Дипломная работа: Статутний капітал
При збільшенні номінальної вартості акцій статутний капітал може збільшуватися за рахунок додаткових внесків учасників до встановленого рівня номінальної вартості акцій або за рахунок індексації основних засобів. Обидва ці варіанти вже були нами розглянуті.
Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися шляхом:
зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу їх у власників з метою анулювання.
Рішення про зменшення статутного капіталу приймається загальними зборами акціонерів. Зменшення статутного капіталу пов'язане із внесенням змін та доповнень до статуту акціонерного товариства.
Розглянемо безпосередньо процес формування статутного фонду
1. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 52 ЗУ «Про господарські товариства» № 1576-ХІІ від 19.09.1991 р. (далі – Закон) у товаристві створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. До моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.
До питання про розмір статутного капіталуможна підійти об’єктивно, суб’єктивно або формально.
Об’єктивний підхід передбачає формування статутного капіталу в розмірі, необхідному для досягнення певної мети; коли необхідно акумулювати максимальні кошти. При цьому розмір статутного капіталу є, як правило, високим, а частки відображають реальні майнові інвестиції учасників. Може статися, що учасник-ініціатор, на якому, як-то кажуть, усе тримається, має невелику частку, оскільки не має достатнього капіталу. Тому, як правило, об’єктивний підхід властивий для визначення розміру статутного капіталу так званих товариств капіталів.
Суб’єктивний підхід – це формування статутного капіталу в розмірі, який наперед узгоджує розподіл часток між учасниками. До уваги береться не те, яка сума потрібна для досягнення мети юридичної особи й здійснення ефективної господарської діяльності, а те, яка структура капіталу влаштовує учасників. Часто для учасників важливіше, щоб лише у нього було 49% голосів (або 51%), аніж розмір внеску. Зустрічалися випадки, коли сторони домовлялися про співвідношення часток української й іноземної сторони, навіть не визначаючи, скільки саме осіб-засновників буде представляти кожну сторону.
Суб’єктивний підхід до розміру й розподілу статутного капіталу дозволяє врахувати не лише й не стільки майновий внесок учасника, скільки персональне значення того чи іншого учасника в досягненні мети створюваної організації.
Для окремих категорій юридичних осіб статутний капітал має суто формальне значення: учасників не цікавить розподіл голосів, розмір статутного капіталу і внесків. Яке це має значення для учасника, який, наприклад, сам створює товариство? Так само це не є важливим і для товариства, створеного членами однієї родини. Але вимогу сформувати статутний капітал обійти не можна. Учасники зобов’язані передбачити розмір капіталу й сформувати його, бо без цього не будуть виконані вимоги до створення юридичної особи, а отже, її не зареєструють. Тому учасники створюють статутний капітал, сприймаючи це як формальність. Але для мінімізації витрат на створення юридичної особи вони, як правило, формують капітал у розмірі, який дорівнює мінімальному. Цей порядок визначення розміру статутного капіталу можна назвати формальним.
Одним з документів, необхідних для державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, є документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом (ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 р.). Таким документом є довідка з банку про відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду та про перерахування на цей рахунок вкладу засновника (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів засновників) або акт приймання-передачі майна до статутного фонду товариства (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок майнових внесків засновників).
2. Згідно з ч. 2 ст. 115 ЦКУ вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. На практиці найчастіше статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів або рухомого майна засновників.
3. На третьому етапі формування статутного капіталу учасники мають домовитися про строк сплати вкладів. Законодавець орієнтує на їх повну сплату впродовж одного року з дня створення юридичної особи. Вказаний строк може бути й скорочений: дострокове виконання зобов’язання допускається.
Охарактеризуйте природу лізингу
Лізинг (англ. leasingвід англ. tolease— здати в оренду) – це вид фінансових послуг, пов'язаний з формою купівлі основних фондів.
Лізинг – це вид інвестиційної діяльності, за якої лізингова компанія купує у постачальника обладнання (предмет лізингу), а потім здає його в оренду за певну плату, на певний строк і на визначених умовах клієнту з подальшим переходом права власноті клієнтові.
Лізинг – це певний інвестиційний інструмент, що дозволяє підприємству, не відлучаючи власні ресурси, здійснити модернізацію основних фондів та отримати нове, сучасне високотехнологічне обладнання.
Лізинг — це такий собі спосіб фінансування, за якого отримання коштів на розвиток поєднується з оптимізацією налогообкладення підприємства; це унікальний інвестиційний інструмент, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності промисловості, напряму стимулює процес заміщення імпортної продукції якісними вітчизняними аналогами, підвищенню зайнятості населення, росту доходів приватного бізнесу та держави в цілому.
Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.
Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки й природні об’єкти, а також власність, для якої встановлений особливий порядок звернення. Предмет лізингу, переданий у тимчасове користування лізингоотримувачу, є власністю лізингодавача. Предмет лізингу, переданий лізингоотримувачеві по договору фінансового лізингу, береться до уваги на балансі лізингодавача або лізингоотримувача за згодою сторін.
Суб'єктами , лізингу, як правило, є три особи:
1) постачальник або продавець предмету лізингу — підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;
2) лізингодавець — суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізинго-давцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);
3) лізингоодержувач (користувач) — суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу
В залежності від строку корисного використання об’єкта лізингу й економічної суті договору лізинги бувають:
А) Фінансовий (фінансова оренда). Строк договору лізингу порівняний зі строком корисного використання об’єкта лізингу. Як правило, по закінченні договору лізингу вирішальна вартість об’єкта лізингу близька до нуля і об’єкт лізингу може перейти до лізингоотримувача.
В українському законодавстві для фінансового лізингу встановлена межа — не менше строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, то в міжнародній практиці при фінансовому лізингу лізингоодержувач за час дії лізингової угоди виплачує лізингодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Саме фінансовий лізинг найбільшою мірою виражає сутність кредитних відносин.
Фактично у випадку фінансового лізингу має місце довгострокове кредитування покупки. Лізингова угода характеризується при цьому тривалим терміном, що наближується до терміну окупності предмета лізингу та амортизації всієї або більшої частини його вартості. Основне місце на ринку фінансового лізингу посідають банки.