Дипломная работа: Управління розвитком виховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (на прикладі Старбільського обласного медичного училища)

До особи керівника пред'являються нові вимоги: це повинна бути особа сильна, безперечно освічена, випробувана в управлінні та здатна управляти (народ повинен довіряти своєму керівнику).

Разом з тим, у XIX столітті швидко розвивається індустрія, великі монополії, фірми. Виникла об'єктивна необхідність у конкретній галузі знань – в науці управління.

На початку ХХ століття, в наслідок революції у Росії, з’являється нова держава і виникають важливі завдання «навчитися управляти». З цією метою пропонувалося:

• залучити до управління найбільшу кількість робітників і селян (демократизація управління);

• почати підготовку управлінських кадрів (оголошується конкурс на укладання спеціальних підручників з управління, пропонується створення школи з управління); при призначенні людини на керівну посаду пропонується проводити екзаменаційний контроль на знання науки управління;

• здійснюється контроль управління «знизу», щоб не було спроб встановити «одноманітність зверху»;

• основним із принципів управління оголошується принцип гласності,
оскільки «безгласність» народ сприятиме як «зловживання владою»;

• не призначати на місце керівника організації партійного керівника, якщо він не є фахівцем у відповідній сфері діяльності, так як це призведе до великої кількості помилок.

Положення про те, що управління є функцією суспільної праці, охоплює сферу матеріального і духовного виробництва – актуальне й сьогодні.

Національна доктрина визначає нові пріоритети розвитку освіти на засадах демократії та гуманізму. Як зазначає О.Я. Савченко, гуманістична спрямованість є найвиразнішою ознакою мети нової освіти на філософському рівні.

В.М. Мадзігон підкреслює, що істотним показником демократизації освіти є плюралізм ідей і концепцій, думок, підходів щодо розв'язання конкретних педагогічних проблем.

Такі підходи в період становлення України як незалежної держави стали основою оновлення управління школою. Склалася певна колективна думка щодо важливих передумов цього процесу, а саме: підвищення наукового рівня управління школою, вміння керівників заохочувати вчителів до інноваційної діяльності, залучати їх до прийняття важливих рішень, співпрацювати з громадськими організаціями.

Проте, управління сучасною школою характеризується сукупністю протиріч:

• між суспільною формою існування управлінської діяльності, колективним характером праці, що зумовлює міжособистісну взаємодію, та індивідуальною формою опанування управлінських технологій кожним керівником;

• між об'єктивними вимогами суспільства до особистості та діяльності керівника й обмеженістю умов для розвитку його професіоналізму в повсякденній практиці;

• між цілісністю змісту управлінської діяльності та значною кількістю її напрямків;

• між зверненістю свідомості керівників до минулого соціального досвіду та необхідністю орієнтації їх на майбутні зміни в освіті;

• між необхідністю забезпечення розвитку педагогічної системи навчального закладу, що потребує інноваційних підходів, і особистою неготовністю до впровадження інновацій;

• між прагненням керівників до творчого пошуку та недосконалістю нормативно-правової бази.

Проблема оновлення управління школою у вітчизняній теорії та практиці має глибокі традиції [85]. Так, наприкінці сімдесятих років досвід управління школою в Україні був проаналізований у книзі «Керівництво школою». У вступі до неї Є.С. Березняк підкреслює необхідність наукових підходів до управління школою, всебічного наукового аналізу діяльності школи. В.М. Анжієвський висловлює таку думку: «Директор школи має бути людиною високої педагогічної культури, всебічно компетентною в питаннях педагогіки і психології, теорії і практики, глибоко знати зміст предметів, які вивчаються в шкільному курсі, вміти згуртовувати колектив і вести його за собою, всебічно розвивати ініціативу, впроваджувати позитивний досвід у практику». Підтверджують таку позицію власними прикладами відомі в той період директори шкіл України, а саме: І.Г. Ткаченко, директор Богданівської середньої школи Кіровоградської області, заслужений учитель, кандидат педагогічних наук; СІ. Білоусов, директор Васильківської школи-інтернату Київської області, заслужений вчитель, кандидат педагогічних наук; В.Д. Лаврів, директор Волинської середньої школи №1 Івано-Франківської області, кандидат педагогічних наук; Л.В. Обідіна, директор середньої школи №36 м. Херсона, заслужена вчителька Української РСР. Багатий досвід управління навчальним закладом склався і у Луганській області. Провідні фахівці-управлінці висвітлили у своїх статтях проблеми впровадження наукового досвіду в практику роботи школи, організації самоосвіти вчителя, удосконалення стилю управління школою, опанування нового педагогічного досвіду.

Досвідчений директор школи, вчений М.Г. Захаров у своїй книзі «Организация труда директора школы» зазначив, що управління школою забепечується трьома чинниками, а саме: вміння керівника чітко й об'єктивно отримати інформацію щодо основних показників навчально-виховного процесу, оцінка цієї інформації та прийняття рішення, а також професійна кваліфікація вчителів. Тобто важливою є не тільки управлінська компетентність- керівника, а і вплав його на рівень виконання професійних обов'язків вчителями.

