Дипломная работа: Співпадіння психологічних характеристик членів товариської групи

Такий перехід відбувається за рахунок певних перцептивних дій, зокрема – віднайдення, розрізнення, ідентифікації і розпізнавання, що фактично є різними рівнями перцептивної діяльності. При цьому процес віднайдення і розрізнення передбачає порівняння створюваного в такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобто з досвідом сприймання, який зберігається в пам’яті індивіда. Ідентифікація – це порівняння еталонного образу з образом, що будується, та введення його в систему значень, якими володіє індивід.

Розпізнавання означає усвідомлення особистістю сприймання шляхом позначення. Воно спирається на цілісні, інформативні, а не поодинокі елементи сприймання: побудова перцептивного образу є зіставленням предмета сприймання з образами пам’яті та висновком про ступінь їх відповідності [[14] ].

Сприймання може бути і самостійною перцептивною діяльністю, що спонукається певними мотивами. Сприймання передбачає побудову перцептивного образу, який формується не внаслідок прямого впливу фізичного подразника на аналізатори, а в ході активного „зустрічного” процесу з боку індивіда [[15] ].

Як зазначає Ж. Піаже, в процесі пізнання дійсності вже сприймання осоьбистістю передбачає розуміння, осмислення, тлумачення того, що сприймається; воно ґрунтується на прийнятті рішень і завжди передбачає вибір, у ході якого людина співставляє отриману інформацію з певними еталонами, записаними в пам’яті.

Дж. Брунер дійшов аналогічного висновку: сприймання особистості є завжди процесом прийняття рішення, який грунтується на використанні певних ознак суб’єктом сприймання з метою віднесення сприйнятого до певної категорії.

У. Найссер, стверджуючи, що на повноту сприймання людини впливають її досвід, навички, знання, також вказував на передбачуваність інформації в кожному перцептивному акті. Таке передбачення здійснюється за допомогою схеми — посередника між попереднім досвідом і сприйманням. Тим самим, вводячи поняття „схема”, У. Найссер включає у процес сприймання не тільки активність суб’єкта, але й низку зовнішніх соціальних обставин, адже схема будується не лише завдяки індивідуальному попередньому досвіду перцептора, але й завдяки системі культури [[16] ].

Мотиви, - відмічає Є.В. Шорохова,- виступають як стимули, реальні двигуни людської діяльності, як потужні регулятори поведінки”. Поняття мотивація трактується психологами як активність організму до різних видів цілеспрямованої діяльності суб’єкта. Дослідження мотивації проводяться в психології виходячи із різних теоретико-методологічних основ.

А.Г. Асмолов виділяє три підходи до вивчення мотивації: перший реалізує принцип прагнення до рівноваги, другий прагнення до напруження, третій базується на принципі саморозвитку особистості [[17] ].

Принцип прагнення до рівноваги розділяється психоаналізом, необіхевіризму, когнітивної психології.

Для індивідуальної психології А. Адлера характерно визнання в якості рухомої сили розвитку особистості прагнення до компенсації дефекту; необіхевіористичні концепції використовують мету редукції напруги потреб, а джерелом мотивації вважається система внутрішньої напруги. Дослідження, що ґрунтуються на принципі прагнення до напруги мають і елементи персонального підходу, до яких можна віднести концепцію теорії А. Маслоу про самоактуальність особистості як внутрішньому джерелі розвитку та теорію особистості Г. Оллпорта, в якій основною рухомою силою розвитку особистості на думку автора виступає тенденція до самореалізації [18] ].

Для Г. Оллпорта, А. Маслоу, Дж. Гілфорда, Р. Кеттела характерно розгляд проблем мотивації на основі аналізуособистості в цілому. Г. Оллпорт виходить з положення про психологію особистості післяінстиктивної поведінки. А. Маслоу визнає існування потреб ієрархії: в основі яких, лежать органічні потреби, а далі постають пізнавальні та естетичні потреби.

А. Маслоу вводить поняття мотивації до росту отримання того чого не вистачає. Г. Оллпорт вважає мотиви не закінченими, якщо напруга не зникає у разі задоволення інтересів особистості, а навпаки веде до розширення системи інтересів, тим самим підвищує стан напруги, що в свою чергу обумовлений безперервним процесом розвитку особистості як „ відкритої системи” [19].

Особистість відкрита світу через свою діяльність, „вона постійно щось отримує із світу і щось віддає”. У вищих формах мотивів – мотивах розвитку - поєднані джерела розвитку особистості, де остання прагне не до зниження, а до підтримання стану напруги, порушення рівноваги. Щоб зрозуміти, чим є особистість, потрібно звертатись до того, чим вона може бути в майбутньому, оскільки кожен стан особистості орієнтується в напрямку майбутніх можливостей. Це положення, певним чином поєднується з положенням Л.С. Виготського про зону найближчого розвитку дитини [[19] 7]. Г. Оллпотр визначає особистість не як закінчений продукт, а як процес постійного вдосконалення, розвитку. Цей процес характеризується формуванням нових мотивів, які є самопідтримуючими системи і незалежними. Одним з шляхів формування нових мотивів, які підкоряють собі органічні потреби, є перетворення засобів у мету. Та діяльність, яка виступала для людини як засіб досягнення мети, починає викликати інтерес сама по собі і набуває власну мотивуючу силу. Таким чином, мотиви є продуктом розвитку внутрішньої структури діяльності.

Особливий інтерес у психології мотивації викликає так звана просоціальна поведінка та її мотиви. Під такою поведінкою розуміють будь-які альтруїстичні дії людини, спрямовані на добробут інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінки різноманітні, мають діапазон від простої люб'язності до серйозної благодійної допомоги іншим людям, причому іноді зі збитком для себе.

Альтруїстичну, або просоціальну, поведінку можна також визначити як таку, що здійснюється заради блага іншої людини і без надії на винагороду. Альтруїстично мотивована поведінка більшою мірою спрямована на добробут інших людей, ніж на добробут того, хто її реалізує. При альтруїстичній поведінці акти турботи про інших людей і надання їм допомоги здійснюються за власним переконанням людини, без будь-якого тиску на неї з боку або навмисного розрахунку. За змістом така поведінка діаметрально протилежна агресії.

Існує декілька соціальних норм морального порядку, характерних для поведінки людини в сучасному цивілізованому суспільстві. Виходячи з цих норм, можна пояснити альтруїстичну поведінку. Однією з них є норма соціальної відповідальності. Вона спонукає людину до надання допомоги іншим людям в усіх випадках, коли будь-хто потребує її, наприклад, у силу того, що він занадто старий, хворий або бідний і немає іншої людини або соціального інституту, здатного взяти на себе турботу про нього.

Важливу роль у наданні допомоги відіграє здатність людини