- розглянути специфіку каліграфії та орнаменту;

- окреслити роль та символіку релігійних свят.

Об’єктом дослідження виступає ісламська культура.

Предметом роботи є релігійно-художня символіка культури ісламу.

Теоретико-методологічна основа дослідження спирається на принципи історизму та об’єктивності. У процесі опрацювання матеріалу застосовувася проблемний підхід. Для ґрунтовного виконання поставлених завдань автор викоритовував такі загальнонаукові методи, як системно-структурний, логічний, узагальнення, абстрагування.

У процесі розгляду проблем релігійно-художньої символіки мусульманської культури використовувався цивілізаційний підхід, а також методологія культурного релятивізму.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

- висвітлено принципи ісламського віровчення як основу обрядових та символічних дій і правил;

- розкрито особливості релігійно-художньої символіки мусульманської архітектури;

- висвітлено символічні образи мусульманської книжкової мініатюри;

- розкрита специфіка каліграфії та орнаменту в ісламі;

- окреслено роль та символіка релігійних свят ісламу.

Практичне значення магістерської роботи полягає в можливості використання її результатів у вивченні курсів з історії релігії і церкви, а також при розробці загальних курсів із релігієзнавства та історії культури, а також спецкурсів із культурології.

Структура роботи:

Робота складається зі вступу, 3-х розділів (8 параграфів), висновків, списку літератури, а також додатків.

У вступі обґрунтована актуальність дослідження теми “Релігійно-художня символіка мусульманської культури”, сформульовано мету та завдання дослідження, визначені її об’єкт, предмет, вказані структура й обсяг роботи.

У першому розділі – “Стан наукової розробки теми” – розглядається наукова література з історії культури, мистецтва, релігієзнавства. Опрацьовані фундаментальні монографії та наукові статті українських та зарубіжних вчених: М.Конрада, Л.Васильєва, В.Бартольдта, О.Карміна, М.Тенасе, О.Кривлева та ін.

Було опрацьовано також підручники, навчальні посібники, окремі статті з проблем ісламської культури та мистецтва.

У другому розділі – “Іслам як культурно-релігійна система” – розглянуто історико-культурні передумови формування арабо-мусульманської культури, проаналізовано культурні домінанти ісламу та роль Корану – священої книги мусульман.

Третій розділ – “Особливості рабо-мусульманського мистецтва як відзерклення регілійно-культурних процесів” – розглядає звернення мусульманських митців до певних релігійних символів в архітектурі, каліграфії, орнаменті, книжковій мініатюрі та в проведенні релігійних свят.

У висновках підсумовує зміст усіх розділів. Обсяг роботи – 93 сторінки, Джерельна база складає 98 найменувань.

Розділ І. Стан наукової розробки теми

1.1 Теоретико-методологічні проблеми ісламської культури

Проблемами мусульманської культури займалося чимало дослідників. Релігієзнавці, культурологи, історики, мистецтвознавці прагнули розкрити особливості ісламу як культурно-релігійної системи. Так чи інакше кожний дослідник підкреслює найбільш характерну рису арабо-мусульманської традиції – цивілізації: світ для мусульманина не більш ніж механізм, котрий Аллах приводить у рух. Фанатична віра й жорстока догматика божественного одкровіння визначала релігійно-детерміновану соціальну поведінку людини у соціумі – це наступна спільна думка, що об’єднує наукові пошуки різних фахівців.

Звернемося до конкретних джерел.

Культурологія розглядає арабо-мусульманську культуру як зв’язуючу між культурами Заходу та Сходу. Арабський халіфат містив великі центри Близького Сходу, в яких було сконцентровано тисячолітній досвід міської культури Шумеру, Аккаду, Стародавнього Єгипту та ін. Усі культурні цінності, викристалізовані протягом тисячоліть різними східними цивілізаціями та еллінізмом, були освоєні арабами, висловлені арабською мовою і передані Західній Європі. Головними рисами, переданими мусульманським Сходом Європі, були науковість, прагнення до радості й краси дійсності. Саме до такої думки схиляються вчені С.Н. Артановський [8], В.В. Бартольдт [11], Л.С. Васильєв [15], О.С. Кармін [45], М.І. Конрад [48], І.О. Кривлев [54], О.М. Тенасе [86].

Від початку свого розвитку, у класичну епоху, в часи бурхливого розвитку (ІХ-ХІІ ст.) та в посткласичну епоху (ХІІІ-ХІV ст.) арабо-мусульманська культура перебувала на високому рівні, залишивши далеко позаду тодішню європейську науку та культуру. У її створенні та розвитку брали участь араби, перси та представники інших ісламізованих народів як члени єдиного великого мусульманського суспільства. Її успішному розвиткові сприяло й те, що арабська мова була єдиною, якою користувалися під час викладу своїх праць усі мусульманські вчені, незалежно від свого походження [15].

Важливим є твердження вчених про вплив арабо-мусульманської культури на європейську. М.І. Конрад, зокрема, твердить: “У період між ХІІ ст. та епохою Відродження праці арабських учених з усіх галузей знань перекладалися в Іспанії, Сицілії та Сирії, завдяки чому більшість із них стала доступною в латинському перекладі. Незважаючи на порівняно низький рівень науки та перекладу на Заході, в ті часи ці латинські тексти сприяли відродженню потягу до знань у Західній Європі періоду пізнього середньовіччя” [48; 35].

Про вплив арабських мислителей та вчених на європейську культуру йдеться у працях Т.М. Уотта [93], Фан Дінь Гана [96], Є.Г. Яковлева [98], С.О. Токарева [84], М.І. Конрада та інших вчених.

Бартольдт В.В. у праці “Ислам и культура мусульманства” [11] стверджує, що іслам у сучасному світі сповідують майже 860 млн.осіб у понад 120 країнах світу. В 28 країнах (Єгипті, Ірані, Іраку, Кувейті, Марокко, Саудівській Аравії, Пакистані та ін.) іслам є державною релігією. Мусульманські общини розкидані по всьому світу, більшість віруючих проживає в країнах Азії та північної Африки [11; 13]. Автор акцентує, що іслам став основою для формування арабської культури та цивілізації. Вчений вказує, що висхідні принципи ісламу подібні до основ християнства та іудаїзму, але розвиток основних ідей ісламу пішов абсолютно іншими шляхами, що визначено умовами в яких він визрівав. Ідеї, народжені у середовищі кочівників та купців Аравійського півострова, збагачувалися новими пластами в умовах феодалізму, що розвивався на Близькому Сході. Тому сам іслам, будучи за своєю суттю релігією, перетворився у принципи, що організовували увесь ранній світ тодішніх суспільств, підвладних халіфату. Іслам став законом, що визначав соціальні структури та мораль суспільства, обґрунтування яких міститься в священному Корані. Оскільки Аллах є абсолютною досконалістю, тому дані ним мораль та закони наділені абсолютною істинністю, вічністю та незмінністю й придатні “для всіх часів та народів” [11; 28 ].

Бартольдт В.В. вважає, що характерною особливістю розвитку арабської культури за раннього середньовіччя, яка зберігалася і пізніше, була відсутність, попри неодноразові спроби їх запровадити, чітких загальновизнаних віровизнавчих установлень. Тому кількість різноманітних співіснуючих течій в ісламі була і є дуже великою, а характер особистої віри часто був поверховим або й взагалі немусульманським.