Дипломная работа: Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

- порушення мови, включаючи порушення звуковимови;

- порушення зору, включаючи сліпоту;

- серйозні емоційні розлади;

- ортопедичні вади;

- аутизм;

- травматичні ушкодження мозку;

- специфічні труднощі в навчанні;

- інші захворювання, такі як туберкульоз, патологія серцевої діяльності, епілепсія, діабет [36].

Найбільш важливі закони, що вплинули на спеціальну освіту, з'явилися за останні 25 років. Реабілітаційний Акт 1973 року включає розділ 504, що забороняє дискримінацію осіб з порушеннями й захищає їхні права в галузі освіти, прийняття на роботу й проживання. В 1975 році був прийнятий Акт про Освіту всіх дітей з відхиленнями (Суспільний закон 94-142) , що встановлює вільне й відповідне навчання для всіх дітей з порушеннями.

Основні положення цього закону включають:

1. Обстеження учнів при напрямку в систему фахової освіти повинне проводитися у відповідностями з особливостями культури й неупереджено.

2. Батьки дитини з порушеннями повинні бути включені в обговорення результатів обстеження й визначення дитини у відповідну спеціальну установу.

3. Повинні складатися щорічні письмові індивідуальні програми навчання, що включають необхідні послуги по фаховій освіті.

4. Діти з порушеннями повинні навчатися в "найменш обмеженому оточенні", що потребує від шкіл надання ряду освітніх послуг для того, щоб діти з порушеннями могли навчатися в класах з іншими учнями.

В 1986 році Суспільний Закон 99-457 увів виправлення про надання освітніх послуг дітям з порушеннями в дошкільному віці від 3 до 5 років і їхніх родин.

У цей час у центрі уваги фахівців і вчених перебувають наступні основні питання:

1. Практика інтегрованого навчання дітей з порушеннями розвитку у звичайних школах: які діти можуть бути інтегровані, у якій кількості, щоб дотримувати інтересів інших учнів і вчителів.

2. Навчання дітей з різними культурними традиціями, забезпечення освітніх потреб різних етнічних груп, що вчаться, для того, щоб виховувати повагу до різних культур, не забуваючи про культуру країни проживання.

3. Практика вивчення валідності досліджень і послуг використовуваних у фаховій освіті, вірогідність результатів, зміст методів, об'єктивність і можливість прогнозування результатів.

4. Використання комп'ютерних технологій, адекватних комп'ютерних програм для розширення можливостей вибору індивідуальних програм навчання дітей з порушеннями в розвитку.

Систематичне цілеспрямоване навчання дітей з порушеннями в розвитку почалося в США в останній половині 19 століття з відкриття державних шкіл-інтернатів. Більшість перших шкіл були організовані для навчання й виховання сліпих, глухих і розумово відсталих дітей. Найбільш корисним результатом цих шкіл став висновок про можливість успішного навчання дітей з порушеннями. Федеральний закон вимагає, щоб направлення у систему фахової освіти щорічно перевірялося з метою виявлення дієвості освітніх програм і для встановлення того, чи повинне тривати спеціальне навчання, бути переглянуте або припинитися. Кожні три роки для дітей, у яких є спеціальні потреби пролонгованої дії, потрібне проведення всебічної експертизи.

Школа-інтернат має два значення у Великобританії. Це заклад, у якому утримуються діти, які через певні вади не можуть відвідувати звичайну школу та знаходяться поза власною сім'єю. Також існують школи-інтернати для дітей багатих батьків, які відправляють дітей до інтернату, щоб ті отримали там високий рівень освіти та виховання. Навіть у таких школах, на думку англійських соціальних працівників, діти почувають себе не завжди щасливими, тому що вони знаходяться поза власною сім'єю.

У випадку, коли не вдається знайти прийомної сім'ї (як правило, це пов'язано з віком або складною поведінкою дитини), її направляють у дитячий будинок. У звичайному такому закладі одночасно перебуває від 6 до 20 дітей. Дитячі будинки створюються з урахуванням того, що діти довго не будуть затримуватись у них. Соціальний працівник розробляє персональний план, в якому встановлює, коли дитину направити у фостерну чи повернути в рідну сім'ю, якщо та готова її прийняти.

Дитячі будинки розраховані на те, щоб утримувати дитину в період найгостріших криз, наприклад, коли вона втекла з дому, знаходиться у конфлікті або зазнає насильства та жорстокого поводження із боку батьків, коли батьки загинули і її нікому доглядати. Ці заклади розташовані неподалік від місця проживання рідної сім'ї-не більше, ніж за півгодини їзди. Отже, дитина може продовжувати навчатися в тій самій школі, відвідувати родичів та друзів.

Дитячі будинки виконують різні функції і мають різну спеціалізацію. Існують такі, де робота спрямована на підготовку дитини до переходу в прийомну сім'ю; деякі розраховані на дітей, котрі постраждали від насильства або пережили стрес і потребують реабілітації. Існують будинки для дітей, які страждають від певних патологій у поведінці.

Незалежно від спеціалізації закладу, для більшості дітей, які у ньому утримуються, план обходження з ними завжди орієнтований на те, щоб направити їх у прийомну сім'ю або покращити умови в рідній і повернути туди. Але для дітей, які через певні обставини не можуть жити у сім'ї, теж існує система дитячих будинків.

Дитячі будинки, в яких діти залишаються на довгострокове утримання зазвичай розраховані на дітей старшого віку. Це пов'язано з тим, що прийомні батьки, як правило, бажають брати на виховання дітей молодшого віку. Важко знайти сім'ю, яка візьме на виховання підлітка, який вже сформувався як особистість, має свої погляди, звички.

Існують установи для утримання дітей старшого віку -напівнезалежні установи. Вони розраховані на утримання дітей, які у ранньому віці залишили сім'ю, не жили з рідною сім'єю і мають певний досвід виживання. Якщо підлітку виповнюється 16 років (це вік закінчення навчання), то він може направитися до такої установи і отримати там додаткові навички самостійного життя. Тут діє принцип - доросле життя під наглядом старших. У напівнезалежній установі нагляд за підлітками значно менший, ніж у дитячому будинку, але однак там є персонал, який підтримує дітей та навчає їх. Підлітки самі готують їжу, мають ключі від власних кімнат.

Коли підліток готовий залишити установу, місцева влада знаходить для нього окреме житло для початку самостійного дорослого життя. Але незважаючи на те, що дитина залишає установу, вона ще потребує уваги соціального працівника. І він відвідує її, щоб допомагати у вирішенні життєвих проблем.