Дипломная работа: Рухливі ігри в дошкільному навчальному закладі

Фізичний розвиток дітей та рухливість залежить від тих умов, у яких вони живуть, і запропонованого режиму.

1.2.3 Видатні педагоги про роль рухливих ігор у всебічному вихованні дітей дошкільного віку

В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.

Стосовно фізичного виховання, то ще Є.А. Аркін відзначав, що в системі розвитку рухів дошкільників особлива роль належить грі: “Навіть чисто гімнастичним вправам, тобто вправам обмеженої групи м’язів, досить доцільно надавати ігровий характер. Емоційна насиченість, не диференційованість, живість дитячих сприймань і дитячих переживань дають можливість дитині при наявності самих мізерних засобів розгорнути яскраві драматичні дії"

При проведенні планомірної роботи з фізичного виховання дітей дошкільного віку необхідно враховувати не тільки те, що рухи тіла, розвиток опорно-рухового апарату активізують мозок, підвищують його синтетичну діяльність, але й те, що емоції теж впливають на вищу нервову систему дитини, на її почуття. Цей вплив має позитивну або негативну сторону, в залежності від уміння вихователя організовувати роботу з дітьми.

С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський зазначили, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. “Я не боюся ще і ще раз говорити: турбота про здоров’я - це найважливіший труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили ” - підкреслював В.О. Сухомлинський.

Тому, різні організаційні форми з фізичного виховання у дошкільних закладах повинні проводитись так, щоб вони максимально активізували дитину, підвищували її зацікавленість фізичними вправами, викликали позитивні емоції. За дослідженням Г.П. Юрко фізіологічні зрушення, які відбуваються в організмі дитини, залежать не тільки від обсягу та інтенсивності м’язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивні емоції, які викликаються цікавими для дитини вправами та іграми, підвищують їх працездатність та покращують якість виконання рухів. Таким чином, використання комплексу різноманітних засобів фізичного виховання, крім їх впливу на зміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку, повинні приносити дітям емоційне задоволення.

Психолого-педагогічні дослідження (О.В. Запорожець, М.Ю. Кистяківська, Е.С. Вільчковський та ін.). свідчать, що у дітей дошкільного віку є у наявності великі потенційні можливості, тому необхідно підходити до використання цих можливостей з великою обережністю і будувати педагогічний процес із врахуванням певних закономірностей дитячого розвитку.

Вітчизняні психологи: Л.С. Вигодський, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн у своїх дослідженнях підкреслюють, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільно використовувати ті засоби, форми та методи педагогічного впливу, які є адекватними її віку, вони повинні органічно поєднуватися з особливою, специфічною діяльністю, що характерна для даного вікового періоду. Психічний розвиток та формування особистості відбувається насамперед у тій діяльності, яка на даному віковому етапі онтогенезу є провідною. А провідною діяльністю дітей дошкільного віку, за загальним визнанням, виступає гра, “що є доступною для дитини формою активної участі у навколишньому суспільному житті, активного пізнання нею дій і відносин дорослих ".

Ігрова діяльність, як основна діяльність тісно пов’язана із розвитком особистості дошкільника, вона обумовлює важливі зміни у психічних процесах особистості дитини, яка розвивається, а також є “джерелом розвитку і створює зону найближчого розвитку ” (Л.С. Виготський).

У грі є всі необхідні умови для виявлення життєвої позиції дитини. Основним мотивом ігрової діяльності є потреба пережити важливі для дитини сторони діяльності. На думку видатного педагога К.Д. Ушинського, гра - це самостійна діяльність дітей, що відкриває їм шлях до перетворення навколишнього, до активних дій. Він писав, що “В дійсності дитя, не більш ніж дитя. Істота, що не має ніякої самостійності, сліпо і самовіддано захоплена плином життя; у грі ж дитя вже зріла людина, щ потребує свої сили і самостійно розпоряджується своїми ж творіннями ".

Один із засновників системи фізичного виховання дошкільників Є.А. Аркін підкреслював, що “Гра дає дитині ту повноту життя, якої вона прагне, звідси випливає, що саме гра повинна бути важелем дошкільного виховання ".

Питання про значення гри у вихованні дитини розглядалися багатьма педагогами минулого та сьогодення. Більшість із них розцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги: І.М. Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова підкреслювали значення гри, як універсального засобу фізичного виховання. Джерелом зміцнення сили і здоров’я дітей вони вважали народні ігри і розваги, самобутні народні вправи. Гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував К.Д. Ушинський.

Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїй оригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Він розглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя.

В.О. Покровський, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, Є.А. Аркін зазначили, що розвиток фізичних сил дитячого організму, його працездатності забезпечує активна спільна діяльність, що супроводжується емоційними переживаннями.

Грою як прийомом навчання широко користувалися у дошкільній педагогіці Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, та ін. А.С. Макаренко зазначав, що гра має виняткове значення особливо на ранніх етапах розвитку дитини, підкреслював важливість виховання її у грі та за допомогою гри. Без психічних і фізичних зусиль дітей, на його погляд, гра не може мати серйозного виховного значення, що обов’язково потрібно враховувати при керівництві грою.

