Дипломная работа: Соборні послання – складова канону Священних Новозавітних книг

Соборними називають сім новозавітних послань, написаних Апостоламидо різних церков. Однак спочатку «соборними» називали тільки 1-е послання ап Петра і 1-е послання ап Іоана Богослова. Тільки на початку IV століття після класифікації священних Новозавітних книг святителем Євсевієм Кесарійським ця назва поширилася до всіх семи послань.[18]

До соборних послань належать:

1 Послання апостола Якова.

2 Перше послання апостола Петра.

3 Друге послання апостола Петра.

4. Перше послання апостола Іоана Богослова.

5. Друге послання апостола Іоана Богослова.

6. Третє послання апостола Іоана Богослова.

7. Послання апостола Іуди.

Отже, усіх священних письменників, перу яких належать Соборні послання, є чотири:

1) апостол Яків, перший єпископ Єрусалимської Церкви, названий братом Господнім по тілу, тому що він був сином праведного Йосифа від його першого шлюбу;

2) апостол Петро;

3) апостол-євангеліст Іоан Богослов;

4) апостол Іуда, який називає себе братом Якова.

Щодо самого визначення назви «соборні» думки богословів не завжди збігалися. У різні часи серед різних богословів виникали суперечки:

1 Якщо послання містять вчення всієї Церкви, то таке ж вчення містять і послання апостола Павла.

2 Якщо соборними, або кафоличними, вони названі через свою канонічність і богонатхненність, на відміну від підставних, тоді соборними мали б називатися всі книги Святого Письма: як новозавітні, так і старозавітні.

3 Ці сім послань названі соборними, бо вони – від соборної Єрусалимської Церкви і мають ту ж цілеспрямованість, що і послання Апостольського Собору, яке свого часу було звернене до малоазійських християн (Діян. 15,23-29).

Однак жодних ознак, які б свідчили про будь-яку спільність між соборним рішенням, направленим від Собору Єрусалимської Церкви, і самими Соборними посланнями не виявлено ані в тексті, ані в змісті, ані в їхній редакції. Найбільш вірогідним є твердження, що послання отримали назву «соборні» завдяки своєму соборному призначенню, – собору церков в Антіохії, Сирії, Кілікії (Діян. 15,23).

Своїм змістом, тематикою вони адресовані не до якихось окремих церков, а до всіх – до всього собору Христової Церкви. Звідси й походить назва «соборні». Ця назва була дана посланням не самими священними письменниками під час написання, а пізніше – Церквою, хоча безсумнівно в дуже ранні часи. У такому розумінні назву «соборні» використовував уже Климент Олександрійський (Стромати 4,15).

Це підтверджує і блаж. Феодорит, який вважав, що «ці послання називаються кафоличними, або соборними, тобто окружними, тому, що адресовані не окремому народові чи місту, як це робив апостол Павло, а всім віруючим, наприклад, юдеям, що живуть у розсіянні, чи всім християнам, що спасаються вірою».[19] Таке ж визначення соборним посланням дає і блаж. Феофілакт.

Певним винятком є 2-е і 3-е послання апостола Іоана Богослова, які мають конкретних адресатів. Однак своїм змістом вони стосуються всіх християн, тому, будучи визнаними Церквою як канонічні, вони були приєднані до його 1-го послання.

У каноні новозавітних книг Святого Письма Соборні послання не завжди займали однакове місце. Позаяк своїм змістом і текстологією вони подібні до послань апостола Павла, то в західних виданнях Святого Письма вони поміщені після Павлових послань.

До IVстоліття і Грецька Церква ставила Соборні послання після послань апостола Павла. Теперішнє своє місце в каноні Священних книг – після книги Діянь святих Апостолів – у Східних Церквах Соборні послання зайняли з часів Афанасія Олександрійською (середина IVст.). Таке розміщення перейшло і до слов’янського тексту Біблії, а потім і до українського.

У Західній Церкві і до сьогодні соборні послання розміщені після послань апостола Павла.[20]

Не завжди однаковою була послідовність розміщення самих послань. 85-е Апостольське правило подає перелік новозавітних священних книг, у якому Соборні послання поставлені після послань апостола Павла. У списку самих Соборних послань першими стоять два послання апостола Петра, три послання апостола Іоана Богослова, послання апостола Якова і послання апостола Іуди. А вже 60-е правило Лаодикійською собору (364 р.) ставить Соборні послання перед Павловими.[21]

Ще раз повторюючи, слід наголосити, що «Соборними посланнями» називаються ті, які першопочатково були написа