Дипломная работа: Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови

г) практичну спрямованість матеріалу;

д) самостійність дітей у їхній діяльності;

е) високу ефективність кожного уроку;

є) глибоке знання вчителем предмета, інтерес до нього, вміння зацікавити ним дітей.

Необхідність удосконалення шляхів розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови зумовили вибір теми дипломної роботи: „Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови".

Об’єктом дослідження дипломної роботи є процес формування пізнавальних інтересів молодших школярів на уроках української мови в початкових класах.

Предмет дослідження - методичне забезпечення даного процесу.

Мета дослідження: окреслити і систематизувати вправи і завдання до вивченого граматичного матеріалу у 4 класі, які спрямовані на пробудження пізнавальної активності молодших школярів.

Відповідно до мети дослідження в дипломній роботі вирішувались наступні завдання:

1. Вивчити стан дослідження проблеми психолого-педагогічної літератури.

2. Окреслити методичні засоби, що впливають на розвиток пізнавальних інтересів молодших школярів.

3. З”ясувати ефективність запропонованої методики формування пізнавальних інтересів на уроках рідної мови в експериментальному дослідженні.

З метою реалізації поставлених завдань нами застосовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження: теоретичний аналіз дидактичної і методичної літератури, чинних навчальних програм і підручників для початкової школи; досвід психолога; порівняльна характеристика теоретичних положень; спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи; педагогічний експеримент; бесіда з учителями; тестування учнів; пошуку шляхів удосконалення; кількісний та якісний аналіз результатів дослідження.

Провідним методом дослідження був педагогічний експеримент, який проводився на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів м. Золочева Львівської області.

Експериментальне дослідження носило теоретико-експериментальний характер і проводилось у три етапи. На констатувальному етапі експерименту (2006 - 2007рр) було з’ясовано значення розвитку пізнавальних процесів на уроках української мова у молодших школярів, методи і прийоми їх удосконалення та стан проблеми дослідження в практиці роботи сучасної початкової школи. На формувальному етапі (2007 - 2008 рр.) в навчально-виховному процесі початкової загальноосвітньої школи удосконалювались шляхи розвитку пізнавальної діяльності у молодших школярів на уроках української мови у 4 класі. На підсумковому етапі узагальнювались й аналізувались результати експериментального дослідження, формулювались висновки.

З результатів експериментального дослідження випливає гіпотеза:

Якщо в навчальний процес уроків української мови систематично впроваджувати спеціально організовані вправи і завдання та методично їх обґрунтовувати при вивченні граматичного матеріалу, то розвиток пізнавальної активності молодшого школяра значно зросте. Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ1. Теоретично-практичні засади розвитку пізнавальної активностішколярів на уроках української мови

1.1 Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів як педагогічна проблема

ХХІ - це доба, спрямована на особистість. Створення максимально сприятливих умов для розвитку індивідуальності - не тільки мета сучасних розвинених суспільств, а й одна з необхідних умов їх динамічності й адаптивності до мінливого інформаційного світу. Налаштована на позитив здорова психіка дитини давно стала предметом уваги не тільки психологів і психіатрів, а й турботою усього суспільства, особливо освіти, оскільки саме в її полі відбувається становлення людини. Українська школа не може залишатися осторонь генерального напрямку розвитку світової освіти - її психологізації.

У кожної дитини є індивідуальні особливості пам’яті, уваги, мислення, схильності, мотивації, своя стратегія праці, особливості сприйняття тощо. Не продіагностувавши психологічні властивості учня, ми не маємо гарантії, що спрямовуємо педагогічний вплив у потрібному для його розвитку напрямі.

Нині існує єдина модель, яка має орієнтацію на індивідуальність дитини, - особистісно орієнтоване навчання. У центрі його - особистість дитини, її самобутність самоцінність: суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти [5]. На думку В. Володько і М. Солдатенко [7], - це система взаємодії між учасниками навчального процесу, коли найповніше використовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи подальшого розумового розвитку і гармонійного вдосконалення особистісної структури, здійснюються пошуки засобів, що сприяли б формуванню індивідуального стилю діяльності.

