Дипломная работа: Статистичне вивчення населення Рівненської області

Чисельність та склад населення під впливом ряду соціально-економічних факторів весь час змінюється у часі: люди народжуються і вмирають, переїжджають на нове місце проживання, закінчують школи та вищі навчальні заклади, отримують нові професії, вступають у шлюбні відносини та припиняють їх. Іншими словами, змінюється не тільки загальна чисельність, але і її склад.

Джерелами даних про населення є: переписи населення; поточний облік природного руху населення та його міграція; вибіркові та спеціальні обстеження. Дані цих джерел використовуються для різних цілей і не можуть замінювати один одного. Водночас між ними існує тісний зв’язок: кожне джерело доповнює або продовжує інше.

Переписи населення проводилися завжди і всюди. Перш за все такі відомості були потрібні для обкладання населення податками і різними повинностями, для адміністративного устрою і в зв’язку з певними виключними обставинами, такими як війна, голод, епідемія тощо.

У Китаї, наприклад, обліки населення за статтю та віком проводилися більш ніж за 4 тисячоліття до нашої ери. Обліки населення велися в Стародавньому Єгипті, Індії, Персії, Вавилоні, Японії, Греції. У Древньому Римі обліки населення вели з 435 року до нашої ери - ці обліки мали назву “цензів". Кожний римлянин під присягою повинен був повідомити своє ім’я і вік, дані про членів сім’ї, а також відомості про своє майно та його вартість.

Історія вітчизняних переписів населення почалася ще за часів Київської Русі - у VIII столітті. Пізніше облік населення окремих руських князівств здійснювався з вимог татарських ханів для визначення розмірів данини.

У XVI - XVII ст. у зв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої, збиралися статистичні дані для складання реєстрів, до яких вносилися дані про членів сім’ї та майно. Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всього чоловічого населення, так звані ревізії, проводились в Україні з 1720 до 1857 років.

У 1897 році було проведено перший і єдиний загальний перепис населення за часів Царської Росії. Затверджене урядом положення базувалося на тих самих принципах, на яких проводяться і сучасні переписи, перш за все - на принципі одночасності. Обліковці формувалися з письменних запасних солдатів, вчителів та священиків. Про кожного опитуваного збиралися відомості по 14 запитаннях, включаючи прізвище і помітки про фізичні вади. У програмі перепису не було таких запитань, як національність, становище в занятті, рівень освіти. Матеріали перепису оброблялися вручну протягом 8 років і були вкрай убогі.

За радянських часів було проведено 8 загальних переписів населення: у 1920, 1926, 1937, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989 роках.

Перший перепис населення за радянських часів був проведений у серпні 1920 року. Готувався і проходив цей перепис в надзвичайно важких умовах війни, голоду, розрухи, тому переписом було охоплено тільки 72% населення.

У 1923р. був проведений перепис населення в містах і селищах міського типу одночасно з переписом промислових і торговельних підприємств.

Усе населення вперше було охоплено Всесоюзним переписом населення в грудні 1926р. Під час його підготовки видатні радянські статистики В.Г. Михайловський і О.А. Квіткін розробили наукові принципи, які були покладені в основу як цього перепису, так і наступних радянських переписів населення. Перепис 1926р. відрізнявся не тільки методикою отримання відомостей, але і багатством зібраних даних, особливо про соціальний стан населення та про сім’ї.

Наступний перепис був проведений в січні 1937р. Однак організація його була визнана незадовільною. Його результати, що відбивали втрати населення через голодомор, колективізацію та масові карні акції влади проти мільйонів людей, за вказівкою тодішнього керівництва СРСР, були анульовані, так і не будучи опублікованими. Більше того, деякі керівники статистичних служб (зокрема в Україні), які забезпечували організацію і проведення цього перепису, були репресовані.

Новий перепис відбувся в січні 1939 року. У цьому перепису вперше були використані спеціальні заходи для підвищення точності обліку населення. Його стислі підсумки були надруковані в 19391940р.р. Розпочата Друга світова війна не дала можливості завершити обробку усіх зібраних матеріалів.

Перший післявоєнний перепис був проведений в січні 1959р. Його організація і зміст отримання даних не відрізнялись від попереднього довоєнного.

Черговий перепис відбувся в січні 1970р. В організаційному і методичному відношенні він нагадував два попередніх, однак даних було отримано значно більше. Вперше у практиці переписів заради економії часу і коштів частина відомостей була отримана шляхом опитування не всіх респондентів, а тільки 25% жителів. Під час обробки матеріалів цього перепису було застосовано низку технічних нововведень.

