Дипломная работа: Розробка заходів щодо врегулювання відносин власності на майно
Земельні відносини є серцевиною аграрної політики, аграрних відносин зокрема й суспільно економічних взагалі. Тому слід земельні відносини реформувати та вдосконалювати таким чином, щоб радикально розв’язати питання економічних інтересів селянина-трудівника. Ці інтереси не можуть бути повною мірою враховані та реалізовані лише тоді, коли буде визнано та узаконено, що селянин є суб’єктом аграрних відносин і він має реальне право власності на землю та на інші засоби виробництва.
Якщо немає реального власника, то немає і справжнього інтересу, немає відповідальності й соціальної справедливості, немає впевненості у завтрашньому дні. Ось чому наближення працівника в сільському господарстві до власності на землю та інші засоби виробництва, тобто формування селянина-власника, треба розглядати як найважливіше завдання земельної аграрної реформи[37].
З огляду на роль та місце АПК у функціонуванні економіки України можна зробити висновок, що від рівня і стабілізації функціонування агропромислового комплексу значною мірою залежить стан розвитку економіки, рівень життя населення. Питання розвитку аграрного сектору економіки розглянуто в наукових розробках відомих вчених-економістів як П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Юрчишин, О.М. Онищенко, В.І. Пасхавер, В.Т. Андрійчук, М.Й. Малік, Б.Я. Панасик, В.Я. Амбросов та інші.
Основними причинами, які зумовили рідкий спад агропромислового виробництва та зниження його ефективності на макрорівні є недостатня обґрунтованість здійснення глибоких структурних реформ всіх галузей агропромислового комплексу країни, послаблення державного регулювання економіки та підтримки в перехідний період до ринкової економіки сільськогосподарських товаровиробників, відсутність прийнятних умов кредитування, порушення еквівалентності міжгалузевого обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, звуження внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення.
Підвищення обґрунтованості здійснення структурних змін в розрізі стратегічних напрямків аграрної реформи безумовно вимагає наявності системи моніторингу наслідків аграрних реформ як на рівні мікросередовища, так і на рівні мезо- та макросередовища.
На мікрорівні, до таких основних причин, необхідно віднести неврегульованість питань у більшості господарств щодо видачі майна в натурі, значні труднощі з переоформленням права власності на об’єкти першої групи основних засобів, невизначеністю з механізмами відведення земельних ділянок під майновими об’єктами , що отримують безкоштовно колишніми членами КСП в рахунок майнового паю, з механізмами розподілу земельних часток на землях під багаторічними насадженнями. Але найбільш актуальною проблемою сьогодення є все таки організації врегулювання майнових відносин власності, власно в колишніх реорганізованих КСП, до складу яких, з аналогічними проблемами, відноситься і сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Дружба” Приазовського району Запорізької області.
1.2 Законодавче та нормативне забезпечення реформування майнових відносин у сільськогосподарських підприємствах.
Перехід до ринкових відносин об'єктивно передбачає впровадження принципово нового механізму господарювання, в основі якого лежать відносини власності. В умовах ринкової економіки будь-який виробничий ресурс повинен мати власника, а кожен власник - економічний зиск від володіння власністю. Власник підприємства одержує від господарської діяльності прибуток, від використання землі та виробничих ресурсів (капіталу) - орендну плату, відсотки, від трудового ресурсу - заробітну плату. Крім того, реалізуючи свій економічний інтерес, власник здійснює регулювання економіки, передаючи свою частку власності ефективному господарю. Власника до цього спонукає можливість одержати додатковий дохід, а господаря - потреба в додаткових ресурсах. Все це сприяє економічному зростанню країни і веде до збагачення суспільства.
