Дипломная работа: Трансформація світогляду населення Давньої Русі після хрещення

Поховальні комплекси дозволяють нам прослідкувати темпи зміни світоглядів, тому що вже після Х століття є помітним перехід до нових поховальних обрядів.

Також важливе місце в житті східних слов’ян посідали культові споруди: капища, святилища, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів. Одна з таких споруд знаходиться на Старокиївський горі і котра в 1908 року закопана відомим археологом В. В. Хвойком.

А в 1975 року за межами найдавнішого городища "матері міст руських" експедицією під керівництвом П. Т. Толочко були досліджені залишки ще одного культового об’єкта. Виявлені фундаментні рови споруди засипані кам’яними фрагментами будівлі середини Х ст. Та валунами. Підмурки святилища завтовшки близько 1 м Були скріплені глиняним розчином. Його конфігурація наближена до прямокутника, з шістьма заокругленими симетричними виступами. На відстані 1м містилася велика чашоподібна яма- жертовник. Тут знайдено велику кількість кісток жертовних тварин, фрагменти ранньогончарної кераміки, бойову залізну сокиру- символ язичницького бога Перуна.

В пошані у слов’ян були також священні дерева і дики тварини, насамперед могутні старі дуби й дикі кабани. Існує припущення, що щелепи з іклами кабана встановлювалися в священні дерева після якихось важливих жертовних церемоній.

Переконливим підтвердженням такої реконструкції вірувань служать знахідки в Десні та Дніпрі в 1909 і 1975 рр. Двох величезних дубових стовбурів зі встромленими в них іклами диких кабанів.

Ще одну з культових споруд було знайдено на річці Гнилоп’ять під Житомиром, 1966 року дослідила І. П. Русанова. Вона займала майданчик виступу правого виступу річки. Залишки споруди, заглиблені в материковий шар, заповнені чорно- гнилістою землею. Сама споруда мала складну конфігурацію хрестоподібної форми і була зорієнтована за сторонами світу. В центрі містився великий стовп - певно, основа язичницького ідола, а перед ним велике згарище, в якому знайдено кістки бика і птахів.

З- поміж кам’яних статуй, що відкриті в новітні часи, вирізняється знаменитий збруцький ідол, знайдений 1848 року в річці біля Гусятина на Тернопільщині, ця скульптурна композиція являє собою чотирикутний стовп із розміщеними на кожному з чотирьох боків площинними зображеннями, розділеними на три яруси. На нижньому з них висічено фігуру вусатого чоловіка в трьох зображеннях, який підтримує середній ярус. Цей середній, тобто другий ярус заповнений фігурами чоловіків і жінок, що взялися за руки. На горішньому третьому ярусі розміщено фігури чотирьох божеств, увінчаних спільною шапкою, що можливо, відбиває розвиток у слов’янській міфології ідеї пошуку єдиного верховного бога. Вся статуя, яка в цілому символізує собою ще одного бога, якого після тривалих дискусій було названо- Святовитом.

Святовитом знахідку назвав видатний чеський дослідник слов’янства Л.Нідерле, наводячи як аргумент опис Саксоном Граматиком божества західних слов’ян з Аркони (острів Гюген), що також мало чотири зображення. Але польський історик В. Гензель, і це для нас особливо важливо, ще раз проаналізувавши згадане писемне джерело, дійшов висновку, що зображення прибалтійського бога дивилось у два боки, а не в чотири, як у збруцької знахідки. Вчений навів численні знахідки зображень Святовита- на західнослов’янських землях і аргументовано дійшов висновку- над Збручем стояв Род.

Загально визнано, що три горизонтальні яруси ідола символізують три зони Всесвіту: горішній ярус - небо, середній- землю, нижній ярус посідає підземний бог, який тримає на своїх плечах Землю. Важливим у цьому розташуванні є те, що підземний світ не ворожий людству - адже він тримає його на собі. Це стає особливо зрозумілим, під час реконструкції слов’ян- землеробів, котрі протягом багатьох століть споглядали за появою основи їх існування - хліба- саме з-під землі. Єдине божество- Род об’єднало по вертикалі не лише всі світи, а й найважливіші для людини функції незримих сил: світло, добробут, родючість, безпеку й заступництво предків.

