Дипломная работа: Семантико-інтонаційні особливості вираження концепту "страх" у сучасній англійській мові на матеріалі відеофільмів

Представниками психофізіологічного напряму страх розглядається як емоція, що викликається швидким підвищенням нейронної активності. Згідно розробленої К.І. Ізардом теорії «диференціальних емоцій», існує три емоції, пов'язані із зростанням інтенсивності:

· здивування-переляк;

· страх-жах;

· інтерес-збудження [17].

Природжена і набута диференціація цих трьох емоцій готує людину до будь-якого значного, несподіваного зростання стимуляції. Найбільш несподівані і різкі зростання в інтенсивності нейронної стимуляції активують здивування-переляк. Дещо менше зростання призводить до страху або навіть жаху , залежно від тривалості або незвичності стимуляції і від індивідуальних особливостей сприйняття та мислення особи. Найменш різке і несподіване збільшення стимуляції веде до інтересу або ж просто до збудження, коли стимули не сприймаються як невідомі.

Результати досліджень, проведених К.Е. Ізардом, показали, що інтенсивний страх по силі протікання не може порівнятися з жодною з десяти фундаментальних емоцій. Переживання цієї емоції винятково шкідливе для людини, оскільки при великій інтенсивності страху виникає загроза життю. За винятком окремих випадків, коли страх паралізує, зазвичай ця емоція мобілізує енергію на подолання небезпеки.

Боулбі і Грей вважають, що в активації страху певну роль відіграє не лише рівень стимуляції, але і селективна активність рецепторних органів. Вони встановили, що в емоціях переляку, страху та інтересу-збудження існують компоненти, що частково перекриваються. На підставі всього цього Д.І. Ізард робить висновок, що схожість нейрофізіологічних механізмів дозволяє будь-якій емоції бути активатором страху [38].

У роботі Я. Рейковського «Експериментальна психологія емоцій» описані зміни, які відбуваються в організмі на фізіологічному рівні під впливом страху. Ним встановлені наступні особливості змін:

· збільшення частоти серцебиття, сили серцевих скорочень, звуження кровоносних судин в органах черевної порожнини, розширення периферичних судин (судин кінцівок), розширення коронарних судин, підвищення кров'яного тиску;

· зниження тонусу м'язів шлунково-кишкового тракту, припинення діяльності травних залоз, гальмування процесів травлення і виділення;

· розширення зіниць очей, напруга м'язів, що забезпечують пиломоторну реакцію;

· посилення потовиділення;

· посилення секреторної функції мозкової речовини надниркових залоз, внаслідок чого збільшується кількість адреналіну в крові, що викликає посилення серцевої діяльності, гальмування перистальтики, збільшення вмісту цукру в крові, прискорення здатності крові до згортання [23:55].

Геллхорн у своїх дослідженнях встановив, що при збудливій формі страху (синдром страху-гніву по Ізарду) спостерігається занепокоєння, гіперактивність, симпатичні реакції; при гальмівній формі (синдром страху-страждання) – гіпоактивність, безсилля, парасимпатичні реакції [17].

В результаті дослідження процесу впливу страху на вегетативну систему Е. Геллхорн прийшов до висновку про те, що при дії на людину подразників, які викликають страх, (незалежно від усвідомленості їх), симпатична нервова система організму мобілізує ділянки, за які вона відповідальна, на подолання імовірно загрозливих чинників.

Як видно, для представників психофізіологічного напряму властиво інтерпретувати механізм страху з позицій відомих фізіологічних процесів. При такому підході специфічні особливості диференційованих емоційних переживань відступають на другий план. На перший план висувається загальнобіологічна роль страху.

У представників психологічного напряму у вивченні феномену страху відсутнє єдине розуміння причин і механізму страху. Так, В.К. Вілюнас відзначає, що узагальнюючої теорії страху поки що ще не створено; про те, що немає єдиного розуміння, свідчать, зокрема, ті визначення страху, які ми знаходимо у вітчизняних і зарубіжних роботах останнім часом. Так, у словнику «Психологія» стверджується, що «страх – емоція, котра виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і направлена на джерело дійсної або уявної небезпеки». Автор книги «Психологія особистості» Н.І. Рейнвальд вважає, що «потреба в самозбереженні може залежно від обставин виразитися в пасивно-оборонній емоції – страху». Р.М. Грановська в роботі «Елементи практичної психології» погоджується з тим, що «найсильнішою негативною емоцією є страх, який визначається як чекання і передбачення невдачі при здійсненні дії, котра має бути виконана в даних умовах». У роботі «Неврози у дітей і підлітків» А.І. Захаров пропонує розуміти страх як «афектне загострене сприйняття загрози для життя, самопочуття і благополуччя людини» [31:13].

1.2 Детермінанти страху і тривожності

Тривожність – складна комбінація афектів і афектних структур, котра є ніби фоновою для емоції страху. Багато дослідників в основному вважають причинами страху небезпеку, загрозу, будь-який, який би то не було потенційний збиток як фізичного, так і психологічного характеру.

Одним з варіантів тривожного розладу є панічна атака – це раптово, тобто несподівано виникаючий стан інтенсивно переживаної тривоги, який супроводжується безліччю соматичних і психічних симптомів та відчуттям постійної загрози. Панічна атака досягає апогею протягом декількох хвилин і продовжується в середньому 20–30 хвилин. Проте її тривалість може варіювати як в один, так і в інший бік.

Чи викличе та або інша подія страх чи тривогу, залежить від контексту, в якому вона відбувається, від індивідуальних відмінностей в темпераменті, від особливостей сприйняття і мислення, від характеру схильностей, від досвіду та віку індивіда. Майже всі традиційно виділяють вроджені та набуті причини страху, лише по-різному їх називають, як, наприклад, біологічні і соціальні, природні і похідні від них стимули страху [18].

Як вважає Грей, страх викликає подія, якщо вона не відбувається в очікуваному місці або в очікуваний час, або ж, навпаки, в даному місці або на даний момент є несподіваною. Іншими словами, це подія, котра не відповідає нашим очікуванням, або яка зриває наші плани.

К.Е. Ізард виділяє страх предметний (викликаний людиною або об'єктом) та безпредметний (неусвідомлений, не пов'язаний з чимось конкретним). Крім того, він виділяє чотири класи причин страху.

Перший клас детермінант страху в Ізарда – це зовнішні події і процеси.

Як було сказано вище, детермінанти можуть бути вродженими і набутими . Вроджені детермінанти, як визначає К. Грей, можуть бути чотирьох категорій:

· інтенсивність – до цієї категорії відносяться біль, звук, світло, раптові і неприємні, сприймані як шкідливі і т. п., залежно від індивідуальних особливостей суб'єкта і ситуації;

· новизна – до цієї категорії відносяться незнайомі обличчя і предмети;

· еволюцією вибрані сигнали небезпеки – до цієї категорії відносяться висота і водні глибини, і все, що неминуче веде до загибелі, причому ця неминучість відома суб'єктові підсвідомо;

· сигнали небезпеки, вироблені в соціальній взаємодії, наприклад, гнів або загроза людини, котра сприймається, як сильніша від суб'єкта [17].