Необхідною складовою такого навчання має стати справжнє вивчення особистості дитини і дитиною - своєї особистості. Мета роботи сучасного вчителя - розвиток особистості учня, його творчого потенціалу та пізнавальної активності [10,c.106], навчальний процес при цьому орієнтується на потенційні можливості дитини, їх реалізацію. Ж. Піаже з цього приводу зазначав: „ Оскільки джерело розвитку - всередині дитини, то навчання може бути успішним лише тією мірою, якою воно використовує досягнення розвитку конкретної дитини” [5,c. 205].

Історія поглядів на необхідність розвивального підходу до навчання починається ще з давньої Греції. Вже Платон, Аристотель і Сократ сформулювали певні ідеї про необхідність навчання дітей методів пізнання. Надалі Ян Каменській, Жан Жак Руссо, Й. Песталоцці, Ф. Дістервег і К. Ушинський, виголошуючи проблеми розливального навчання, поставили питання необхідності врахування психологічних особливостей учнів.

Вагомий внесок у розробку цієї парадигми належить вітчизняній школі кінця ХІХ - початку ХХ століття. Г. Ващенко приділив увагу необхідності розвитку пізнавальної активності у молодших школярів.

У 30 - ті роки ХХ століття Л. Виготський обґрунтував можливість навчання і виховання, за якими спостережливість, пам’ять, творча уява, логічне мислення входили до процесу розвитку. Але практичні кроки у цьому напрямку були зроблені у 50 - ті роки, коли в дидактиці відійшли від традиційних для тогочасної школи репродуктивних методів навчання. Наукові колективи Л. Занкова, В. Давидова, Д. Ельконіна не тільки розвивали теоретичні засади цієї парадигми, а й експериментально підтвердили можливості розкриття резервів учнів у розвитку пізнавальної активності, формуванні здатності до саморозвитку та самопізнання.

Сучасне розливальне навчання - це модель, покликана вдосконалювати розумові процеси учня з урахуванням можливостей кожної дитини. Це навчання, головною ознакою якого є принцип симфонізму, а не уніфікації. Навчально-виховний процес у сучасній школі більше не може вкладатися у схему „ вчитель - вчить, а учень - вчиться". Для успішного існування освітнього поля важливо формувати пізнавальну самостійність дитини, створити умови, за інтелектуальна пасивність учнів стане неможливою.

Ефективність розливального навчання проявляється перш за все в активізації учбової діяльності школярів.

За справедливою думкою педагогів, „ є таке загальне педагогічне правило: засвоєння знань відбувається у процесі активної розумової діяльності учнів. Учень повинен не тільки запам’ятати правила або окремі поняття, не пасивно сприймати в готовому виді пояснення вчителем нових знань, а доповнити і осмислити ці знання в процесі самостійної роботи. Отримані таким чином знання на багато разів краще запам’ятовуються і засвоюються [6, c.134].

Активізація пізнавальної діяльності учнів виражається головним чином в тому, що головними у їх роботі по засвоєнні нових знань стають творча переробка в свідомості учнів отриманої інформації і вирішення поставлених перед ними пізнавальних завдань.

Активізація пізнавальної діяльності дозріває в умовах тісного зв’язку теорії і практики в навчанні. Закріплення, збагачення і систематизація знань здійснюється в процесі їх підсвідомого застосування. Багаторазові переходи від теорії до практики і навпаки є однією з вимог успішного засвоєння знань. Умови, в яких учні не тільки продуктивно й раціонально оволодіють знаннями, усвідомлять їх, набудуть необхідних навичок і вмінь застосувати їх у нових ситуаціях, а й розвинуть свої здібності, зреалізують свій творчий потенціал, закладуть основи поступового переходу до самостійного навчання і регулювання своєї розумової діяльності.