Дипломная работа: Театралізовані ігри як засіб розвитку творчих здібностей першокласників на уроках музики

Л. Горюнова підкреслює, що творчість – це вища форма активності і самостійності в діяльності людини, що містить елемент нового, передбачає оригінальну і високопродуктивну діяльність, здатність до розв’язання проблемних ситуацій, продуктивну уяву у сполученні з критичним ставленням до досягнутих результатів [35].

П. Енгельмеєр виділяє три основні компоненти творчого процесу: інтуїтивний, дискурсивний та активний і, відповідно до них, визначає фактори особистості, що дозволяють вважати її творчою. Виділення цих факторів, як зазначає вчений, дуже умовне, оскільки творча особистість неподільна: вона водночас інтуїтивує, розмірковує та діє.

Результати вивчення наукових джерел дають можливість з’ясувати, що вітчизняні та зарубіжні вчені по-різному характеризують поняття „творчість” та її вияви, відштовхуючись від суб’єктивної теоретичної позиції. Поряд із цим слід виділити загальні для всіх визначень творчості ознаки: багата уява, фантазія, оригінальність, уміння бачити проблему та бажання нестандартно вирішувати її, новизна реагування на певну ситуацію, де творчість характеризується через її кінцевий результат.

Творчість – це норма дитячого розвитку, притаманна дитині з раннього віку, це сфера її свободи і розкутості як індивідуальності. Тому привабливість вільного творення кожна дитина має неодмінно відчути й пережити у своєму житті якомога раніше. Саме початкова ланка загальноосвітньої школи розв’язує завдання виховувати дітей засобами мистецтв, всебічно сприяє розвитку природних задатків та творчих здібностей школярів.

Широким полем для творчості учнів виступає урок музики, де вона виявляється у різних видах діяльності школярів. Джерелами творчості в багатьох випадках вважаються життєві явища, сама музика, музичний досвід, яким володіє дитина.

Дитяча діяльність розцінюється як творча в тому випадку, коли створюється щось нове, досі невідоме дитині або колективу дітей. Друга особливість музичної творчості полягає у прагненні підкреслити емоційне бажання дітей висловити свої почуття.

Н. Ветлугіна відзначає, що на боці єдності емоційного і слухового компонентів ґрунтуються дві основні здібності необхідні для виконання будь-якої музичної діяльності – сприйняття, відтворення, творчості. В сучасній педагогіці особлива увага звертається на те, щоб активізувати учнів до творчої діяльності в процесі викладання всіх предметів. Це стосується і музики. Цю проблему висвітлювали Б. Асаф’єв, Н. Ветлугіна, Б. Яворський та інші. В свою чергу, відомий педагог В.Сухомлинський наголошував: „Не можна позбавляти учнів радісного духовного життя. Воно повноцінне лише тоді, коли дитина живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона засушена квітка”[101, с.158]. Він підкреслював, коли дитина повторює те, що було вже створено іншими людьми, якщо це діяння − плід її власних розумових зусиль − вона творець, її розумова діяльність − творчість.

В сучасній музичній педагогіці активізації творчої діяльності учнів сприяє ряд факторів, саме: необхідність всебічного розвитку особистості дитини; природна активність учня, яка найбільш повно проявляється в його творчій діяльності; велика роль творчості у пізнанні оточуючого світу. Активізація пам’яті, мислення, спостережливості, творчості школярів на уроках музики сприяє розвитку музичних здібностей, творчої фантазії, музичного слуху, виробленню навичок вільного оперування музично-слуховими уявленнями. Відомий психолог Л. Виготський писав: „ Якщо розуміти творчість в її смисловому, психічному значенні як створення нового, легко дійти висновку, що творчість властива всім у більшій мірі.

Концептуально значущими для педагогіки і психології є положення Л.Виготського про те, що творчість існує „ всюди, де людина уявляє, комбінує, змінює і створює щось нове порівняно зі створеним геніями” [28, с.6]. На думку вченого, творчість – це нормальний і постійний супутник дитячого розвитку. Творчі процеси виявляються з усією своєю силою вже в шкільні роки [28].

Творчість дітей, як зазначає Л.Виготський, визначається, насамперед, оригінальністю прийомів і організацією діяльності. Головне в дитячій творчості – це усвідомлення дитиною себе як активного перетворюючого начала, що реалізує в процесі цього перетворення свою особистість і свої окремі здібності, знання та вміння. Творчість дітей визначається не в об’єктивно новому кінцевому продукті, а в самостійному створенні дитиною системи власних взаємовідносин зі світом, у перетворенні навколишнього середовища і себе в цьому середовищі.

