Дипломная работа: Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

По питанню про відносну роль вербальних засобів комунікації в спілкуванні дошкільників є дуже протирічні дані. Згідно одному з них маленькі діти (3-4 роки) не здатні передати один одному будь-яку інформацію в мовній формі. Ж.Піаше предполагав, що діти до 5 років взагалі не схильні до спілкування на мовному рівні. Е.Маклієр рахує, що висловлювання дошкільників занадто бідні і незрозумілі для слухача і можуть бути сприйняті однолітком лише на основі невербальних компонентів комунікації на слухача, без оцінки адекватності власного повідомлення.

В цілому більшість винахідників дитячого спілкування сходяться в тому, що по мірі дитини збільшується вербалізація дозрівання їх комунікативної діяльності, а значення невербальних засобів спілкування (особливо в експресивно-мімічних рухах) зменшується.

Результати експериментів, проведених В.В.Ветровою (1981), А.Е.Рейнстейн (1982), Е.О.Смірновою (1986), свідчать про те, що мова виступає основним засобом спілкування на протязі всього дошкільного віку, у другій сфері спілкування вербальні засоби комунікації мають навіть велику придільну вагу, ніж у першій. Якщо у спілкуванні з дорослим (по всьому дошкільному віці) невербальні засоби комунікації складають 20 % усіх контактів, то з однолітками – 13,5 % (А.Е.Рейнстейн, 1982).

Корінна зміна в засобах спілкування однолітків твориться на порозі раннього і дошкільного віку, коли основне місце починає займати мова. За даними А.Е.Рейстейна 80 % звернень до однолітків у дітей 3 років проходить з участі мови. Починаючи з цього віку сфера спілкування з однолітком більш вербалізованіша і вона скоріш стимулює до використання мови, ніж комунікація з дорослим. В спілкуванні з дорослим діти частіше обходяться невербальними засобами – жестами, проханнями, поглядами і т.д. При цьому у дитини є за основу рахувати, що дорослих його розуміє. Взаємодіючи з однолітком, дитина повинна завжди використати максимально ясні, чіткі і однозначимі засоби спілкування, тобто мову.

Однак в реальному спілкуванні дошкільників мова, як правило, вплетена в їх практичну взаємодію – вона супроводжує експресивно-мімічні рухи і предметні дії дітей. Ближче до 6-7 років спостерігається різке збільшення можливостей дошкільників до мовної взаємодії. Примічене виникнення в мові повторів, аналіз яких дозволяє нині виявити зайву інформацію і повідомлення партнеру послідовності деяких подій. Характерно, що у цьому віці школярі, як правило, здатні розмовляти по телефону. До 6 років вже можлива мовна комунікація однолітків без підтримки на спільну наглядну ситуацію.

Однак навіть наявність активних розвернутих висловлювань дітей не дає за основу рахувати, що мова стала самостійним засобом спілкування, оскільки вони (висловлювання) нерідко залишаються без відповіді і не вказують взаємодію на поведінку однолітків.

Основу розвитку змісту спілкування дитини складає перехід ситуативних до позаситуативних форм спілкування. При ситуативній формі засоби спілкування відображають ті чи інші елементи обставин взаємодії. Позаситуативна форма характеризується тим, що зміст спілкування не наглядний і виходить за рамки конкретних обставин. Єдиний засіб позаситуативного спілкування – мова. Всі інші засоби комунікації не можуть передати той зміст, який не представлений в наявній ситуації і не має відношення до подій, діючим «тут і зараз».

Перехід від ситуативного мовного спілкування до неситуативного має принципове значення не тільки для комунікативної діяльності, а й для всього психічного розвитку дитини. Тому, розглядуючи зміст мовних контактів дошкільників в обох сферах спілкування, дуже важливо проаналізувати міру його ситуативності.

Такий аналіз був предприйнятий Л.Б.Мітєвою (1984), яка порівняла кількість і характер позаситуативних висловлювань дошкільників і їх спілкування з дорослими і однолітками.

Отримані дані Л.Б.Мітєвої свідчать про те, що в спілкуванні з дорослим рівень позаситуативності на протязі усього дошкільного віку виявляється вище, ніж в контактах з однолітком. Цей факт пред’являється сповна закономірним, тому що саме дорослий через мовне спілкування виводить дитину за межі безпосередньо сприйнятої ситуації, відчиняючи перед ним широкий соціальний світ.

При аналізі кожної категорії з точки зору ситуативності і позаситуативності входячих в неї типів вияснилося, що найбільшу вагу у структурі змісту спілкування на всіх порах дошкільного віку мали висловлювання дітей про себе і про свого однолітка.

Хоча співвідношення категорії Я і Ти з віком змінюється (діти все менш говорять про себе і все більше про іншу дитину), їх сумарне значення залишається постійним (близько 70 %). Всередині категорій Я і Ти чітко виділялися ситуативні і позаситуативні висловлювання.