Передостанній перепис населення проводився в січні 1979р. Його організація та обробка матеріалів суттєво відрізнялась від попередніх. Уперше в радянській практиці статистики записи, зроблені під час опитування, за допомогою спеціальних читаючих пристроїв вводились в ЕОМ і записувалися на магнітну стрічку. Також до програми перепису населення 1979 року були включені додатково нові питання.

Останній перепис населення відбувся в січні 1989 р. Його програма була суттєво розширена, вона включала 25 запитань. Вперше після 1926 року були отримані відомості про житлові умови населення, професійно-технічну підготовку, збільшився перелік джерел існування та ін.

На відміну від попередніх обліків використовувалася єдина програма для всього населення і відомості збиралися поіменно, і тільки в зведених матеріалах вони викладались узагальнено, як-то чисельність людей за віком, статтю, рівнем освіти тощо.

Програма перепису населення 1989р. забезпечила найбільш об’єктивну інформацію, яку неможливо отримати з будь-якого джерела. Перепис дав докладні відомості про чисельність, розміщення і склад населення за статтю і віком, рівнем освіти, про розподіл працюючих за галузями виробництва, заняттями суспільними групами і т. ін. Підсумки перепису населення стали інформаційною базою для подальших розрахунків і прогнозів.

1.3 Методологічні засади проведення переписів населення

Докладну демографічну і соціально-економічну характеристику населення забезпечують старанно підготовлені переписи, які проводяться за єдиною програмою, єдиною методологією та єдиним організаційним планом.

Населення є основним фактором виробництва та розподілу матеріальних благ. Для планування та здійснення економічного та соціального розвитку, адміністративної діяльності або наукових досліджень необхідна наявність точних і докладних даних про чисельність, розподіл та склад населення. Переписи населення є основними джерелами отримання таких базисних статистичних даних.

Перепис населення - це процес збору, оброблення, оцінки, аналізу та опублікування або поширення іншими засобами демографічних, економічних та соціальних даних станом на встановлену дату у відношенні до всіх осіб, які перебувають у тій чи іншій країні або в її чітко визначеній частині.

Мета проведення кожного з національних переписів населення полягає в отриманні даних про чисельність, склад та розміщення населення на території тієї чи іншої країни. Тому, зрозуміло, що характерні особливості цього демосоціального обстеження, які відрізняють перепис населення від будь-якого іншого статистичного спостереження, є водночас досить загальними для різних країн.

Отже, у більшості країн під час проведення національних переписів населення дотримуються таких основних принципів .

Переписи населення мають проводитися на регулярній основі і з певною періодичністю. Дотримання цієї вимоги дозволяє оцінювати дані, отримані у ході поточного перепису населення, з результатами опитувань населення в минулому і надавати гіпотетичні прогнози стосовно можливої демосоціальної ситуації у майбутньому. Такий підхід спрямований на досягнення послідовності і співставлення даних як у суто “внутрішньому" національно-історичному аспекті, так і у міжнародному. За встановленою практикою і згідно з рекомендаціями ООН переписи населення у більшості країн світу проводяться раз на десять років, хоча є країни, де вони здійснюються частіше. Підсумки перепису населення кожної країни набувають високої національної, регіональної та міжнародної ваги, якщо вони можуть бути порівняні з відповідними переписними даними інших держав. З огляду на це, існує ще одна вимога, виконання якої розглядається як дуже бажане, - проведення національних переписів населення у роки, які закінчуються на “0” або близьку до нього цифру.

Перепис населення повинен охоплювати всіх без винятку респондентів, які підлягають опитуванню, тому він має бути загальним.

Виходячи з того, що існує об’єктивна залежність показників чисельності населення, його складу і розміщення в регіонах і країні в цілому від часу спостереження, для забезпечення точності обліку перепис населення приурочують до конкретного заздалегідь визначеного часу. Частіше - це затверджена дата перепису населення, в деяких випадках - період, який йому передує. Отримання даних від респондентів станом на єдиний встановлений момент часу передбачає одномоментність перепису населення.

Перепис населення ставить за мету отримання даних не лише про чисельність населення, а й про його склад. Тобто під час опитування слід зафіксувати певні якісні ознаки щодо респондентів такі, як стать, вік, рівень освіти, етнічну приналежність тощо. Це зумовлює необхідність дотримання дуже важливої умови, а саме забезпечення єдності програми перепису населення, а також методів його проведення і оброблення результатів . Інакше кажучи, всі опитувані особи мають відповісти на однакові запитання програми перепису населення, і відомості мають збиратися і опрацьовуватися за однаковими правилами.

Персоніфікованість первинних даних перепису населення полягає в тому, що збирання загальної інформації про населення здійснюється шляхом опитування кожної фізичної особи і лише за окремими показниками (наприклад, житлові умови населення) дані збираються по домогосподарствах.