Слід також зазначити, що після прийняття християнства замість капищ і святилищ почали зводити храми, які у великій кількості дійшли до нашого часу і представляють собою важливу археологічну цінність. Деякі з храмів досліджено, а деякі ще знаходяться в процесі дослідження.

1.2 Історіографія проблеми

Взагалі стародавніми віруваннями східних слов’ян вчені почали цікавитись, починаючи з кінця ХVІІІ ст. Проте в роботах того часу, як і наступного століття, було більше романтики і фантастичних уявлень, ніж історичних фактів. На базі перших досліджень сформувалась так звана " міфологічна школа", прихильниками якої не вдалося уникнути певних помилок своїх попередників.

ХІХ – ХХ ст.

Даному питанню присвячена велика кількість наукової літератури- яка є результатом праці багатьох відомих істориків, які досліджували історичні матеріалі та шукали нові історичні відомості про ті чи інші події давнини.

Пошуки нових відомостей проводились відомим вченим ХVІІІ ст. В.М. Татіщевим. Він знайшов, наприклад, і включив до складу "Истории Российской" відомий Іоакімівський літопис, що має відомості про звернення руського народу в християнство[38, 101-113]. Подібні пошуки велись М. В. Ломоносовим і М. М. Карамзіним. Ідея єдності Русі ХІІІ ст. знайшла обгрунтування у працях В. Й. Ключевського і М. І. Костомарова. Одна з найкращих робіт другої половини ХІХ ст. – тритомник О. М. Афанасьєва "Поетичні погляди слов’ян на природу" (М.,1865-1869). У ній зібрано і систематизовано великий фактичний матеріал, проте в своєму аналізі автор не завжди спирався на наявні дані, тому подекуди робив необгрунтовані висновки.

В ХІХ – на початку ХХ ст. надрукована велика кількість праць з ранньої історії руської церкви і по проблемі , пов’язаної з хрещенням руського народу. Найбільше значення серед них мають роботи митрополита Мокарія (М. П. Булгакова), Є. Є. Голубинського, О. О. Шахматова, М. Д. Присельникова, В.А. Пархоменка, Н. Полонської-Василенко.

Ще історикам ХІХ ст. зі всією очевидністю довелось довести, що християнство почало прокладати собі шлях на Русь задовго до офіційного хрещення мешканців Київської держави за часів князювання Володимира. Та це, крім вузьких спеціалістів, мало кому відомо. В підручниках та навчальних посібниках, як правило не згадується про звернення русів у християнство в ІХ ст. Їх автори відносять початок поширення християнства в Київській державі до часів Володимира Святого.

С.М. Соловйов ніяк не відреагував на точку зору про те, що ІХ ст. були масові хрещення русів. Хрещення Ольги в Константинополі він трактує як випадковість: "Очень много вероятности в том, что Ольга отправилась в Царь- город язычницей, без твердого еще намерения принять новую веру, но была поражена в Константинополе величием греческой религии и возвратилась домой христианкой". [35, 158].

За княжіння Володимира християнство, на думку С. М. Соловйова, поширилось по Русі ".преимущественно по узкой полосе, прилегающей к великому водному пути из Новгорода в Киев; к востоку же от Днепра, по Оке и верхней Волге даже в самом Ростове, не смотря на то, что проповедь доходила до этих мест, христианство распостранялось очень слабо…"[35, 187].

Радянський період

В 20-30 рр. ХХ ст. після перемоги Жовтневої революції пануючою ідеологією стає марксизм. Релігія розглядається як соціальне зло, тому дана тема практично не досліджувалась, а ті дослідження які були - зазнавали великого впливу марксистсько-ленінської ідеології.

Відомий радянський історик та вчений Н.М.Нікольський навіть написав в 1930 р. слідуюче: "Еще церковный историк Голубинский нашел в себе мужество признать, что все рассказы, как летописи, так и "жития" Владимира об обстоятельствах принятия Владимира христианства, является благочестивыми вымыслами …" [23, 21].