До ситуативних відносились висловлювання дітей про дії, створюваних «тут і зараз»:

а) констатація і демонстрація власних вчинків і зацікавленість до поведінки ровесників (Дивись, що я роблю. А я будинок будую. Що ти робиш? Що це у тебе?);

б) оцінка і власних дій, і дій, які виконує партнер (Ти все не так робиш. Я все правильно зробив. Мій будинок краще);

в) прагнення допомогти однолітку чи прохання про допомогу (Допоможи мені ляльку вдягти. Дай мені свою машину. Давай я тобі допоможу);

г) організація і планування спільних дій (Давай у ляльки будем грати. Давай ти мені кубики будеш подавати, а я будувати, а потім навпаки).

Аналізуючи вікову динаміку виділених типів висловлювань, ми з’ясували, що у молодших дошкільників (3-4 роки) переважають суб’єктивно-оцінюючі порівняння своїх і чужих дій, направлення на протиставлення Я і Ти. У старших дошкільників суттєво збільшується кількість плануючих висловлювань про організацію спільної діяльності і об’єднання зусиль.

З віком не тільки збільшується число пізнавальних висловлювань, але і збільшується ступінь їх позаситуативності. Стає можливою бесіда дошкільників на пізнавальні теми. Роздуми про моральні норми та інших людей займають незначне місце в спілкуванні дітей, хоча з віком їх частотність трохи збільшується (від 1 до 6 %). Як правило, ці висловлювання відносяться до ситуації взаємодії дітей і не визивають розгорнутого діалогу.

Л.С.Виготський писав, що дитина опирається на відрив від речей і діє з їх значеннями, але невідривно від іншої реальної речі і іншої дії. Це і є перехідний характер гри, який робить її проміжною ланкою між чисто ситуаційною пов’язаністю раннього дитинства і мисленням, відірваним від реальної ситуації.

Характерно, що в молодшому дошкільному віці, коли у дітей практично не зустрічаються позаситуативні висловлювання в інших категоріях, всередині рольової гри вони нерідко розмовляють про речі і явища, не пред’явлених у ситуації їх взаємодій. Д.Б.Ельконін вказував, що у грі дошкільників виникає занадто багатий мовний зв’язок, повідомляючи сенс кожній окремій дії. Дитина не тільки жестикулює, але і сама пояснює свою гру іншому.

Від 4 до 5 років спілкування однолітків налаштовано на їх практичну ігрову діяльність із важкістю віддалено від неї. У цьому віці діти не вступають у «чисте спілкування». При відсутності іграшок вони починають грати з будь-якими предметами, які знаходяться в полі зору (черевички перевертаються у машинки, крісла стають кіньми). Спеціально організовані завдання, які предполагають мовне спілкування дітей (скласти спільну розповідь за картинкою), не приймаються дітьми – вони люблять перекладу вати картинки, грають з ними.

В ситуаціях з іграшками діти організовували спільну гру, в якій проходила інтенсивна взаємодія. Більшість контактів однолітків втілювалося з приводу конкретних дій у грі. Як показують спостереження, діти розмовляли один з одним тільки тоді, коли вони щось робили чи пробували управляти діями партнера.

Таким чином, від 3 до 5 років спілкування однолітків налаштовано в ігрову діяльність, а практичні дії і супроводжуючі їх ситуативно-ділові висловлювання можна розглядати як своєрідний комплексний засіб спілкування.

В старшому дошкільному віці (5, 5-7 років) виникають і інтенсивно розвиваються мовні контакти дітей, не налаштовані на спільну ігрову діяльність. В цей період стає можливим «чисте спілкування» не залежно від предметів і предметних дій: діти розмовляють про життєві ситуації, про свої захоплення і т.д. Зростає відносна кількість позаситуативних висловлювань дітей. Взаємодія з предметами у старших дошкільників нерідко супроводжується своєрідними паузами у грі. Коли діти, відволікаючись від конкретних дій, починають розмовляти на досить інші теми. Граючи «у лікаря і хворого» хлопчик 6 років став розповідати своєму партнеру про те, що він хоче бути лікарем і лікувати звірів, а його партнер повідомив, що бачить себе космонавтом чи пілотом. Після такої розмови діти знову повертаються до спільної гри.

Для старших дошкільників характерно виділення спілкування із ігрової, предметно-практичної діяльності. Епізоди «чистого спілкування» все частіше розвивають ігрову співпрацю і переносять центр взаємодій у сферу особистих контактів дітей. Мова автоматизується від предметних дій і стає позаситуальною. З’являється можливість мовного спілкування без глядацького контакту і підтримки на предметні дії. Цікаво, що до кінця шкільного віку знижується відносна роль експресивно-мімічних засобів спілкування. Головним і ведучим засобом комунікації дітей є мова, яка в найбільшій мірі втілює специфіку людського спілкування.

Спілкуючись діти використовують всі ті засоби, якими оволоділи, контактуючи з дорослими. В 2-3 роки вони широко застосовують виразні жести, пози, міміку. Емоційна яскравість взаємодій малят надає ведуче значення експресивно-мімічним засобами комунікації. Емоцій