Дипломная работа: Українські видання Біблії

1. Закінчення 2 особи однини теперішнього часу дієслів на –ш(правописно частіше -шь);

2. 1 особа множ. теперішнього і майбутнього часу переважно на -мо;

3. 2 особа множ. наказового способу з закінченням -ьте, а 1 особа -мо;

4. давальний відмінок однини іменників чол.роду часто закінчення –ови(-еви) пастыреве, родичове;

5. в називному відмінку множини цих же іменників закінчення -ове (- еве) і в родовому відмінку однини іменники чоловічого роду часто на-у та інші.

6. Вживання прислівників на е типу поспьшне; в лексиці це польські слова і вирази на зразок барзо, южь, соукні, пань, але перемешкали, коу вечерови і под.)

Заслуговують на увагу й деякі синтаксичні явища пам‘ятки. З них найголовніші такі:

1. Поряд із зворотами знахідного відмінку іменника (з прийменником) часто для означення часу вживається конструкція родового відмінка іменника без прийменника, наприклад: “и сталося единого дня …”; “было бо яко бы местной годины” та інші.

2. Зустрічається стара давньоруська конструкція (властива й народній мові) - подвійний знахідний відмінок, наприклад: “и в суботу еи здоровую учинил”; “и уздрьл его іс засмученого и рекл”.

3. Звичайні для синтаксису пам‘ятки також конструкції із знахідним - називним відмінком множини назв. тварин, наприклад: “послал его до села своего абы пасл свииn”.

4. Майбутній час складений, поряд з утворенням його з формою інфінітива, буває іноді з формою минулого часу на л, наприклад:“Зготовай ли што буду вечерял”; “Не будут могли отповьсти”.

У Пересопницькому євангелії, незважаючи на його релігійний характер, дуже виразно виявивляються риси живої народної української мови того часу, а також риси мови літературної. Пересопницьке євангеліє, не пориваючи в багатьох випадках з традиційною, давньоруською мовою і з деякими елементами церковнослов‘янськими, приймає значну кількість елементів живої народної мови - в лексиці, фонетиці, морфології, синтаксисі.

Ще одне залишається безсумнівним: переписувач євангеліє неодмінно повинен був мати перед очима рукопис тексту перекладу. Тому переклад мав бути або цілком передувати праці переписувача, або принаймні передувати в якійсь початковій своїй частині, після чого процес перекладання міг продовжуватися паралельно писанню книги переписувачем.

Що ж являв собою рукопис цього перекладу (він належав скоріш за все архімандритові Григорію)О.С.Грузинський висловив з цього приводу таке припущення: “Самий рукопис, з якого списувалось Пересопницьке євангеліє, або, точніше, авторський рукопис архімандрита Григорія, був написаний, очевидно, сучасним українським скорописом. Цим можна пояснити деякі помилки, пропуски й недоліки в Дворецько-Пересопницькому списку, прекрасно виконаному з зовнішнього боку”[67, 71].

Виникнення перекладів священного письма на“просту мову” звичайно пояснюється впливом ідей церковної реформації(бажанням оборонців православ‘я спертися в боротьбі проти агресії католицизму на широкі народні маси, для чого необхідно було культові книги зробити для них доступними за допомогою “простої мови”.Пересопницьке євангеліє є наочним доказом цього. Ідея створення канонічного церковно-служебного євангелія в перекладі на“просту мову” зародилося в середовищі князів Заславських, Гольшанських і Чарторийських, які, як твердитьП.Житецький, в XVI ст. Ще були віддані руській справі і православ‘ю”[67, 77].(Можливо, що ця ідея була їм підказана архімандритом Григорієм або взагалі духовенством Дворецького чи Пересопницького монастирів). Як видно з приписки до євангелія, матеріальні витрати по створенню євангелія взяла на себе старша представниця князівських родин Анастасія (Параскева)

Саме “накладом благоверной и христолюьивой княгини КозминойИвановича Жеславського” було здійснен написання Пересопницького євангелія”.

Питання про долю Пересопницького євангелія в наступні півтораста років після його написання, а також про місце й обставини знайдення його Мазепою і досі лишаються відкритими. Відкриття нових списків цього євангелія, крім уже відомих науці (Житомирське євангеліє 1571 р. та вставка в Лєтківському євангелії кінця XVI ст.) може пролити світло й на долю їх оригіналу.

З інших принципово важливих для мовознавця питань, що стосуються вивчення мови Пересопницького євангелія, слід підкреслити питання про зв‘язок його мови з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на “просту мову” на Україні і в Білорусії (Четья-мінея 1489 р., “Ізмарагд” XV ст., Біблія Ф.Скорини та ін.), а також з мовою Учительних євангелій, писаних “простою мовою” і дуже популярних на Україні в XVI, XVII, XVIII ст., про що свідчить наявність півсотні списків цих євангелій, що дійшли до нашого часу (не рахуючи двох друкованих видань).

У доповіді Ю.І.Тихновського підкреслювалось: “Учительним євангеліям належить перше місце серед українських і західноруських перекладів святого письма XVI-XVII ст. «…Уцілілі рукописи (і друковані видання) за текстом не є прості копії, а все нові й нові переробки й переклади» [67, 75]. На цій підставі Ю.І.Тиховський зробив спробу вивести основний текст Пересопницького євангелія з українських Учительних євангелій. Якщо це мислиться в тому розумінні, що попович Васильєвич та архімандрит Григорій мали попередників у справі перекладу культових книг на “просту мову” і творчо використали їх досвід, то з цим можна погодитись. Якщо ж Ю.І.Тиховський уявляв собі текстПересопницьк?