Н. Ветлугіна стверджує, що для розвитку творчості кожного школяра потрібно створювати необхідні передумови. Лише в умовах різнобічної підготовки народжується інтерес до всього оточуючого, а це і є справжнє джерело для вияву готовності до творчості, міцна база для розвитку спеціальних здібностей [25, с. 43].

Вона переконливо доводить, що розвиток процесу творчості залежить:

1) від появи та становлення форми діяльності (збагачення життєвими враженнями, сам акт творчості, застосування його продукції вжитті);

2) від шляхів утворення художнього образу в школярів (задум – пошук – втілення);

3) від послідовно змінюваних стосунків між вчителями та учнями (демонстрація процесу творчості – часткова участь у ньому – самостійна творча праця школярів) [25, с. 181].

У контексті нашої роботи важливими є концептуальні положення С.Сисоєвої щодо моделювання творчої особистості учня:

– фундаментом творчої особистості є її креативність, детермінантою якої виступає творча активність індивіда;

– результатом творчого процесу є створення об’єктивно чи суб’єктивно нових матеріальних об’єктів, зрушення в психічному розвитку особистості, в розвитку її мотивів, характерологічних особливостей і творчих умінь;

– творча діяльність особистості є творчим процесом, у результаті якого виникає нове творче досягнення;

– для педагогічного процесу доцільно ввести поняття „творчі можливості учня”, які відображають індивідуальні особливості його творчого розвитку, вияву творчих якостей і зумовлюють здатність до творчості; творчі можливості учня – це самостійна, динамічна система творчих якостей його особистості, пов’язана з інтелектом, умовами розвитку, яка формується, розвивається, виявляється в творчій діяльності і забезпечує розливальну взаємодію особистості з оточуючим світом;

– творчі можливості учня реалізуються не тільки в діяльності, а й у процесі його самореалізації як засобу самоствердження, самовираження та саморозвитку;

– творче самовираження – це здатність учня будувати свій внутрішній світ, своє світовідчуття, самого себе в цьому світі;

– в основі розвитку творчих якостей особистості лежить протиріччя, його діалектичний аналіз та вирішення;

– структура творчої особистості школяра виражається двома напрямами: монофакторна теорія, що визначає існування певних творчих здібностей; мультифакторна, що розглядає творчу особистість із сукупністю незалежних окремих якостей, набір яких у визначає неповторну індивідуальність і вищий ступінь її творчих досягнень [99, с.117].

Ми поділяємо думку С.Сисоєвої щодо мультифакторної моделі творчої особистості учня, оскільки вона включає як природжене (внутрішні передумови для творчості), так і набуте (додаткові мотиви, характерологічні особливості, творчі уміння, індивідуальні особливості психічних процесів), що формуються і розвиваються у творчій навчальній діяльності. Однак вважаємо, що діяльність учителя з формування творчої особистості учнів повинна бути спрямована,в першу чергу, на реалізацію сприятливих педагогічних умов для функціонування мультифакторної моделі творчої особистості учня.

М. Коган вважає, що творчий розвиток школярів можливий тільки через включення їх у творчу діяльність, що сприяє вихованню творчого смаку як психологічного механізму розвитку художньої освіти з метою розширення знань у галузі різних мистецтв: художньому навчанню, спрямованому на розвиток здібностей особистості до художньої творчості(незалежно від того, чи стане ця людина в майбутньому професіоналом, чи залишиться любителем).

Кожен учень у потенціалі – творець, у тому числі й естетичних цінностей: будуючи будиночки, він виявляє свою архітектурну творчість, ліплячи й малюючи, він – скульптур і живописець, нарешті, він має дуже великий потяг до хороводу, пісні, танцю і драматизації [53].

К Платонов теж вважав, що в сферу здібностей необхідно включати не інтелектуальні фактори, які одержують статус здібності у конкретному виді діяльності. Структура особистості за К. Платоновим включає крім характеристик психіки, ще й досвід і спрямованість особистості, яка містить потреби, переконання, світогляд, ідеали, інтереси і бажання [82].

До цього можна віднести і слова С. Рубінштейна, який зазначав, що продуктивність творчої діяльності залежить від особливостей особистості, її емоційної сфери, темперамента, емоційної чутливості, тонусу, темпа діяльності [92].