Є.Є.Голубинський дійсно вельми критично підійшов до ряду письмових джерел, в яких говориться про хрещення Русі, але він не віднісся до факту хрещення так негативно, як це хотів представити Н. М.Нікольський. Голубинський вважав, що в кінці Х - на початку ХІ ст. прийняли християнство не тільки князь Володимир Святославич та його дружинники, була охрещена й більша частина руського населення, окрім в’ятичів і родимичів, а також не руські народи, що входили до складу Київської держави [7, 173-178].

Н.М. Нікольським звернення жителів Русі в християнство зведено до незначних масштабів і пояснювалось з однієї сторони, "тиском" на князя Володимира дружинників, зацікавлених в торгових зносинах з Візантією, а з іншої – впливом грецьких царів, на сестрі яких він оженився.

У статті, що побачила світ у 1937 році С.В. Бахрушина [2, 17] основна увага була направлена на позитивні зрушення, що мали місце на Русі після християнізації держави.

Більш обережно до проблеми християнізації Русі підійшов Б.Д. Греков. "Принятие христианства, - писал он, - это факт несомненно первостепенной важности, а летописец со своей особой точки зрения считал это обстоятельство грандиозным" [9, 379]. В той же час дослідник відмічав, що "заплутаний процес хрещення Русі ще не вирішений в усіх подробицях істориками". Початок християнізації русів Греков відніс до ІХ ст., а в епоху Ігоря, по його словам, "християнство на Русі було вже широко відомо".

Велику увагу процесу християнізації Русі уділив М.Н. Тихоміров. Він писав: "Официальной датой установления христианства на Руси считается "крещение Руси" в 989 году при князе Владимире Святославиче. Но эта дата, в сущности обозначает лишь наиболее заметный исторический факт: признание христианства официальной религией Киевской Руси. Этому предшествовал длительный период утверждения христианства на Руси..." [39, 261].

На точку зору Тихомірова, християнство отримало поширення в ІХ ст. серед слов’янського населення Крима та Північної Русі; вже в 944 році воно було "якщо і не основою, то терпимою релігією в Києві"; княжіння Ольги воно "остаточно закріпилось і затвердилось в Київській державі" [36, 261].

І.У. Будовниц розглядав хрещення Русі як "длительный процесс распостранения христианства среди населения Древнерусского государства, начавшийся задолго до Владимира и не завершившийся при нем" [6, 81].

Багато цікавих думок що до християнізації Русі говорив Б.О. Рибаков. Він вважав, що християнство не можна жорстко протиставляти язичництву, оскільки й те, і інше віровчення є лише різними формами прояву первісної ідеології. "Клерикальные историки, - писав він, - резко противопоставляют христианство язычеству и обычно делят историю каждого народа на два периода, считая рубежом принятие христианства; дохристианские времена они называют веками мрака, когда народы пребывали в невежестве, христианство же будто бы пролило свет на их жизнь" [30, 389-390]. Рыбаков вказував на те, що християнство відрізнялось від язичництва "не своей религиозной сущностью, а только классовой идеологией "[29, 390].

Сучасна історіографія

Дана тема була також не залишена по за увагою сучасних істориків. Великою фундовністю, насамперед археологічними джерелами, характеризуються праці, присвячені соціально-економічному і культурно-історичному розвитку Русі, М. Ю. Брайчевського, П. П. Толочко, А. М. Кирпичникова, П. О. Раппопорта, В. Л. Яніна, М. П. Кучери, О. П. Моці, А. В. Кузи, А. О. Мединцевої, П. Ф. Лисенка, Г. В. Штихова та інших археологів.

Також існує багато авторів які займалися тією чи іншою проблемою яка тим чи іншим чином стосується даної теми. Це: В.П. Коваленко, Л.А.Коваленко,Є. Харьковщенко,Є. Кабанець, Ю.В. Беляев,Р.Г. Скринников, І.С. Хміль та інші.