Дипломная работа: Рівненщина в контексті історичного краєзнавства

Селянська реформа 1861 року, проведена в інтересах поміщиків, викликала загальне незадоволення селян. Наляканий польським визвольним повстанням 1863 року, царський уряд змушений був дещо пом’якшити умови реформи на Правобережній Україні. Указом від 30 липня 1863 року скасовувалась тимчасова залежність селян і запроваджувався обов’язковий викуп наділів.

Реформа 1861 року сприяла розвитку капіталізму. Поміщицькі господарства пристосовувалися до нових умов, перетворюючись на капіталістичні підприємства. Питома вага цих господарств у виробництві продукції сільського господарства поступово зменшувалася.

Характерним для краю в післяреформений період було виникнення хуторів та інтенсивне поселення колоністів. Заможні колоністи утворювали окремі населені пункти. На початку 70-х років ХІХ ст. на Рівненщині вже перебувало понад 7300 німців-колоністів.

На території Рівненщини у післяреформений період найбільшого розвитку набула харчова промисловість. З 1861 по 1914 рік тут було збудовано 30 винокурних, 4 цукрові, кілька пивоварних і маслоробних заводів, близько 60 млинів тощо. 1889 року в Здолбунові став до ладу цементний завод. Переважали дрібні підприємства. На заводах деревообробної, харчової і легкої промисловості працювало всього по кілька робітників.

Економічному розвитку краю сприяли залізничні магістралі Козятин – Брест, Здолбунів – Радивилів, Рівне – Ленінець, які проходили через територію Рівненщини.

Соціальне гноблення народних мас, їх розорення й зубожіння створювали умови для розгортання визвольного руху. З 1866 по 1900 рік відбулися заворушення у 215 населених пунктах Волині, в т.ч. у селах Липках Рівненського повіту, Бущі Дубенського повіту. Проте селянські виступи були стихійними і локальними.

Під час першої російської революції 1905-1907 рр. набрала розмаху боротьба трудящих краю. Застрайкували робітники Житинського цукрового заводу Рівненського повіту. У березні застрайкували залізничники Сарн, до них приєднались залізничники Здолбунова, робітники-будівельники, друкарі, кравці й пекарі Рівного.

В роки столипінської реакції царський уряд почав здійснювати земельну реформу. Столипін прагнув зробити Волинь зразком хутірського землеволодіння. Але збіднілі селяни виступили проти насадження хуторів і відрубів. До 1915 року на хутори виділилося лише 11 % селянських дворів.

Зазнала краху і політика переселення. Більшість безземельних і малоземельних селян, які переселилися в Сибір, на Урал і Далекий Схід, не змогли там завести своє господарство і розорені поверталися назад.

Промислове піднесення, що відбувалося в країні, охопило й Рівненщину. За період з 1897 по 1914 рік число підприємств зросло з 340 до 366, а кількість робітників з 4699 до 6490. Зокрема, в Дубенському повіті налічувалось 131 підприємство, Острозькому – 75, Рівненському – 158. Але вони були переважно дрібні, з невеликою кількістю робітників.

Розвиток капіталізму дав певний поштовх дальшому розвитку освіти й культури. Проте неписьменність і далі залишалася великим злом. У 1897 році серед усього населення було грамотних лише 18, 5 %, зокрема серед селян – 12 %, селянок – 4,9 %. У галузі освіти переважали церковнопарафіяльні школи й школи грамоти. А в Дубні, Рівному, Острозі, крім них, були ще реальні училища й гімназії – всього 8 середніх навчальних закладів.

В 70-х роках на території Острозького повіту побував видатний український письменник І.С.Нечуй-Левицький. У нарисі "Дрегочин та Остріг" він писав про старовинні західноукраїнські міста. У 90-х роках на Рівненщині жив російський письменник О.І.Купрін. перебуваючи в поліському селі Кузьмівні, він зібрав цікавий матеріал з життя місцевого населення, що став основою його повіті "Олеся".

До народної творчості Рівненщини знаний інтерес виявляли прогресивні вчені-дослідники. За ініціативою Російського географічного товариства в західні райони країни була споряджена в 1869 році етнографічно-статистична експедиція на солі з українським етнографом П.П.Чубинським. члени експедиції відвідали міста й села Рівненського, Дубенського й Острозького повітів, де зібрали цінний етнографічний і фольклорний матеріал, який було вміщено в 7-томному виданні.

На початку 90-х років у селах Ярославицької волості побувала велика українська поетеса Леся Українка, де записувала народні пісні.

У зв’язку з розвитком капіталізму зростала кількість промислових підприємств. Більшість з них була дрібними, напівкустарними, але траплялися й порівняно великі на той час підприємства – Здолбунівський цементний завод, цукрові заводи в Мізочі, Корці, Шпанові, Городищі та ін.

Багато лиха населенню краю завдала Перша світова війна. Більше половини міст і сіл Рівненщини входило до прифронтової смуги. Тут перебували військові частини 3-ї і 8-ї російських армій, які влітку 1916 року здійснили Луцький прорив, визволивши від австро-німецьких військ Дубно, Млинів, Демидівку, Острожець, Ярославичі та інші населені пункти краю, які в 1915 році були тимчасово загарбані ворогом. За час війни до армії було мобілізовано 49,9 % працездатного чоловічого населення, реквізовано 70% коней, багато рогатої худоби.

Лютнева революція 1917 року вплинула на розгортання національно-революційного руху на українських землях, не обминувши Волинську губернію. У містах і селах Волині солдати, робітники та селяни вітали повалення самодержавства. 1 травня відбулася маніфестація в Рівному під демократичними гаслами. Офіційною владою на Волині було представництво Тимчасового уряду.

Близькість фронту, значна чисельність військ Південно-Західного фронту наклала відбиток на характер формування нових органів місцевої влади у регіоні. Впродовж березня-квітня утворились ради робітничих і сол