Питання про роль гри, ігрових прийомів, як діяльності і методу навчання, розкриті у роботах багатьох педагогів: О.П. Усової, Р.І. Жуковської, О.І. Корзакової, Д.В. Менджерицької, Р.С. Буре, Л.В. Артемової, Ш.О. Амонашвілі. Зокрема, О.П. Усова розглядала гру як засіб для вирішування певних завдань виховання дітей дошкільного віку, як форму виховання. Л.В. Артемова, яка великого значення надає грі дошкільника, на її думку гра допоможе задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання навколишнього світу. Головна особливість навчання у грі це те, що діти граються, не підозрюючи, що засвоюють певні знання.

Цінною, на наш погляд, є думка висловлена О.М. Лєонтьєвим і О.В. Запорожцем про те, що у сфері рухів і у психічному розвитку дитини в цілому існують загальні закономірності. Формування окремих психічних процесів і дій проходить не ізольовано, а у процесі провідної діяльності. Таким чином, розвиток рухової сфери дошкільника відбувається у “значній мірі в середині його ігрової діяльності ".

Посилаючись на твердження психологічних і педагогічних досліджень, необхідно зазначити, що гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям.

Загальноприйнятим положенням є те, що у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку провідна роль належить рухливій грі. Як один із основних засобів і методів фізичного виховання, рухлива гра сприяє ефективному вирішенню оздоровчих та навчально-виховних завдань.

У розробці питань удосконалення теорії та методики фізичного виховання дітей дошкільного віку проблема рухливої гри, як засобу всебічного виховання і розвитку дитини, була предметом досліджень багатьох наукових співробітників.

М.В. Лєйкіна відводить рухливим іграм центральне місце у роботі з дітьми-дошкільниками. Вона підкреслює доцільність використання у молодших групах - імітаційних ігор, у середній групі - складніших ігор з правилами і великим навантаженням, а у старшій групі - ігор змагального характеру.

Г.І. Бикова вперше намагалася навчити дітей молодшого дошкільного віку основним рухам у процесі проведення рухливих ігор. Однак, нею не визначена чітка позиція по відношення до рухливих ігор як до засобу навчання.

В роботах Н.Г. Кожевнікової, Л.Г. Пономарьової, Л.С. Богунової рухливі ігри розглядаються як засіб розучування основних рухів з дітьми молодшого дошкільного віку. Але в їх працях мова, в основному, йде про імітаційні ігрові вправи, що готують дітей до оволодіння основними рухами (біг на носочках, підстрибування та ін.).

Вивченню змін, що відбуваються у процесі розвитку рухів дитини молодшого дошкільного віку під впливом переважаючого застосування рухливих ігор, а також визначенню їх ролі і місця в процесі фізичного виховання, присвячені дослідження О.О. Тімофєєвої. Основний висновок дослідження полягає у тому, що формування основних рухів дітей четвертого року життя може здійснюватися не лише шляхом прямого навчання на заняттях, але й шляхом опосередкованого навчання у рухливих іграх. Автор стверджує, що у процесі фізичного виховання дітей цього віку, рухлива гра виступає не лише як засіб навчання, але й як метод розвитку основних рухів. Нею переконливо доведено, що найбільш успішно в процесі опосередкованого навчання формуються такі природні рухи, як ходьба, біг і стрибки у довжину з місця і в результаті відбувається покращення показників рухової підготовленості. Однак, ігрова форма навчання не достатньо забезпечує засвоєння дітьми більш складних рухів (метання, лазіння та деяких видів стрибків).

Існує з цього приводу і інша точка зору. Так Н.М. Кільпіо відзначає, що рухлива гра має на меті закріпити рухи, якими оволоділи діти під час занять з фізкультури. Аналогічної точки зору дотримуються педагоги-дослідники: Д.В. Хухлаєва, І.В. Потєхіна, Т.І. Осокіна, Г.Н. Лєскова, М.М. Конторомич, Л.М. Михайлова. Вони вважають, що рухливу гру не раціонально використовувати на етапі початкового розучування. І це твердження пояснюється тим, що для дитини основним завданням в грі є не вірне виконання руху, а головне - не бути пійманою ведучим. А особливого значення, на їх думку, рухлива гра набуває в період накопичення рухового досвіду дітьми дошкільного віку, тобто у рухливих іграх досить ефективно закріплювати і удосконалювати рухові навички з основних рухів.

Саме на етапі удосконалення основних рухів діти вчаться свідомо застосовувати сформовані навички, вибирати найбільш ефективний спосіб виконання того чи іншого руху в конкретних умовах. У рухливій грі, на думку І.В. Потєхіної, удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкість рухових навичок, ефективність їх застосування. Автор стверджує, що цьому сприяє наявність певних факторів у рухливій грі:

самостійне розв’язування рухових завдань з врахуванням ігрової ситуації;

швидке виконання основних рухів;

відсутність часу для підготовки до виконання основного руху;