Дипломная работа: Таїнство священства та проблема целібату католицького духовенства
Воістину значним є той факт, що в Діяннях (20, 28) апостол Павло говорить взагалі про Церкву, у її загальності і єдності. Пресвітерам Ефеської Церкви було доручене служіння, що було ні чим іншим як участю в керуванні єдиною Церквою. Стосовно неї вони мають те ж служіння, або «дияконію», що й Павло; це служіння, що він прийняв від Ісуса, щоб проповідувати Євангеліє благодаті Божої (Діян 20, 24). Пресвітери повинні захищати паству від лютих вовків, які не щадять череди, вони повинні не допускати поширення в ній мінливих навчань (Діян 20, 29-31). Отже, загалом, можна стверджувати, що «зі смертю перших свідків і перших посланників Христа, разом з поступовим зникненням чудесного й безпосереднього дійства Духа Святого, властивого початковому періоду, на перший план виходить справа цих людей, вибраних Духом і поставлених в ієрархічному порядку, щоб керувати паствою Христовою в ім'я Господнє». [3, 66-67]
Подібне богословське бачення ми знаходимо в Першому Соборному Посланні апостола Петра (5, 1-5); на це вказує Р. Шнакенбург. [42, 14-16] Пресвітери повинні пасти череду Божу, подаючи приклад своїй пастві й уподібнюючись Пастиреначальнику Ісусу Христу, який дарує їм «нев'янучий вінець слави» (5, 4). Таким чином, пресвітери стають пастирями, і вони повинні виконувати відповідні обов'язки. Доручаючи паству пресвітерам, які вже виступають як пастирі, Петро, «Апостол Ісуса Христа» (1 Петро 1, 1), проголошує себе «сопастирем», тобто таким же пресвітером, як і інші (1 Петро 5, 1). Так служіння, установлене Апостолом, переноситься на пресвітерство; вони аналогічні один одному. І, нарешті, Послання показує апостольську наступність у дії: Петру, пастирю стада, успадковують пресвітери.
Апостол Павло володіє, зокрема, владою посилати на служіння, робити так, щоб апостольська влада й апостольське служіння зберігалися в громаді недоторканими й живими. Його учень Тимофій повною мірою й постійно готовий до виконання подібної місії. Щоб виконати її, він одержує благодать Божу; завдяки Павлу і його рукоположеню благодать Божа стає очевидним і загальним надбанням (1 Тим 4, 14; 2 Тим 1, 6). Таким чином, починається служіння учнів Павла, які продовжують місію Апостола. Їм дана влада вчити ( Тит 2, 15), дисциплінарна влада над пресвітерами, влада ставити по всіх містах пресвітерів і покладати руки, повідомляючи дарунок для виконання будь-якого церковного служіння (1 Тим 5, 19-22; Тит 1, 5).
Підводячи підсумки, Г. Шлиєр стверджує, що устрій Церкви Бога Живого, котра є стовп і твердження істини (1 Тим 3, 15), ґрунтується, у першу чергу, на служінні, на духовній владі осіб, наділених цією владою й осінених особливою благодаттю. [38, 271-272] Ці люди покликані до певного служіння - до вчителювання й керування і поставлені через рукоположеня. Апостоли служать Благій Звістці за покликанням й встановленню Ісуса Христа; це служіння триває й розвивається завдяки тому, що Апостоли передали духовний дарунок учням, а учні — пресвітерам, місцевим єпископам. Таким чином, служіння починає передаватися через спадкоємство.
1.5 Перетворення і підготовка в Старому Завіті
Старий Завіт, описуючи життя боговибраного народу, говорить, що Бог уготовав Ізраїлю бути «царственим священством і народом святим» (Ісх 19:6, Іс 61:6). Ізраїль, народ-священик, був відділений і покликаний Богом із всіх племен і ввійшов у спілкування з Господом через Завіт. Однак у самому Ізраїлі Бог обрав одне із дванадцяти племен, плем'я Левія, для літургічного служіння; сам Господь зробився його спадщиною (Числ 1:48-53). У служінні левітів церква вбачає прообраз дияконату, відбитий у молитві присвяти в диякони:
«Всемогутній Боже,.. Ти дарував Церкві Твоїй, Тілу Христову, різноманітній в розходженні небесних дарунків і єдиній в різноманітті своїх членів, чудово з'єднаній Святим Духом, зростати й творитися в новий храм Твій. Для цього Ти встановив, щоб три ступені священства робили святе служіння в славу ім'я Твого, як уже від початку Ти обрав синів Левія для виконання служіння в першому ступені.»[37, 148]
У вибраному народі Божому деякі люди були спеціально покликані здійснювати священство й стали прообразом Христа, вічного Первосвященика. Священик Мелхіседек уособлює Христа-Первосвященика: «Мелхіседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, - він був священик Бога Всевишнього» (Бут 14:18, Євр 7:1-10). Священникове служіння припускало жертвоприносини й керування народом Божим. Старозавітні первосвященики уособлюють єпископів Нового Завіту, як це виражено в молитві присвяті в єпископи:
«Боже й Отче Господа нашого Ісуса Христа. Ти дав Церкві Твоїй правила словом благодаті Твоєї, Ти від початку визначив рід праведних від Авраама, Ти поставив князів і священиків і не залишав святилище Твоє без служіння». [37, 148]
Мойсей в особливому обряді присвятив Аарона і його синів у священики Старого Закону (Ісх 29:1-30, Лев 8-10). Він також виділив сімдесят старійшин, з якими розділив дух премудрості, і вони допомагали йому управляти народом (Числ 11:24-25). У цих сослужителях церква бачить прообраз священства пресвітерів, як сказано в молитві чина присвяті в духовний сан:
«Господи, Отче Святий, поставивши Мойсея й Аарона для правління народом і його освячення, Ти обрав мужів наступного чина й достоїнства й прилучив для допомоги в їхніх справах. Ти в пустелі дарував сімдесятьом мужам, виконаним мудрості, дух, що був на Мойсеї, щоб вони допомагали йому й полегшили керування народом. Ти синам Аарона передав повноту служіння їхнього батька, щоб було досить гідних священиків за Законом». [36, молитва 186]
До царственого аспекту священства Христа можна віднести месіанський псалом:
Жезл сили Твоєї пошле Господь із Сіону:
пануй серед ворогів Твоїх.
У день сили Твоєї народ Твій готовий у благоліпності святині;
зі чрева раніше з?