монетарна політика є одним з головних інструментів державного регулювання економіки.
Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетарісти. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва. Позначка грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження. Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки. Операції на відкритому ринку - найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. У процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами та населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папери, він здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей. Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: звернення валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси. У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовується певний інструментарій, який охоплює: - виявлення норм обов'язків резервів; - процентну політику; - рефінансування комерційних банків; - операції з цінними паперами на відкритому ринку; - підтримання курсу національної валюти; - регулювання імпорту та експорту капіталу [22, 68].
Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються. Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Якщо НБУ проводить деструкціонну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів, такою ж мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Якщо НБУ проводить експансіонну політику, то він зменшує норму обов'язкового реформування. Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну звернення ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардних і обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Не використані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу. Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має і певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора на останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів. Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переоблік комерційних векселів або під заставу цінних паперів, в тому числі і комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. За умов коли потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшується первинні резерви, а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. Політика підтримки курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інвестиції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках з метою підтримання курсу національної валюти щодо іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в зверненні, яке застосовується НБУ, через: - реєстрацію імпорту та експорту капіталу; - встановлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках; - встановлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках.
Серед регулювання грошово-кредитної сфери Нацбанком особливе місце належить дисконтній ставці, що є оперативним інструментом державного впливу на ринок позичкових капіталів (і в залежності від його стану може змінюватися протягом року). В умовах ринкових відносин централізоване регулювання рівня дисконтної ставки додає визначену спрямованість руху кредиту по горизонталі (банк-позичальник) і по вертикалі (Нацбанк - комерційний банк). Офіційна дисконтна ставка служить орієнтиром для ринкових процентних ставок; її зміна по наданим Нацбанк кредитам збільшує або скорочує пропозицію кредитних ресурсів, регулює тим самим і попит на них [37, 54].
Виходячи з дисконтної ставки, визначаються ставки, стягнуті комерційними банками по своїх позиках, і розміри відсотків, виплачуваних вкладникам по депозитах і інших рахунках. Підвищення (в антиінфляційних цілях) облікового відсотка, тобто політика "дорогих грошей" обмежує для комерційних банків можливість одержати позику в Нацбанк й одночасно збільшує ціну грошей, наданих у кредит комерційними банками. В результаті кредитні вкладення в економіку скорочуються і, отже, гальмується подальше зростання виробництва. Курс же на зниження дисконтної ставки, політика "дешевих грошей", навпаки, виступає фактором розгортання кредитних операцій і прискорення темпів економічного розвитку.
Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банках, нефінансових фірмах і населення зосереджуються цінні папери, а в Національного банку - гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика "дорогих" грошей, яка є одним з елементів реструктівной політики держави. Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитний механізм діє у зворотному напрямку: Національний банк починає скуповувати урядові цінні папери в комерційних банках, нефінансових фірмах і в населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. У свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує процентну ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультіплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика «дешевих» грошей. Залишається відповісти на питання, чому комерційні банки, нефінансові фірми і населення погоджуються на купівлю-продажу урядових цінних паперів? Справа в тому, що, як вже зазначалося, ціни облігацій і відсоткові ставки знаходяться у зворотній залежності. Національний банк продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою. Отже, Національний банк здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей. Змінюючи мінімальну обов'язкову резервну норму, Національний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає реструктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Національний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей. Слід зауважити, що зміна резервної норми - досить потужний метод монетарної політики, а практичне застосування цього методу потребує обережності. Це пояснюється тим, що норма обов'язкового резерву впливає на рівень копійчаного мультиплікатора. Тому навіть незначні коливання цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. При цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише в крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють. Облікова ставка - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. Національний банк може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика називається також дисконтною.
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститутизосереджують свою діяльність на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій (Рис. 1.1).
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 1.1 Кредитна схема України
Ефективна діяльність кредитної системи в будь-якій країні з ринковою економікою передбачає необхідність ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях: перший - центральний банк країни; другий - комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Така структура уможливлює оптимальну організацію відносин між різними ланками кредитної системи, забезпечуючи» належну координацію та регулювання їхньої діяльності з метою якнайповнішого задоволення потреб різних учасників господарського обороту у кредитно-фінансових послугах.
Завдяки стабілізаційній здатності грошово-кредитна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи виробництва. Відповідними грошово-кредитними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.
Саме на основі грошово-кредитного регулювання найбільш змістовно побудована система державного регулювання. Вона дає можливість на основі регулювання НБУ комерційних банків здійснювати перш за все регулювання національної валюти. Шляхом міжбанківських торгів здійснюється продаж іноземної валюти для зниження попиту на іноземні валюти, що є більш стабільними у відношені з національною валютою.
Регулювання банківської діяльності є досить продуктивним під час фінансової кризи. Шляхом регулювання здійснюється надання банківських та міжбанківських кредитів, які дозволяють банкам на певний термін погашати дефіцит коштів для своїх потреб за рахунок позик.
Та як свідчить досвід 2008-2009 рр. доцільним є которкострокове кредитування комерційних банків, що мають невеликі потреби в кредитних ресурсах. Збільшення їх до досить високих показників чи серйозних вливань з боку держави не вирішує питання відновлення. 80% банків у які після кризи 2008 року були влиті державні кошти не змогли відновити своєї діяльності до докризового рівня, що свідчить про неефективність даної системи порятунку комерційних банків державою.
1.3 Регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах
Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому - комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.
НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ - центральний банк держави, її емісійний центр - є власністю держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує монопольне право на випуск в обіг грошей, встановлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, організовує та забезпечує діяльність державної скарбниці України [45, 87].
НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції, які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків, здійснює управління і планує напрями і масштаби використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.
Таким чином, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.
Другий рівень банківської системи України - це комерційні банки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери діяльності; це такі кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для юридичних і фізичних осіб. Перший комерційний банк в Україні зареєстровано восени 1988 року.
Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, у зв’язку з чим їх часто називають «універмагами фінансових послуг».
Банківська система України є одним із найбільш динамічно розвинутих секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувся досить швидко і де реально проходить процес демонополізації, поступово починає діяти конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.
Банківська система України є однією з найбільш динамічних за темпами розвитку та розширення банківської системи в Європі. Сучасні тенденції свідчать про, те що досить велика кількість закордонних банків відкривають в Україні свої філії та представництва. Саме через них вони надають банківські послуги та отримують прибутку. За висновком більшості експертів банківського сектору, прибутки цих філій у двічі, а то і в тричі перевищують прибутки цих банків, що знаходяться за кордоном (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Динаміка прибутковості та збитковості банківської системи України на протязі 2005-2009 рр.
|
№ п/п | Показники | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 1 | Ріст активів,% | 14,6 | 17,2 | 18,4 | 15,3 | 15,9 |
| 2 | Прибутковість банківської діяльності, % | 12,2 | 14,8 | 16,0 | 12,9 | 13,5 |
| 3 | Збитки банків, % | 4,6 | 4,2 | 3,9 | 4,1 | 3,5 |