Дипломная работа: Соціальний захист молоді в діяльності соціальних служб
- участь у керуванні своєю країною.
Соціальне забезпечення, труд, освіта, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів [5, с. 23-24].
Такими є загальні права усіх людей на Землі. Хоча й Декларація ратифікована більшістю країн (у тому ж числі і Україною), вони по-різному забезпечуються та інтерпретуються.
Крім Загальної декларації прав людини, велике значення для формування національних законодавств в окремих країнах мають такі документи, як Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадські права та ін.
Ратифікація всіх подібних документів Україною потребує не просто їх дотримання, але й прийняття власних законодавчих актів у відповідності до них.
Наприклад, Україна у 1963 році ратифікувала Конвенцію з боротьби з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.), у якій передбачені спеціальні норми, які гарантують рівність громадян при прийомі на навчання та при платі за навчання. У Мінімальних стандартах ООН, які стосуються здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (так званих Пекінських правилах 1985 р.), передбачені норми, які обумовлюють систему забезпечення соціальної справедливості до неповнолітніх (вік від 7 до 18 років). Теж саме можна сказати про особливості Конвенції про права дитини (ратифікована Україною у 1991 р.), в якій дитиною вважається «кожна людська особистість до досягнення нею 18 років».
Важливіші аспекти статусу молоді світу закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співпраці в Європі. Вони наступні:
- складання угод про проведення програми професійної підготовки молоді;
- складання угод між молодіжними організаціями для розвитку молодіжного співробітництва;
- організація обміну студентами курсів професійної підготовки для вивчення іноземних мов;
- розвиток молодіжного туризму та надання із цією метою відповідних пільг.
Отримання Україною державної незалежності як ніколи раніше актуалізує завдання юридичного оформлення, напрацювання правових основ здійснення державної політики в сфері інтересів та проблем молоді. Ця необхідність продиктована також тим, що становлення державності України історично співпало з істотними змінами самих основ нашого суспільства – економічних і соціально-політичних, духовних та моральних.
Створення юридичних основ та проведення Україною своєї власної політики в сфері молодіжних проблем та інтересів не виключає, а навпаки, припускає обов’язкове розуміння та врахування зарубіжного досвіду вирішення існуючих проблем. Це важливо ще і тому, що Україна прийняла на себе зобов'язання за рядом міжнародних угод з прав людини, ратифікувала документи, які мають загальносвітове значення.
Слід приймати до уваги ті обставини принципіального характеру, що Україна, яка є учасницею ряду конвенцій з прав людини, в яких містяться важливі норми, які регулюють статус молоді, зобов’язана будувати своє молодіжне законодавство аналогічним чином. Згідно Закону України «Про дію міжнародних угод на території України» від 10 грудня 1991 р.”. Затверджені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину національного законодавства України та діють у порядку, який передбачений для національного законодавства». В силу даного положення всіх конвенцій, за закріплені норми, які мають відношення до молоді, мають велике значення для розвитку українського законодавства стосовно молоді. В них відображені також позиції іноземних держав за рядом аспектів статусу молоді.
В рамках ООН у свій час були розроблені та прийняті важливіші рекомендації з питань стану, соціального статусу молоді. Ці проблеми широко обговорювалися у зв’язку із проведенням у 1987 р. «Міжнародного року молоді» та підведення його підсумків. На основі узагальнення законодавства більшості країн світу з урахуванням фактичного стану молоді були визначені спільні проблеми правового захисту її інтересів у світі, вироблені рекомендації з відповідного розвитку національних законодавств.
Таким чином, молодь є суб’єктом соціального захисту, який характеризується соціально-психологічними особливостями молоді, її субкультурою та суспільно-значущими переконаннями та обов’язками. У практичному ключі суб’єктний характер соціального захисту молоді потребує в ході її реалізації враховувати вказані суб’єктні характеристики молоді.
1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді
Перш ніж розглядати українське законодавство, яке стосується молоді, звернемо увагу на наступне.
Політика розвинутих країн, їхніх державних органів у сфері інтересів молоді сьогодні формується та реалізується у напрямку врахування та забезпечення перш за все специфічних вікових моментів молоді в аспекті реалізації всіх існуючих стандартів комплексу прав людини взагалі. При цьому відмінності в політиці різних країн, які закріплені законодавчо, пов’язані лише з визначеними соціально-політичними, організаційно-державними зобов’язаннями, існуючим рівнем економічного розвитку, а не специфічними підходами до регламентації життя молоді.
Таким чином, молодіжна політика в зарубіжних країнах в даний час не представляє собою з юридичної та практичної точки зору якусь закінчену чітку систему, яка призвана детально регламентувати взаємостосунки молодого покоління у всьому складному розмаїтті економічних, політичних та інших громадських відносин [22, с.124].
Загальна характерна особливість законодавства про молодь більшості зарубіжних країн міститься в тому, що воно фактично ніде не є окремим, а, за суттю, являє собою набір законодавчих актів, які існують або самостійно, або як доповнення до інших законів, кодексів та ін.
Частіше за все в інших країнах є деякі центральні, спеціальні, умовно названі молодіжні закони, в правовому полі яких є більшість сфер життєдіяльності молоді, таких як освіта, труд, культура, побут, сім'я, дозвілля та ін.
Істотно, що крім деяких загальних рис, молодіжні законодавства мають і свої особливості, які обумовлені перш за все традиціями, історією, культурою даних країн (в тому числі і назви законів).
У нормативних актах державних органів ряду країн передбачено, наприклад, фінансування діяльності підприємців-спонсорів молодіжного сервісу, а також законодавчо закріплена їх відповідальність за порядок та якість наданих послуг.
Важливість ролі добровільних носіїв соціальних послуг для молоді в цілому в забезпеченні соціальних потреб молодого покоління знаходить своє відображення в ряді правових документів, які регулюють діяльність молодіжних служб в європейських країнах. При цьому спільними принципами таких гарантій та зобов’язань з позицій права в цій сфері молодіжного сервісу є:
1) забезпечення гарантованого доступу більшості видів послуг не тільки для визначеної категорії молоді, а практично для всіх молодих людей у віці від 14 до 21 року. Істотно, що вікові рамки молоді, яка користується послугами в різних країнах світу, можуть коливатися;
2) наявність законодавчих документів в цій області ювенального права, які мають комплексний характер. Загальне коло повноважень різних об’єктів цього права визначений цілим спектром законів, нормативних актів як загального напрямку, так і спеціалізованих, які регламентують багато особливостей діяльності служб серед молоді;
3) визначення тих категорій молоді, які в першу чергу потребують соціальної допомоги, соціального обслуговування і соціального захисту та підтримки;
4) внесення необхідних уточнень у правовий статус молоді, в тому числі і визначення вікових та інших соціально-демографічних характеристик, які забезпечуються за законом та передбачені в тих або інших випадках пільгами або перевагами у користуванні послугами;