Дипломная работа: Розвиток у молодших школярів уявлень про портретний жанр на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах

Було створено величезну кількість скульптурних портретів з різних матеріалів: мармуру, бронзи, срібла, золота, слонячої кістки. Багато творів мали не тільки художню, але і матеріальну цінність, що і стало причиною їх загибелі – їх руйнували, переплавляли. Статуї правителів руйнувалися зі зміною влади в країні.

Історія Давньоримської держави налічує 12 сторіч — від піднесення Риму в 754 р. до н.е. до падіння Західної Римської імперії в 476 р. н.е. Інтереси держави поєднувалися у римлян з увагою до людини, до її індивідуальності, роздумували про права і обов'язки, про залежність і свободу. Це визначало розвиток правдивого скульптурного портрета [81].

Римляни постають одягненими в парадний одяг — тогу. Портрет покликаний прославити знатність роду, а пізніше був пов'язаний з обожнюванням особи імператора. Ранні зображення передають силу і стій-кість характеру. Розвитку римської скульптури сприяв стародавній звичай робити посмертні маски і зберігати в будинку створені по них бюсти знаменитих предків, що передавалися з покоління в покоління. Збереглося зображення римського аристократа з портретами предків (рис. 1.2.).

У другій половині II ст. римський портрет досяг вершини свого розвитку. Скульптори тепер стали звертати увагу не тільки на зовнішню схожість з моделлю, але і на розкриття її душевного стану. Це привело до зміни техніки зображення очей — на зміну інкрустації і розфарбовуванню прийшли пластичні прийоми. Портретисти того часу прагнуть до максимально точної передачі характеру, оголення найважливіших рис особи, суперечливих [15].

Рис. 1.2. Патрицій з портретами предків. Кінець III ст . до н.е.

Самостійним жанром мистецтва портрет став у часи середньовіччя. Фламандець Ян ван Ейк був одним з перших художників, що зробили портрет самостійним жанром. За переказами, він був також автором техніки масляного живопису. Однією з перших робіт ван Ейка став розпис Гентського вівтаря. Серед персонажів є і замовники роботи — так звані донатори (дарувальники), люди, що жертвували гроші на облаштування церкви. Традиція включати в релігійні композиції портрети замовників картин існувала ще за часів Середньовіччя. Митець не просто включає фігури донаторов в композицію творів, а прагне розкрити їх характери. Використання масляних фарб дозволило художнику добиватися м'яких переходів тонів, зберігши чіткість малюнка [71].

Одна з найзнаменитіших картин ван Ейка — портрет подружжя Арнольфіні. Молоде подружжя дає клятву вірності і любові. На стіні над дзеркалом видно напис «Johannes de Eyk fuit hie» («Ян ван Ейк був тут»), а в дзеркалі, крім наречених, відображається ще хтось. Можливо, художник зобразив тут самого себе — перед нами прихований автопортрет. Глядач побачить на картині безліч деталей, які можуть показатися випадковими, але це не так. Кожна деталь важлива. Так, яблука символізують райське блаженство, домашні туфлі — подружню вірність, а щітка — чистоту.

Одним з основоположників мистецтва Відродження в Німеччині був Альбрехт Дюрер . Роботи живописця і графіка стали великим внеском у розвиток портретного жанру. Портрети Дюрера вирізняє увага до неповторної індивідуальності моделі. Їх герої енергійні, розумні, повні достоїнств, енергії і сил. Художник працював в різних жанрах, як живописних, так і графічних [84]. У портретах художник прагнув передати не тільки зовнішню схожість, але і характер моделі.

Рис. 1.3 А. Дюрер. Автопортрет. 1484 р.

Автопортретам Дюрер надавав особливу увагу, що для того часу було явищем незвичним, прагнув знайти індивідуальні риси, те, що відрізняє одну людину від іншого. Велику увагу Дюрер надавав деталям, вони допомагали йому не просто розкрити особу, а показати в герої портрета людини свого часу.

Багато портретів серед графічних робіт Дюрера, створених в різні роки. Вугіллям і срібним олівцем виконані портрети ученого Еразма Роттердамського, художника Луки Лейденського і інших. Одночасно Дюрер працював в техніці гравюри на міді. Портрети Дюрера представляють нам не ідеалізовані образи, властиві епосі Відродження, а живих людей з різними долями і характерами [85].

