Існує відмінність між творчістю самоактуалізації та самоактуалізацією в творчості, що обумовлюється впливом особистісних факторів та рівнем розвитку творчих здібностей.

Таким чином головне питання , на яке повинно дати відповідь наше дослідження: “Які особистісні характеристики є необхідними для ефективної самоактуалізації та яке місце творчості в цьому процесі?”.

Завдання дослідження : теоретичне обґрунтування дослідження, проведення емпіричного дослідження з метою перевірки зазначених гіпотез та формулювання висновків роботи.

Таким чином, в даній роботі передбачається виконати наступні процедури:

1. Підбір та аналізування літературних та інформаційних матеріалів з метою теоретичного обґрунтування проблемної області дослідження.

2. Формування досліджуваної вибіркової сукупності, обґрунтування принципів і методів її формування.

3. Підбір та апробація психодіагностичних і дослідницьких методик.

4. Вибір та обґрунтування процедурної схеми проведення емпіричного дослідження.

5. Проведення емпіричної частини дослідження.

6. Обробка та аналіз отриманих результатів дослідження; статистичне та математичне обґрунтування достовірності та надійності отриманих емпіричних даних.

7. Формулювання висновків та узагальнень дослідження.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 . Аналіз стану вивчення проблеми творчості

Феномен творчості притягував увагу мислителів різних епох розвитку світової культури. Про глибокий інтерес до зазначеного феномену свідчить незгасаюче ( із давніх давен) прагнення до спроб створити “теорію творчості”, хоча у більшості випадків творчість розглядалася на рівні поверховості явищ, часто фантастично, іноді ідеалістично [65,с.4].

В спробах побудови теорії творчості, які здійснювалися до початку ХХст., виділяють декілька типів :

1. Філософський тип , що має два різновиди: гносеологічний і

метафізичний. Для першого головна задача - пізнання світу в процесі художньої інтуїції (Платон, Шопенгауер, Бергсон, Н.О.Лоський та ін.).Центральна проблема іншого різновиду – розкриття метафізичної сутності в релігійно-етичній інтуіції (Ксенофан, Сократ, Аквинський, Августін, Шеллінг, В.О.Соловйов).

2. Психологічний тип .

Один з його різновидів спрямований на зближення з природознавством та пов‘язаний з розглядом проблем творчої уяви, інтуїтивного мислення, творчості первісних народів, дітей, творчості винахідників і т.п.

Другий різновид – відгалуження психопатології (Ломброзо, Нордау, В.М.Бехтєрєв, В.Ф.Чиж та ін.); проблеми цього типу – геніальність та божевілля, вплив спадковості, алкоголізму, статі.

3. Інтуїтивний тип.

Цей тип має естетичний та історико-літературний різновиди.

Проблема першого різновиду – розкриття метафізичної сутності світу в процесі художньої інтуїції (Платон, Шиллер, Шопенгауер, Шиллінг, Ніцше); вивчаються питання художньої інтуїції в музиці, живопису, архітектурі, питання походження та побудови художніх творів, сприйняття глядачів. Другий різновид – історико-літературний (Дільтей, А.А.Потебня, Д.М.Овсяніко-Куликовський та ін.); тут увага приділяється народній поезії, міфам і народним казкам, психології читача [65,с.5].

Зазначена класифікація цінна тим, що показує нам характерну особливість досліджень творчості минулих часів, коли увага дослідників зосереджувалася або на художній, або на науково-філософській творчості. Більшість авторів були впевнені, що свідома діяльність людей не може впливати на процес творення. В творчості вбачали найбільш виражену свободу прояву людського духу, який тяжко, або взагалі не підлягає науковому аналізу [65,с.6].

З початку 20 століття розгортаються пошуки природничонаукових шляхів вивчення творчості, з позицій фізіологічних закономірностей, що привело до розуміння природи творчості як генетично зумовленої.

Своєрідна позиція розуміння творчості представлена в працях В.М.Бехтєрєва, в його розумінні творчості з рефлексологічної точки зору. Творчу ситуацію –проблему – В.М.Бехтєрєв трактує як подразник, а творчість, в наслідок цього, є не що інше, як реакція на такий подразник. В своєму продуктивному виразі творчість виступає як результат остаточного розв’язання реакції, або певної сукупності рефлексів. Одночасно В.М.Бехтєрєв підкреслює важливу роль природних обдарувань.

“Для будь-якої творчості, - пише В.М.Бехтєрєв,- необхідною є певна ступінь обдарованості і відповідне виховання, що створює навички в роботі. Останнє розвиває схильність в сторону виявлення природних обдарувань, завдяки чому в кінці виникає майже непереборне прагнення до творчої діяльності” [22,с.233].

Спеціаліст в галузі молекулярної біології, академік В.О.Енгельгардт також визнає, що творча здатність виступає як природжена потреба і в такому розумінні вона може бути уподібнена інстинкту. Ця потреба притаманна величезній більшості людей. Вона може виражатися у вигляді окремих здібностей у однієї людини або блискучого таланту у іншої, але важко знайти індивіда, повністю позбавленого цієї дорогоцінної якості. Здатність до творчості, робить висновок В.О.Енгельгардт,- це найвищий дар, яким нагородила людину природа на безмежно тривалому шляху її еволюційного розвитку [33,с.15].

Серед сучасних дослідників досить специфічний погляд на природу творчості має В.М.Вільчек, який пропонує наслідувальну мотивацію в розумінні сутності творчості .

В.М.Bільчек стверджує, що природа творчості заснована на природі людини як виду, який втратив в результаті мутації інстинктивну видову програму діяльності. Звідси неминуче виникають дефекти, порушення основних взаємозв’язків: