Дипломная работа: Стимулювання навчальної діяльності молодших школярів

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Стимул, в загальному розумінні, - це сукупність факторів, що спонукають людину (або групу людей ) до діяльності. Отже, поняття стимулу включає особисті та суспільні потреби людей, а також всі об'єкти, на які вони спрямовані, всі засоби їх задоволення. При цьому самі потреби відіграють роль внутрішніх, а об'єкти потреб - зовнішніх стимулів людської діяльності. Суттєво, що людина спонукається до діяльності не окремими стимулами, а їх системою, внаслідок чого процес формування спонукаючи сил активності і становить собою кількісні і якісні зміни системи різних стимулів.

Питанню стимулювання навчально-пізнавальної активності учнівприсвячена незначна кількість психолого-педагогічних досліджень. Слідзазначити, що ця проблема нерозривно зв'язана з теорією навчання тавиховання підростаючого покоління. У процесі свого розвитку воназмінювалась у відповідності з вимогами часу, суспільства, обставин. Під поняттям “ стимул ” навчально-пізнавальної активності ми будемо розуміти фактори, якими можуть виступати певні обставини, зовнішні умови, ті або інші нормативні документи, що спонукають індивіда /або групу людей/ творчо діяти під час учіння, а сам процес стимулювання навчально-пізнавальної активності розглядаємо як складну, комплексну, багатогранну систему прийомів і методів, зумовлених соціальними цілями, психолого-педагогічною суттю навчально-пізнавальної діяльності школярів, індивідуальними особливостями в їх особистісних якостях. Аналіз досліджень з даної проблеми дає можливість виділити ті шляхи і засоби, які автори вважають визначальними у стимулюванні навчальної діяльності учнів.

Таблиця 1.1

Різні підходи до визначення шляхів та способів стимулювання навчальної діяльності учнів

№ п/п	Автор	Шляхи і способи стимулювання навчальної діяльності учнів
1	Л.Аристова [4]	Розвиток самостійності в навчанні. Формування перетворювального ставлення до діяльності. Проблемний зміст навчальної діяльності. Поєднання індивідуального і колективного навчання. Керівництво активністю пізнання засобами вчителя.
2.	І.Бутузов [12]	Формування потреби в знаннях. Розвиток розумовихзадатків учнів. Постановка і організація розв'язання теоретичних і практичних завданьпри подоланні інтелектуальнихутруднень. Виховання суспільно-політичних мотивів учіння.
3.	М.Данилов [20]	Формування потреби в знаннях. Виховання інтересу до навчання, відповідального ставлення до нього. Аналіз життєвих явищ і практичних завдань. Організація спеціального повторення пройденого матеріалу як базис для утворення нового. Розкриття перед учнями плану викладу нових знань, ряду питань, логічно тісно пов'язаних між собою. Оголошення теми нового уроку, що супроводжується коротким розкриттям її значення в теорії і на практиці. Самостійні роботи учнів практичного характеру.
4.	Т.Генінг [16]	Організація практичних робіт. Використання індивідуальних карток-завдань. Залучення «сильних» учнів до висловлювання основних думок, а «слабших» - висловлювання деталей. Різні види бесід. Створення ситуації успіху. Постановка проблемних питань, завдань. Варіативність проблемних ситуацій.
Використання захоплюючого матеріалу, наочності, ТЗН. Опора на життєвий успіх учнів.
5.	Н.Литвиненко [34]	Формування позитивного ставлення до навчання. Виховання мотивів і стимулів учіння. Озброєння учнів раціональними прийомами пізнавальної діяльності. Поступове здійснення принципу індивідуалізації навчання. Дидактично обґрунтоване поєднання різних методів навчання. Залучення учнів до самостійності і пошукової діяльності шляхом створення проблемних ситуацій. Використання програмованого навчання.
6.	Г.Муртазін [50]	Вивчення і встановлення психологічних особливостей учнів. Диференціювання завдань. Керівництво з метою цілеспрямованого спонукання процесів відчуття, сприймання, уяви, пам'яті і мислення під час пізнавальної діяльності. Формування соціально-ціннісних мотивів учіння. Спонукання інтересу до навчання. Використання між предметних зв'язків. Проблемне навчання. Привчання учнів самоосвіти, навчання їх алгоритмам дій. Об'єктивний систематичний контроль за якістю знань.
7.	Н.Носков [40]	Усвідомлення учнями необхідності навчання. Застосування учителем на уроках різних дидактичних прийомів. Розвиток в учнів навчальних інтересів. Самостійна робота їх.
8.	М.Осипова [42]	Озброєння учнів знаннями основ наук. Втілення в практику навчання різних методів і прийомів роботи. Широке використання в практиці роботи вчителя індивідуальних і колективних форм роботи. Формування позитивного ставлення до навчання. Організація вільного часу учнів.
9.	І.Редковець [51]	Вибір змісту матеріалу, який вивчається, як джерело безпосередніх мотивів учіння.
Формування мотивів учіння: безпосередніх і опосередкованих.
10.	І.Родак [52]	Орієнтація в процесі навчання на творчу активність. Формування відтворюючої і творчої активності. Навчання учнів робити логічні висновки.
11.	О.Сауліна [56]	Формування системи взаємовідносин між інтересами і потребами. Педагогічна майстерність учителя, яка проявляється в процесі навчання. Врахування вікових і індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання. Виховання вольових якостей, необхідних для процесу самостійного пізнання.
12.	Я.Скоромохов [55]	Розкриття і постановка перед учнями мети і завдань учіння, озброєння їх вміннями самостійного пізнання. Формування відповідального ставлення до учіння. Використання досвіду учіння у процесі навчання.
13.	М.Терьохін [51]	Зміна мети і умов застосування знань учнями. Організація самостійної пошукової діяльності.
14.	І.Харламов [64]	Формування морально-вольових якостей особистості, необхідних в процесі пізнання. Індивідуальний підхід до учнів. Правильна методика завдання домашніх завдань. Організація самостійної роботи учнів. Проблемне навчання.
15.	Т.Шамова [66]	Удосконалення методів викладання і учіння з метою підвищення активності учнів. Індивідуальний підхід до учнів в процесі пізнання. Формування позитивного ставлення до змісту і процесу учіння школярів. Виділення провідних ідей навчального матеріалу. Вивчення передового педагогічного досвіду. Наявність єдності в пізнавальній діяльності вчителя і учнів, що забезпечуються за допомогою засобів, що сприяють включенню кожного учня в діяльність
на досягнення конкретної навчально-виховної мети (методи, прийоми і форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів) Удосконалення підручників.

У ряді досліджень стверджується, що поведінка людини може набирати тієї чи іншої форми в залежності від оточуючого середовища, до того ж стимули в цьому процесі виступають як зовнішні спонукаючі фактори, а мотиви - яквнутрішні. Цієї позиції дотримуються і сучасні дослідники, наприклад, К.Платонов. На його думку, стимул - це вплив зовнішнього світу, який створює духовну потребу, формує моральну мету або мотив діяльності людини. Мотиви трактуються як внутрішні збудники діяльності людини, думка, почуття, в яких проявляється соціальна суть особистості. Відносно індивідуальної свідомості стимули утворюють сферу зовнішніх причин, які спонукають особистість до дії в бажаному напрямку, мотиви - сферу внутрішніх суб'єктивно – усвідомлюваних причин. Отже, мотиви - це особистісна сторона стимулів як зовнішніх, що йдуть від суспільства до особистості, спонукань, поштовхів [46].

Зовнішні стимули, на думку М.Басова, діляться на зовнішньо фізичні та зовнішньо соціальні. До зовнішньо фізичних стимулів відносяться стимули, котрі виникають у дитини при спогляданні квітки, метелика, сонячного променя, тобто обставин, які викликають у дитини почуття захоплення, радості, посмішки. Внутрішні спонукаючі фактори діляться на органічні, викликані станом та потребами організму, а також стимули минулого досвіду індивіда, що виникають під впливом спогадів, навіювань або дій.

Зовнішні стимули (вимоги учителя, класу, товариша, оцінка, схвалення, зауваження і т.д.) в навчальному процесі діють через внутрішні спонукаючі фактори. Якщо учні керуються тільки, або в основному, зовнішніми стимулами, то учіння буде вимушеним, примусовим [ 6].

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість говорити про існування внутрішніх і зовнішніх умов становлення і розвиткунавчально-пізнавальної активності. Розглянемо спочатку внутрішні психолого-педагогічні умови, до яких належать: а) психофізіологічні; б) рівень розвитку вищих психічних функцій; в) мотивація на навчально-пізнавальну діяльність; г) рівень соціального розвитку. Загальноприйнято, що вихідним і основним видом спонукання виступають потреби, як психофізіологічне явище.

Психофізіологічні основи потреби глибоко розкриті в роботах П.Гальперіна. Потреба, - пише він, - як психофізичне утворення стає джерелом і основою цілеспрямованості. Цілеспрямованість відсутня серед фізичних процесів і її взагалі нема в світі до тих пір, поки в організмі не виникає активна суперечність - потреба діяти, але не так, як організм уміє, не автоматично, а якось по-іншому, причому ще не відомо як. І одна із передумов виходу з цієїсуперечності - утворення психічного відображення ситуації, зокрема потреби" [15, с 62].

Таким чином, психологічною основою формування потреби, зокрема пізнавальної, є усвідомлення суперечності, наприклад, між новим фактом і наявним запасом знань.

Ю.Шаров зробив висновки, що основні ознаки потреби в широкому її розумінні як психофізіологічного явища є:

- потреби є певний вид відносин організму, особистості з оточуючим середовищем;

- потреби відображають нестаток чи відсутність факторів, необхідних для нормального функціонування організму (прагнення позбутися від надлишку того, що заважає нормальному функціонуванню організму, також є потреби);

- потреби як стан характеризуються напругою організму;

- потреби є основним збудником організму, особистості до активної діяльності, спрямованої на її задоволення [67, с 56].

Далі автор стверджує, що під час опанування наявними знаннями про природу і суспільство у людства народжується потреба в пізнанні невідомого, прагнення дізнатися про щось нове, в процесі творчої трудової і наукової діяльності здобуваються нові знання, які стають об'єктом потреби і знову викликають діяльність інтеріоризації (опанування суспільним досвідом, перетворення зовнішніх умов у внутрішній стан [67, с 69].

Крім психофізіологічних, до внутрішніх умов становлення навчально-пізнавальної активності відноситься рівень розвитку вищих психічних функцій: уваги, пам'яті, мислення, мовлення.

Розвиток навчально - пізнавальної активності в значній мірі визначається якісними та кількісними змінами, що відбуваються в психологічних особливостях людини, а вони в свою чергу залежать від рівня розвитку вищих психічних функцій.

Процес пізнання починається з уваги. Увага забезпечує виявлення нового, раптового, цікавого. Вона є вікном, через яке учень дивиться в світ знань, відкриває в них нове, і нібито не помічає того, що вже стало звичним. Увага - найперший підсвідомий процес, з яким народжується дитина, завдяки якому вона дивується новизні оточуючого світу і досліджує його [38, с 5]. Саме завдяки наявності довільної уваги людина здатна активно, вибірково “ добувати ” із пам'яті потрібні їй відомості, виділяти головне, істотне, приймати правильне рішення, розв'язувати завдання, які виникли в процесі діяльності. Педагогіка і психологія довгий час прагнули розвинути довільну увагу як її вищу форму", необхідну для засвоєння навіть непотрібного або неосмисленого матеріалу. Набагато важливіше завдання полягає в тому, щоб, забезпечити збереження і розвиток мимовільної уваги, яка досягає вищих форм, коли стає інтелектуально осмисленою. Осмислення є важливим компонентом пам'яті, яка значну роль відіграє в навчально-пізнавальній активності. Пам'ять дитини мимовільна і завжди осмислена. Запам'ятовується те, що зрозумів, що стало особистісним надбанням. Ніякі актуальні дії немислимі поза процесами пам'яті, так як проходження будь-якого, навіть найелементарнішого психічного акту обов'язково передбачає утримання кожного даного його елемента для зчеплення з наступним. Для прояву навчально-пізнавальної активності, навіть низького рівня, необхідне використання досвіду, раніше набутих знань, які зберігаються в пам'яті. Чим багатша пам'ять, тим вона розвиненіша, тим кращих успіхів можна досягти в пізнанні нового. Як мимовільна, так і довільна пам'ять особливе значення мають для навчально-пізнавальної активності. Відомо, що мимовільно ми запам'ятовуємо багато і надовго. Іноді на все життя, а особливо те, що для нас має важливе значення, що викликає в нас інтерес і емоції, активну розумову роботу [48]. Проте головний акцент в організації пізнавальної діяльності повинен бути зроблений на розвиток мислення учнів. Пам'ять учнів повинна розвиватися разом з мисленням, служити основою для розвитку мислення.

Якщо для вчителя розвиток пам'яті стає самоціллю, то це неминуче веде до зубріння, коли учні змушені запам'ятовувати неосмислені знання, велику кількість фактів. У цьому випадку знання не можуть стати інструментом дій, стати джерелом активної діяльності учнів . Мислення лежить в основі пізнання. У своєму житті кожен індивід стикається з новими невідомими властивостями предметів. Попередніх знань виявляється мало для їх пізнання. 1 в ці безкрайні глибини невідомого спрямовано мислення, яке є головним компонентом навчально-пізнавальної діяльності.