Саме економічні закони зумовили напрями аграрної реформи в Україні щодо побудови виробничих відносин на всіх рівнях господарювання і управління з урахуванням відносин власності. Оскільки власність є кінцевим результатом економічного інтересу, то бажання людини примножувати власність є початком такого інтересу. Тому для формування реальних, дійсних власників у сільському господарстві, в першу чергу необхідно подолати відчуження селянина від засобів виробництва і землі.[31]
Однією з передумов реформування відносин власності є визначення частки кожного колишнього члена КСП у майні підприємства. Це передбачено ще Законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, який встановлює загальний порядок визначення пайового фонду та індивідуальних майнових паїв. Так, у ст.9 цього Закону зазначається, що у разі виходу з підприємства громадянин має право на одержання майнового паю натурою, грішми або цінними паперами. Але через складну економічну ситуацію більшість КСП не мали такої змоги через відсутність наявних коштів та цінних паперів. Отже, основним видом активів, що можуть бути розподілені між колишніми членами КСП, є будівлі, споруди, сільськогосподарські машини і обладнання, незавершене будівництво та виробництво, основне стадо тварин, товарно-матеріальні цінності. На жаль, будівлі та споруди, які становлять значну частину пайового фонду колишнього КСП, важко поділити на окремі майнові паї та видати їх у натурі членам, які виходять із підприємства. Ідея передачі майна в спільну часткову власність на практиці є найбільш прийнятною. Однією з головних умов реструктуризації підприємства повинно бути збереження виробничого потенціалу і технологічної його цілісності та забезпечення балансу інтересів і прав усіх пайовиків. Для збереження цілісності підприємства майно може виділятися цілісним майновим комплексом усім членам або групам, що вийшли зі складу КСП і бажають спільно використовувати одержане майно.
Пропозиція спільного використання майна має під собою правове підґрунтя. Так, згідно із ст.7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" майно у підприємстві належить його членам на праві спільної часткової власності. Група пайовиків має право одержувати майнові паї єдиним майновим масивом на правах приватної власності, але у формі спільної часткової власності. Це не протирічить чинному законодавству України.
Володіння, користування, розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників. Принцип більшості голосів, як це було в КСП, при голосуванні тут не діє. Частки можуть бути рівними (земельні паї) і нерівними (майнові паї), але така умова не впливає на обсяг повноважень кожного із співвласників.[31]
Кожен співвласник відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає за зобов'язання, пов'язані з цим майном (ст.113 ЦК України). У випадку загибелі або пошкодження частини майна жоден із співвласників не втрачає права спільної власності, оскільки відбувається відповідне зменшення часток усіх співвласників. Кожен із співвласників має право здійснити відчуження своєї частки іншій особі, але при її продажі співвласники мають право привілейованої купівлі цієї частки за ціною її продажу.
Практика показала, що недостатньо лише знайти власника, необхідно сформувати господаря нового типу, який би мав підприємницькі здібності, володів відповідними знаннями, був здатний організувати ефективне виробництво і примножити залучену власність селян.
На здійснення всіх цих перетворень спрямований грудневий 1999 р. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Він створив адміністративно-правові умови для перетворення існуючих КСП у такі виробничі формування, які будуть життєздатними в ринковому середовищі, забезпечать збереження виробничого потенціалу та відповідний рівень існування сільського населення. Указом передбачено забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створенням на їхній основі приватних підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. Це право гарантоване частиною другою ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішенням загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.
Впровадження обов'язкового укладання договорів оренди з виплатою орендної плати формуваннями, що користуються земельними ділянками та майном покликане забезпечити селянину відчуття власника. На це спрямована також підтримка розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств. Розвиток нових форм господарських структур ринкового типу також має за мету формування ефективнішого мотиваційного механізму, поєднання інтересу селянина до праці з власністю на майно та землю.[31]
Через відсутність інформаційного та методичного забезпечення реформування частини КСП проведено не в повному обсязі й на неналежному рівні. Зокрема більшість КСП змінили свій юридичний статус, але майнові відносини не приведені у відповідність з організаційно-правовою формою, отже, в цих підприємствах майно колишніх членів КСП використовується без належних підстав. Тому закономірною була реакція держави і суспільства на незавершеність реформування й оформлення прав власності. На подолання цих недоліків спрямовано Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29 січня 2001 р. № 62/2001 (додаток 1.2). У процесі виконання цього Указу необхідно не тільки оформити права власності колишніх членів КСП на частку майна пайового фонду реформованого підприємства, але й вирішити всі питання відносин власності між селянами і господарюючими суб'єктами. Аграрні перетворення мають бути спрямовані на збагачення селянина, а не на його зубожіння. Тому неприпустимі дії, внаслідок яких селянин втрачає свою власність, яку він набув власною працею.
