Член родини може відповідати за інших окремих членів родини (дружину, чоловіка, дітей) і за родину в цілому. Роль лідера, глави родини припускає саме відповідальність за родину в цілому: і не просто за окремих близьких людей, а за соціальну групу як ціле.

Когнітивна складова включає уявлення про відповідальне й безвідповідальне поводження родителя, про розподіл відповідальності між чоловіком і дружиною в інших родинах й у своїй родині.

Емоційна складова стосується відношення до розподілу відповідальності в родині, емоційних переживань, пов'язаних із цим, і оцінка себе як родителя з погляду відповідальності.

Поведінкова складова стосується контролю своєї поведінки й подій, що відбуваються, характеризується займаною роллю в родині. [28, 65]

Формування компонента відповідальності повинне опиратися на орієнтацію родителя саме на внутрішню відповідальність – перед власною совістю, а не перед суспільством стосовно власної родини і її членів.

Стиль сімейного виховання є виразником взаємодії перерахованих вище компонентів, його прояв найбільш очевидний. Стиль сімейного виховання більшою мірою, у порівнянні з іншими компонентами батьківства, детермінує особистісне становлення й розвиток дитини.

Когнітивна складова ґрунтується на батьківських установках й очікуваннях відносно образу дитини й ролі у вихованні людини. Також, ця складова включає загальні подання батьків про можливі способи взаємодії з дитиною й стилях виховання. Крім перерахованого вище, фундаментальною підставою когнітивної складової є цінності батьків, які детермінують не тільки дану складову стилю виховання, але й спрямованість особистості родителя, у тому числі й всю його поведінку.

Емоційну складову стилю сімейного виховання визначають батьківські почуття, емоційний фон в спілкуванні з дитиною, почуття до шлюбного партнера, відношення до розподілу відповідальності й ролей у родині. Оцінка себе як родителя, у цілому.

У поведінковій складовій реалізується виховний аспект форм і способів взаємодії з дитиною; надання дитині відносної волі; відносини залежності/незалежності; втручання у світ дитини; акцент на дитині й інші [40, 62].

1.3 Формування готовності молоді до виконання статево-рольових функцій матері та батька

Ретроспективний аналіз розвитку інституту шлюбу і сім’ї від давніх форм до розмаїття сучасних, характерних для початку XXI століття, підтвердив, що за усіх часів молодому поколінню передавалися знання про сім’ю, устрій родинного життя, виконання подружніх і батьківських ролей. Сім’я-родина забезпечувала людині стабільність, визначала міцність народу та держави.

Вивчення соціально-психологічного портрета сучасного чоловіка дало можливість виділити такі моральні вимоги до нього: знання про взаємні, особисті права і обов’язки сім’янина; рівність чоловіка і жінки при розподілі внутрішньосімейних обов’язків; спільне вирішення всіх питань життя сім’ї; надання один одному необхідної допомоги; активна участь у повсякденному житті родини; взаємна підтримка; бережливе ставлення до сімейної честі; потреба мати і виховувати дітей; увага і взаєморозуміння в сім’ї; вимогливість до себе і членів сім’ї; рівноправність подружжя в сімейних стосунках.

Характерним для сучасного шлюбу є інший, ніж раніше, розподіл ролей і функцій чоловіків та жінок у сім’ї, виникнення нового типу взаємовідносин у ній, своєрідного поєднання колишніх, традиційних і нових стосунків. Аналіз численних досліджень даної проблеми підтверджує, що традиційна роль батька, яка залишалася незмінною протягом багатьох поколінь, набуває суттєвих змін: раніше батько уособлював владу, силу, рішучість дій, а сьогодні він повинен бути відповідальним, лагідним і турботливим у відношеннях з дітьми. Зростає і роль батька у вихованні дітей, при цьому його влада значно зменшується [6, 101].

На формування уявлень про батьківство юнаків впливають відношення до батька, взаємини в родині, життєві змісти родителів і батьківський вплив.

Уявлення юнаків з неповних родин про батьківство пов'язані з батьківським відношенням до світу; взаєминами батька й матері; відношенням до батьків, осіб протилежної статі, родини й сфери особистого життя, як цінності. При цьому при позитивному відношенні їхніх батьків до навколишнього світу вони представляють себе родителем демократичним; при негативному відношенні до батька й матері − жорстоким, підозрілим і недружнім.

Не сформовані відносини з батьком, відсутність батьківської підтримки підсилюють тенденцію юнаків до самоствердження, у тому числі й у батьківській сфері через посилення авторитарності.

Орієнтація юнаків з неповних родин на самоствердження (власний престиж, високе матеріальне становище, сферу суспільного й професійного життя) пов'язана з уявленням про себе як батька незалежного, не альтруїстичного, недружнього.

Позитивне відношення до родини в цілому сприяє спрямованості на розвиток, досягнення, збереження власної індивідуальності, до формування образа батька − глави родини, і навпаки.