М.Г. Захаровим обґрунтовано також деякі принципи управлінської діяльності школи, якій зараз сприймаються, як сучасні Такими принципами він вважає:визначення перспективи й найближчої мети роботи школи; постійний аналіз проміжних, кінцевих і віддалених результатів роботи; планування; завершеність управлінських ідей; участь усіх членів колективу в управлінні школою; створення сприятливою психологічної атмосфери у колективі. Автор підкреслював, що найважливіший показник ефективного управління – це здатність колективу до самоорганізації.

У цей же період (70-ті роки) Г.І. Горська звертає увагу на необхідність постійного, цілеспрямованого професійного спілкування керівників школи з вчителями, уважного ставлення до їхнього теоретичного та методичного зростання, заохочення до опанування основ педагогічної майстерності.

На початку вісімдесятих років М.Л. Портнов у роботі «Труд руководителя школы» зазначає, що за рубежем існують теорії управління системами. Він приділяє значну увагу системному підходу в управлінні школою, відокремлює такі етапи: визначення основної мети, проміжних цілей діяльності школи; аналіз ресурсів; складання плану; прийняття рішення; здійснення контролю. Але визначну роль автор залишає за особистістю керівника: за його ерудицією, професійною підготовленістю, тактовністю, енергійністю, організаційними здібностями. М.Л. Портнов висловлює впевненість у тому, що більшість недоліків у роботі керівників шкіл зумовлена недостатньою теоретичною та методичною підготовкою.

Наприкінці вісімдесятих років з'являється тенденція протистояння керівників шкіл проявам формалізму в управлінні освітою. Цей підхід відображено в монографії В.П. Симонова «Директору школы об управлении учебно-воспитательным процессом». Автор узагальнює та науково обґрунтовує досвід тих керівників шкіл, які творчо ставляться до проблем управління. Автор наголошує, що неформально ставиться до своїх обов'язків той керівник, який намагається досягти якісних, а не тільки кількісних показників, віддає перевагу змісту і якості освіти, а не традиційним формам «боротьби за успішність».

Проте В.П. Симонов визначає управління навчально-виховним процесом як цілеспрямований вплив суб’єкта управління (керівника) на об’єкт (підлеглі, учні) шляхом наукового обґрунтованого планування, організації, координації та контролю за їхньою діяльністю. Такий підхід відрізняється від сучасного тим, що визнає вчителів і учнів об’єктами діяльності. Наука ж та практика сучасного управління прагне досягти суб’єкт-об’єктивних стосунків. Також В.П. Симонов науково обґрунтовує цілі, зміст, методи управління на засадах системного підходу. В.П. Симонов актуалізує аналітичну і прогностичну функції керівника школи. Ми можемо також провести паралель із сучасними підходами до здійснення освітнього моніторингу.

Український вчений В.І. Бондар у книзі «Управленческая деятельность директора школы: дидактичний аспект» відзначає, що під закономірностями управлінської діяльності слід розуміти стійкий взаємозв’язок між процесом управління та зовнішніми суспільними системами, а також взаємозумовленість компонентів самого процесу управління. Дослідник визначає найбільш значущі функції управління, а саме: науково-теоретичну та контрольно-оцінювальну.

Діяльність керівника школи представлена як «педагогічне управління» в монографії «Основы внутришкольного управления» за редакцією П.В. Худоминського. Такий термін підкреслює, що функції управління, до яких належать планування, організація, контроль, мають сенс тільки тоді, коли наповнюються педагогічним змістом. Оскільки функції управління доповнюють одна одну, то ефективним буде системний, інтегрований підхід, якій дозволяє розглядати школу як цілісне динамічне утворення, соціальну систему. Автори підкреслюють зумовленість діяльності школи соціальним середовищем. Тому успішно працюючий директор школи є соціально активною особистістю. Названо також необхідні моральні якості керівника школи: працелюбність, відповідальність, гуманізм, патріотизм. Вміння аналізувати, оцінювати, прогнозувати розвиток школи, раціонально використовувати матеріальні, кадрові, фінансові ресурси, зосереджувати зусилля на головному напрямку, знаходити оригінальні підходи, нестандартні рішення, брати участь у дослідницький роботі – такий зміст наповнює управлінську діяльність керівника школи.

У навчальному посібнику П.Т. Фролова «Школа молодого директора» викладено підходи до управління, які можна вважати найбільш наближеними до сучасних. Так, за основу методології прийнято системний підхід, який пов'язується з необхідністю опанування закономірностей педагогічного процесу. Система педагогічної діяльності розглядається як механізми досягнення мети. Мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми взаємодії педагогів і учнів, а також результати визначено як процесуальні компоненти системи. Виділено такі групи методів: організаційно-педагогічні, соціально-психологічні, адміністративно-господарчі.