У підприємствах, де ще незавершене процес оформлення майнових прав членів КСП, має бути проведена велика і копітка робота, результатом якої стане формування майнового комплексу членів КСП, яким вони володітимуть спільно. Права власності кожного з колишніх членів КСП на частку в спільному майні будуть засвідчені свідоцтвом про право власності на пай, а також визначені умови платного користування цим майном новоствореними агро формуваннями і документальне оформлення цих відносин.[31]
Врегулювання майнових відносин стосується майже всіх сільськогосподарських підприємств, оскільки зазначеним Указом Президента України передбачено, що власність членів КСП збільшується за рахунок майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованості зі сплати податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, списаної відповідно до чинного законодавства. Крім того, впроваджується документальне посвідчення права власності на пай шляхом видачі свідоцтва загальнодержавного зразка.
У врегулюванні майнових відносин заінтересовані обидві сторони цього процесу: колишні члени КСП і підприємство. Члени КСП зацікавлені в одержанні майна в натурі, або в оформленні права власності на нього, що дасть їм змогу на законних підставах володіти, користуватись і розпоряджатися майном за власним бажанням, а юридичній особі - правонаступнику КСП - важливо визначитися із правовим статусом майна, яке залишилося у його користуванні, відокремити майно підприємства від майна пайовиків і правильно оформити умови використання майна пайовиків.
Першим етапом вирішення майнових питань є скликання загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, які є співвласниками його майна. Метою проведення зборів є організація процесу врегулювання майнових відносин між користувачами майна реорганізованого КСП та співвласниками, оформлення майна пайового фонду у спільну часткову власність. З метою надання правової допомоги розроблені Рекомендації щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, які затвердженні наказом Міністерства аграрної політики України від 7 лютого 2001р. № 16 (додаток 1.3).
Збори співвласників створюють Комісію з організації вирішення майнових питань шляхом обрання до складу осіб, які були членами комісії з реструктуризації, створеної в КСП або обирають нових членів Комісії. Але в будь-якому випадку доцільним є включення до складу Комісії представника сільської ради та державної адміністрації. Організаційний аспект створення і діяльності Комісії регулює Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки (додаток 1.4), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. №177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки".
Комісія підзвітна у своїй діяльності зборам співвласників, які й визначають кількісний та персональний її склад. Члени Комісії зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря. Відповідно до Типового положення голова Комісії координує її діяльність, а саме: організовує роботу Комісії, призначає дату проведення засідання, несе відповідальність за виконання завдань, передбачених нормативно-правовими матеріалами. Засідання Комісії можуть проводитися при їх необхідності за письмовою пропозицією однієї п'ятої її складу. Дату засідання Комісії призначає її голова у строк, що не перевищує трьох днів з дати одержання письмової пропозиції.
Перед тим, як розпочати врегулювання майнових відносин, Комісія повинна: зібрати і проаналізувати наявну документацію щодо КСП і його реформування та скласти план дій із зазначенням етапів і термінів виконання робіт.
З цією метою Комісія проводить аналіз документального оформлення реорганізації КСП, керуючись у своїй роботі Порядком оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 р. № 63 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 р. за № 306/5497 та Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 р. № 62 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 р. за № 305/5496. 0собливу увагу слід приділити перевірці правильності проведення реорганізації КСП виходячи з того, що основними умовами реорганізації є:
• прийняття вищим органом управління КСП рішення про реорганізацію;
• інвентаризація та паювання майна, визначення розміру паю кожного з членів КСП;
• створення юридичних осіб - правонаступників, до яких перейшли права та обов'язки реорганізованого КСП;
визначення обсягів майнових прав та обов'язків КСП, що підлягають передачі кожному з правонаступників у межах визначених для них обсягів правонаступництва.
У процесі врегулювання майнових відносин у підприємстві на основі розробленого Комісією плану дій мають бути пров