Модальність відносин між родителями в батьківській родині корелює з відношенням юнаків до протилежної статі, ціннісним відношенням до сімейної сфери, характером активності соціальних контактів юнаків й інших параметрів.

Молоді люди, що виросли в родині без батька, в основному негативно ставляться до матері й відсутнього батька. Це впливає на їхні погляди, і батьківство представлене такими якостями, як недовіра до людей, підвищена тривожність, прагнення до самоствердження. У відносинах це егоїстична людина, що ставить свої інтереси вище всього; вона прагне до самореалізації в професії й сфері освіти. При цьому надає великого значення родині як основі життя [6, 121].

Молоді люди з повної родини позитивно ставляться й до матері, і до батька. Відносини в родинах благополучні, вони представляють батька як особистість, для якої мають велике значення всі аспекти людських взаємин. Вони прагне реалізувати себе у всіх життєвих сферах. Для них головне − це благополуччя родини. Рішенню її проблем віддається багато сил і часу. Як наслідок − зацікавленість у професійній діяльності, що гарантує матеріальне благополуччя. Це авторитетний лідер, завзятий і наполегливий, настроєний до навколишнім позитивним образом.

При деякій схожості уявлень про ідеального батька є істотна різниця в розміщенні акцентів. В уявленні молодих людей з повних родин батько − це сильна й відповідальна особистість, що поважає дітей, здатна співробітничати з ними, допомагати їм і навчати їх.

Юнаки з неповних родин вважають, що батько повинен пишатися своїми дітьми, бути люблячим, добрим, цікавитися ними, уміти прощати їх. Він повинен бути справедливою й розсудливою людиною.

Методологічно важливим в процесі підготовки юнацтва до майбутнього батьківства є гендерний підхід як усвідомлення молодими людьми своєї приналежності до жіночої та чоловічої статі, набуття психологічних, поведінкових, соціальних та культурних властивостей, що пов’язано із засвоєнням певної гендерної ролі, стереотипу, який традиційно асоціюється із чоловічою або жіночою соціальною функцією.

Зазначені теоретичні уявлення про ролі матері та батька в сучасній сім’ї є найважливішими орієнтирами в розробці ефективної методики процесу підготовки юнацтва до виконання соціальних ролей матері та батька.

На основі аналізу соціологічних, психологічних та соціально-педагогічних підходів до визначення сутності поняття «соціальна роль» ми розуміємо соціальну роль батька або матері як сукупність норм, які визначають їх поведінку в системі «мати-дитина-батько», й обумовлені сформованими у молодих людей загальнокультурними, моральними, матеріальними цінностями та традиціями сім’ї. Соціальна роль батька та матері – це сукупність функцій, реалізація яких забезпечує створення сприятливих умов для розвитку та виховання дитини на основі дотримання батьківських та материнських прав та обов’язків [8, 52-53].

Аналіз психолого-педагогічної літератури дали змогу виділити такі критерії підготовки старшокласників до виконання соціальних ролей матері та батька: розуміння соціальної значущості сім’ї та можливості самореалізації у ній сутності чоловіка та жінки; самооцінка старшокласниками морально-етичних якостей готовності до виконання соціальних ролей матері та батька; знання основних сімейних функцій та практичні навички їх виконання; статева вихованість − передумова відповідального партнерства.

1.4 Вплив статевих відмінностей та особливостей на формування батьківс ької сфери у молоді

У психолого-педагогічній науці недостатньо висвітлюється проблема статевих ососбливостей у формуванні майбутнього батька чи майбутньої матері. Саме тому вивчення ґендерної соціалізації було б неповним без аналізу гендерних особливостей демографічного виховання та підготовки учнівської молоді до виконання материнських і батьківських функцій.

Потреба в дітях – найінерційніша частина репродуктивної поведінки. Будучи результатом засвоєння репродуктивного досвіду попередніх генерацій і відповідних репродуктивних норм, потреба в дітях змінюється вкрай повільно. Репродуктивні норми, які детермінують репродуктивну поведінку особистості або сім’ї, являють собою принципи і взірці поведінки, пов’язані з народженням певної кількості дітей у різних соціальних групах. Репродуктивні норми мають властивість трансформуватися в звичаї та традиції з причин їх усталеності в низці генерацій, зберігаючись тривалий час після того, як обставини та умови життя, що викликали їх, вичерпають себе [11, 69].

У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й низкою негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. В першу чергу – це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальної значущості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль у зниженні народжуваності дітей у сім’ї відіграли слабкий розвиток обслуговування і вкрай складні житлові умови. Отже, злиті раніше воєдино докорінні різновиди людської поведінки й життєдіяльності – самоохоронна, шлюбна, сексуальна й репродуктивна поведінка особистості – в результаті сексуальної й контрацептивної революції розпалися й доля народжуваності стала цілком залежною від потреби особистості й сім’ї у дітях.