Дипломная работа: Розробка методики керування проектом міжнародних морських фрахтових перевезень
Географічне положення України дозволяє не тільки співробітничати з різними державами Європи й Азії, але і бути для них транзитною країною. Свідченням транзитних перспектив України є самий високий коефіцієнт транзитності серед держав Європи, що складає 31. На другому місці Польща, чиї доходи від транзиту складають 4 млрд. дол. при значно меншій території.
Загальні обсяги перевезень транзитних вантажів по Україні складають близько 190 млн. т у рік, а з урахуванням переробки транзитних вантажів у портах – більш 223 млн. т. На трубопровідний транспорт приходиться 154 млн. т. транзиту, залізничний – 17,7 млн. т, автотранспорт – 1,4 млн. т.
Кожна тонна транзитного вантажу в середньому приносить близько 50 -55 грн. доходу.
Однак недосконалість законодавства, недальновидна тарифна політика, надмірно ускладнені процедури контролю в пунктах пропуску через границю і введення ряду додаткових платежів і зборів у цих пунктах, стягнутих на комерційній основі, привели до дуже значних розмірів транспортних витрат у структурі ціни транзиту і, як наслідок, до зниження транзитної привабливості України. У результаті цього відбулася переорієнтація значної частини вантажопотоків на інші, більш дешеві напрямки. Близько 50% транзитних вантажів, що традиційно проходять через територію країни, перевозиться в транспорту.
На 2-й Паноєвропейскій конференції по транспорту в 1994 році було виділено дев'ять основних транспортних коридорів із тринадцятьма відгалуженнями у відповідності зі стратегічними напрямками вантажних і пасажирських потоків на континенті.
У 1997 р. у Хельсінкі відбулася 3-я Паноєвропейска транспортна конференція по розвитку транспортних коридорів, і зокрема дорожньої структури Європи.
Через Україну, за рішенням Паноєвропейскої конференції, будуть проходити 4 з 9 міжнародних транс'європейських транспортних коридорів (№3, 4, 7, 9).
Для реалізації комплексне розвитку єдиної транспортної системи України, входження її в міжнародну транспортну систему, Кабінет міністрів України в 1996 р. видав Постанову №1324 «Про створення Україні транспортних коридорів і входженні їх у міжнародну транспортну систему», відповідно до котрим була створена Державна комісія з питань транспортних коридорів, затверджене Положення комісії і її склад.
План першочергових заходів для створення національної системи транспортних коридорів і перелік транспортних коридорів були затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 16 грудня 1996 р. №1512.
На І Міжнародної євроазіатської конференції по транспорті було прийняте рішення про подальшу лібералізацію транспортних ринків усіх країн; приведенні у відповідність національного транспортного законодавства по питаннях безпеки, екології техніки і соціальних аспектів з відповідним законодавством ЄС і міжнародними правилами ЕЕК ООН; розвитку інтермодальних перевезень розробці механізмів фінансування транспортних коридорів. Звернено увагу на необхідність сполучення в коридорах таких показників, як час, витрати і якість обслуговування; спрощення прикордонних процедур раціонального розміщення об'єктів транспортної інфраструктури; розширення логістики і мультимодальної транспортування; експедирування вантажів; електронного обміну даними; ліквідації дискримінації перевізників; підвищення безпеки і скорочення збитку навколишньої середовищ
В Україні прийнята «Програма створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів» (затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 20 березня 1998 р. №346), що містить комплекс першочергових мір, спрямованих на створення міжнародних транспортних коридорів на період до 2005 р. і розвиток усіх видів транспорту, за винятком повітряного трубопровідних. Програмою передбачене виявлення шляхів і тенденденції вантажо-пасажиропортиків у транспортних коридорах; підготовка відповідних нормативно-правових актів, вивчення й аналіз діючих міжнародних актів, їхня адаптація до умов України; удосконалювання тарифної політики; проведення заходів щодо оптимізації транспортних процесів; проведення робіт з удосконалювання умов перетинання границь у міжнародному повідомленні; адреси й обсяги інвестиційних вкладень у розвиток транспортних коридорів і споруджень на них.
В Україні також реалізується цільова «Комплексна програма створення державного кордону України», затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 16 грудня 1993 р. №596.
Відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки й оборони України від 11 липня 2000 р. «Про стан залізничного транспорту України і мірах забезпечення його ефективного функціонування»», на Кабінет міністрів України покладена задача затвердити «Концепцію реформування транспортного сектора національної економіки» і «Державну програму розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на 2000–2004 p.». Законодавче регулювання організації і здійснення транзиту різними видами транспорту в Україні, насамперед, забезпечується Законом України «Про транзит вантажів» від 20. жовтня 1999 р. До прийняття цього закону в Україні був відсутній єдиний нормативний акт, що регламентує транзит вантажів. Регулювання транзитної діяльності до його вступу в силу здійснювалося Митним кодексом України і, деякою мірою. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. і деякими іншими.
Закон України «Про транзит вантажів» спрямований на регулювання відносин, що виникають при організації і здійсненні транзиту усіма видами транспорту, крім трубопровідного і ліній електропередачі. Зі сфери чинності закону виключені також відносини по транзиті пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції подвійного призначення.
Законом передбачається два види транзиту вантажів: як прямої – вантаж транспортується одним видом транспорту без перевантаження на іншій у супроводі єдиного транспортного документа протягом усього шляху проходження, так і комбінований. У відповідності зі ст. 5, вантажі можуть бути насипні, наливні, навалювальні, штучні і тарно-штучні, а також вантажобагаж.
