Дипломная работа: Самодіяльний хор як чинник культуротворення
Мета дослідження – дослідити особливості формування самодіяльного хору, специфіку управління ним та місце педагога-організатора у цьому процесі.
Поставлена мета обумовила визначення наступних завдань :
1. Охарактеризувати особливості організації роботи самодіяльного хору, види та функції хорів.
2. Проаналізувати специфіку управління самодіяльним хоровим колективом педагогом-організатором.
3. Висвітлити методи організації роботи керівника самодіяльного хору та методи розучування репертуару.
4. Розкрити значення концертно-виконавчої діяльності самодіяльного хорового колективу.
Об’єкт дослідження – особливості організації роботи самодіяльних хорових колективів.
Предмет дослідження – самодіяльний хор як чинник культуротворення та творчості.
Методологічну базу дослідження становлять методологічні положення з проблем відродження української національної культури, концептуальні засади парадигми сучасних мистецтвознавчих процесів в Україні, їх варіативність та відповідність суспільним потребам. Науково-дослідна робота ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання та спеціально-наукових методах, які лежать в основі сучасного теоретичного музикознавства та культурології, а саме: принцип історизму, системності, компаративний метод, музично-теоретичний аналіз, узагальнення, порівняння тощо.
Теоретичною основою дослідження стали філософські теорії формування культури особистості та сутності художньої творчості (Ю. Афанасьєв, В.Шульгіна), положення теорії національної ідеї, концептуальні педагогічні, мистецтвознавчі та культурологічні засади (Л.Горенко, С.Садовенко), наукове осмислення закономірностей розвитку народного хорового виконавства (В. Одоєвський, О. Сєров, П. Сокальський, Н. Брюсова), наукові праці з фольклористики (А. Іваницький, В. Харків), вокально-хорового виконавства (А. Єгоров, В. Ємельянов, Н. Калугіна, В. Краснощьоков, А. Кречківський, О. Маруфенко, П. Чесноков, Л. Шаміна, А. Юрлов) тощо.
Наукова та практична значущість бакалаврської роботи полягає в узагальненні явищ, що впливають на розвиток самодіяльного хорового виконавства України XX-ХХІ ст. і виступають чинником національного культуротворення.
Практичне значення роботи визначається можливістю її застосування в подальшому дослідженні самодіяльного хорового мистецтва України, його місця і ролі у розвитку музичної та духовної культури сучасної України (поч. ХХІ ст.). Результати дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсів з історії та теорії культури України, спеціальних курсів вищих культурно-мистецьких навчальних закладів тощо. Основні положення бакалаврської роботи можуть бути використаними у процесі підготовки методичних рекомендацій для керівників аматорських хорових колективів та при їх підготовці до атестації.
Структура роботи. Відповідно до мети і завдань дослідження структура бакалаврської дипломної роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків (нотні матеріали, термінологічний словник ) і списку використаних джерел та літератури.
Загальний обсяг роботи – 89 сторінoк, у тому числі: основний текст – 72 сторінки, додатки – 10 сторінок, список використаних джерел та літератури (69 найменувань) – 7 сторінок.
1.Самодіяльний хоровий колектив і специфіка його управління
1.1 Особливості організації самодіяльного хору:види та функції хорів
Хором зветься організований колектив співаків. Таке визначення охоплює собою найрізноманітніші співочі колективи різної кваліфікації, виконавчої манери, репертуарної спрямованості, способів формування і комплектування.
Український слухач розуміє хор як творчий колектив, ідейно-художньо спрямований у своїй виконавській діяльності на широке обслуговування і виховання народних мас.
Матеріалом для створення всякого хорового колективу є людські голоси. А що їх можна поділити на три великі групи – чоловічі, жіночі, дитячі, то ці роди голосів і являтимуть собою матеріал, з якого можна організувати той або інший склад хору. Хорові колективи, укомплектовані з самих тільки чоловіків, жінок або дітей, називаються однорідними: хор із самих жінок – жіночий хор, із самих чоловіків – чоловічий, із самих дітей – дитячий.
Сполучивши два різнорідні типи хору, чоловічий з жіночим або дитячим, в один загальний, матимемо мішаний склад хору.
Отже, хори за своїм складом бувають – однорідні і мішані.
Всі типи хорів – однорідні і мішані – щодо кількості самостійних партій (реальних голосів) можуть бути одноголосні, двоголосні, триголосні, чотириголосні. Мішаний хор може бути і багатоголосним. У багатоголосному хорі кількість самостійних партій повинна бути не менше п’яти.
У далекій минувшині, в епоху розвитку поліфонії, багатоголосні хори були звичайним явищем – шестиголосні, восьмиголосні, дванадцятиголосні й навіть більше. Нерідко восьмиголосні і дванадцятиголосні хори являють собою сполучення двох або трьох чотириголосних. Тоді ми маємо так звані подвійні або потрійні хори.
Твори для багатоголосних хорів досить часто зустрічаються в хоровій літературі. В російській музичній літературі – у М.Глінки, А.Рубінштейна, О.Римського-Корсакова, Ц.Кюї, П.Чайковського, в українській – у М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Вериківського, Б.Лятошинського та ін.
Хори усіх типів і видів можуть виконувати вокально-ансамблеву літературу двома способами: з інструментальним супроводом і без нього.
Такого роду виконання передбачає сама хорова література. Вона поділяється на два великі розділи: хорові твори з інструментальним супроводом; хорові твори, призначені для виконання самими лише вокальними силами, без будь-якого інструментального супроводу.
Виконання хорового твору без інструментального супроводу прийнято називати співом a cappella.