В епоху Відродження портрет став першим самостійним живописним жанром. З'явившись в другій чверті XV ст., він швидко став популярним. Головним завданням портрета стало відображення постаті видатного сучасника. Художники зображали не благочестивих і покірливих донаторів – їх героями стали вільні особи, не тільки всебічно обдаровані, але і здатні на рішучі вчинки.

Видатний художник Сандро Ботічеллі створив свій стиль у портретному жанрі. Художник використовував різні ракурси, для кожного портрета продумував фон, велику увагу надавав точності малюнка. Портрети Ботічеллі відображають відношення самого художника до світу, їх відрізняє не тільки зовнішня схожість з моделлю. Вони повні натхненності, витонченість, передають багатство внутрішнього світу портретованого. З часом, переживши ряд трагічних подій, художник став замкнутішим, його твори наповнила гіркота потрясінь і перенесених страждань [21].

Мистецтво Рафаеля подібне до казки, а його життя овіяне легендами. Своє прагнення до прекрасного Рафаель утілив в образах Мадонни, у вівтарних картинах і портретах. Важко знайти в світовій історії мистецтва художника, твори якого були б такі близькі кожній людині, як творіння Рафаеля. До ранніх робіт митця відносяться портрети Анджело і Магдалени Доні, «Жінка з єдинорогом», «Портрет хлопця». Перша робота Рафаеля в Римі — фрески Ватиканського палацу.

Один з найзнаменитіших портретів Рафаеля — «Портрет графа Бальдассара Кастільйоне». Він знаходиться у Луврі навпроти «Мони Лізи» да Вінчі. Портрет копіювали Рембрандт, Рубенс і Матісс [81].

Рис. 1.4 Рафаель. Портрет графа Бальдассара Кастільйоне. 1515 р.

Леонардо да Вінчі був прекрасним живописцем, графіком, винахідником, вченим, інженером і навіть музикантом. Його «Мона Ліза» («Джоконда») – найвідоміша в світі картина. Зараз вона виглядає інакше, ніж у момент написання. Колись зліва і праворуч від жінки були написані невисокі колони, дивлячись на які було зрозуміло, що пані сидить на балконі, а зовсім не висить в повітрі, як здається тепер.

Рис. 1.5. Леонардо да Вінчі. Джоконда.

Пейзаж в цьому портреті є не просто фоном. Жінка і природа зливаються в єдине гармонійне ціле. Художник немов прагне показати, що мир людської особи так само великий і незбагненний, як і оточуюча людей природа. Автор не розлучався з картиною, він всюди возив її з собою, а після смерті великого художника дісталася французькому королю [47].

Тіциана називали «королем живописців і живописцем королів». Він був придворним художником імператора Священної Римської імперії Карла V. Тіциан завжди багато працював, написав безліч полотен на історичні, міфологічні і релігійні теми, а також велике число портретів. До портретного живопису художник звернувся ще в років навчання, пізніше він став одним з найвідоміших портретистів свого часу.

Рис. 1.6. Тіциан. Автопортрет.

Тіциан умів виділити характерні риси кожної моделі, показати їх яскраво і виразно [26]. Художник створив галерею портретів сучасників. У портретах він прагне передати не тільки характерні особливості зовнішності, але і суперечливий внутрішній світ моделі.

Іспанський художник Франсіско Гойя прославився як автор портретів і гостросоціальних гравюр. Всім його творам властива пристрасна емоційність і гострота характеристик. Гойя любив писати жінок — красивих і не дуже, аристократок і служниць. Навіть ставши придворним живописцем, Гойя вважав за краще писати міську бідноту.

Один з групових портретів того часу — «Портрет сім'ї короля Карла IV» [11]. У центр Гойя вмістив королеву. Вона обійняла дочку і тримає за руку сина. Карл IV в парадному мундирі стоїть декілька попереду, його обличчя байдуже. У лівій частині картини фігура в блакитному костюмі — це спадкоємець престолу, кронпринц Фердинанд. Поруч з ним, відвернувшись від глядача, стоїть його наречена. Такий ракурс художник обрав, щоб не показувати нам її обличчя — в момент написання цього групового портрета і сам Фердинанд ні разу не бачив її.