Закон передбачає принцип волі транзиту вантажів, якому можна розуміти як можливість для перевізника самостійно вибирати маршрут. Однак цей принцип суперечить ст. 54 Митного кодексу України, відповідно до якої перелік шляхів і напрямку транзиту через Україну визначає Кабінет міністрів України.
Щодо транзиту підакцизних товарів перелік шляхів і напрямків транзиту через територію України, а також пунктів на митному кордоні, через які здійснюється ввіз і вивіз цих товарів, був затверджений ще Постановою Кабінету міністрів України від 6 травня 1996 р. Це свідчить про ту особливу увагу, що державі приділяє транзиту підакцизних товарів. Указом Президента України «Про міри щодо забезпечення контролю за переміщенням транзитом товарів через територію України» (у редакції Указу від 20.05.96) було встановлено, що переміщення через митну територію України товарів, на які законодавством України встановлені акцизний збір і, які перемішаються транзитом через територію України, здійснюється за умови надання чи власником уповноваженим їм обличчям документів, що підтверджують наявність відповідних фінансових гарантій щодо обов'язкової доставки товарів на митниці призначення, чи при умові охорони і супроводу товарів митними органами з залученням у разі потреби підрозділів МВС України.
Транзитні послуги, тарифи на їхнє надання, порядок розрахунку між учасниками транзиту відповідно до Закону будуть установлюватися контрактом між учасниками без утручання держави що свідчить світовій практиці. Контроль транзиту вантажів буде здійснюватися в пунктах пропуску через границю. При цьому гарантується спрощений і прискорений порядок контролю, але конкретно не обмовляється ні форма контролю, ні його терміни.
Статтею 8 Закону передбачений особливий характер розрахунків між вантажовласниками й іншими учасниками транзиту. Зокрема, вантажовласники можуть попередньо перелічувати на рахунки інших учасників транзиту засобу для використання тільки для розрахунків від імені вантажовласників із наданням транзитних послуг, після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України.
Прогресивним фактором є те, що Закон України «0 транзиті вантажів» увібрав у себе ряд положень «Інкотермс», зокрема, щодо товарно-транспортних накладних. Закон гарантує учасникам транзиту, що посадові особи не мають права жадати від них яку-небудь документацію, крім прямо передбаченої в Законі. При декларуванні транзитних вантажів у митний органах повинна надаватися тільки вантажна митна декларація
У систему базовою законодавства про транзит входить також Закон України «Про введення єдиного збору, що застосовується в пунктах пропуску через державний кордон України» від 4 листопада 1999 р. №1212-Х1У.
Закон поєднує сім раніше застосовуваних зборів за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного екологічного контролю при перетинанні митного кордону України, також збору за проїзд транспортних засобів і інших самохідних машин механізмів іноземних і вітчизняних власників автомобільними дорогами України в єдиний збір, одноразово стягнутий при чи увозі вивозі вантажу по єдиних платіжних документах Законом закріплена визначена стабільність у встановленні ставок зборів, оскільки згідно ст. 2 ставки єдиного збору затверджуються законами України і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Законом змінений і порядок розпорядження зборами. Якщо раніше засобу від стягування зборів надходили на рахунок відповідних служб, а вже потім частково надходили в бюджет, що приводило до негативних проявів вузьковідомчих інтересів, то відповідно до нового закону суми єдиного збору в повному обсязі перелічуються в Державний бюджет України, сума збору, стягнутого за проїзд транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів іноземних і вітчизняних власників автодорогами України, – у Державний дорожній фонд України.
По розрахунках, уведення єдиного збору повинне привести до зменшення витрат на сплату зборів за проведення усіх видів контролю в пунктах пропуску через державний кордон України, а також дорожнього збору на 30%. При цьому розміри ставок єдиного збору встановлюються незалежно від кількості і найменування вантажу, що стосується: вантажної партії, вантажу в одному дорожньому транспортному засобі (автопоїзди); вантажу в одному залізничному вагоні, якщо вантаж складає одну вантажну партію; вантажу у великовантажному контейнері, якщо це вантаж складає одну вантажну партію. З прийняттям закону про транспортно – експедиторську діяльності буде створена завершена і цілісна система законодавчого регулювання транзитної діяльності, що, безсумнівно приведе до підвищення транзитної привабливості України. На даний час зазначені правовідносини, регламентовані «Правилами здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевозу зовнішньоторговельних і транзитних вантажів» затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 21 вересня 1993 р. №770, зі змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету міністрів України від 18 жовтня 1999 р. №1919.
1.4 Зручний прапор
У 1925 р. Панама першої ввела пільговий режим прописки судів і оподатковування фрахтових операцій, тобто режим «зручного прапору» у сучасному його розумінні. її прикладу в 1948 р. пішла Ліберія, пізніше – й інші країни. Сьогодні визнаними лідерами серед гаванів «зручного прапору» є Антигуа, Барбуди, Багамські острови, Кайманові острові, Гондурас, Мальта, Гибралтар, Ліван та ін.
Режим «зручного прапору» представляє судновласникам значні пільги в комерційному мореплаванні. Нерезидентським прапорам він гарантує швидку і спрощену реєстрацію іноземного чи судна іншого плавзасобу як у самій країні «зручного прапору», так і в закордонних представництвах. Цей режим гарантує судновласникам-нерезидентам швидке проходження морського реєстру. Він допускає вільний найм екіпажу з не резервної країни приписки судів. Місцеві влади не наполягають на неухильному дотриманні всіх норм морського мореплавання Адміністрація морських реєстрів портів «зручного прапору» звичайно зберігають анонімність директорів і ін