Дипломная работа: Соціальна держава
Знаний німецький науковець К. Хессе у праці «Основы конституционного права ФРГ» (Москва, 1981) вказує: «У соціальній правовій державі повинна бути «надана форма» дії державної влади, і якщо ця влада обмежена правом, то не залишиться ділянки необмеженого, не зв’язаного нічим, неоформленого піклування про добробут, яке є більш ефективним засобом нелегітимного здійснення влади, ніж наказ та примус» [243, с.112].
Українські вчені О.Ф. Скакун і М.К. Підберезький у написаному ними підручнику «Теория права и государства» (Харків, 1997) зазначають: «Соціальна правова держава — це сучасна політико-правова теорія, де слово «соціальна» має велике смислове навантаження: воно підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов’язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист суспільних та індустріальних інтересів тощо» [208, с.399-400].
У статті «Социальное государство и гражданское общество» (1996) В. Роїк висловлює свої міркування про те, що до базових функцій соціальної держави належить формування громадянського суспільства, тобто створення у суспільстві та господарстві безлічі суб’єктів як державних, так і недержавних (громадських). Це, на його думку, пов’язано з природою соціальної держави, базовими принципами якої є: пріоритет прав людини та її основних свобод, солідарність членів суспільства, оптимальна підтримка державою своїх громадян лише в певних рамках (субсидіарність) [190, с.9].
Російський дослідник В.О. Торлопов у монографії «Социальная политика в России: история и современность» (Санкт-Петербург, 1999) слушно підкреслює: «Перед соціальною державою і соціальною політикою, в рамках якої здійснюються її (держави — О.П.) принципи, не стоїть завдання створення абсолютної соціальної справедливості, вони покликані забезпечити соціальну компенсацію у такій мірі, аби внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів не виникали соціальні конфлікти, нестатки, аби не відбувалась правова, соціальна й культурна ізоляція певних соціальних груп» [230, с.123].
В.М. Якушик, розглядаючи історичні типи правової держави, виокремлює «соціальну (тобто неокапіталістичну ліберально-демократичну) державу — що доповнює ознаки ліберальної правової держави забезпеченням певних гарантій добробуту для незаможних і соціально знедолених прошарків населення країни» [270, с.183].
О. Сергієнко у статті «Соціальна політика в сучасному світі та в Україні» (2002) наголошує на тому, що «необхідною та вирішальною ознакою віднесення держави до категорії соціальної є пріоритет прав людини, оскільки забезпечення її фізіологічних потреб без надання громадянських прав та політичних свобод, як показує історія тоталітарних держав, дуже швидко може перетворити людину з розумної суспільної істоти на зграйну тварину» [198, с.33].
Німецький дослідник Й. Штрассер, розмірковуючи про майбутнє соціальної держави, прогнозує: «Навіть якщо у даний час заміна національних систем соціального забезпечення єдиною європ?