Дипломная работа: Велика Французька революція

В кінці вісімнадцятого століття Франція опинилась в коловороті кривавих подій, які були покликані змінити історію не тільки французів, але й Європи в цілому.

Монархічний лад не міг втримати владу, а суспільство не змогло скористатися цим в повній мірі. В такій ситуації неминуче до керма управління державою приходять ті – хто хочуть допомогти народу, заради „ідеї”. Саме „ідея” стала на першому місці і інколи вона розходилась з думкою народу, що призводило до неминучої катастрофи та колапсу в суспільстві.

Події Великої Французької Революції сколихнули тогочасне суспільство, яке не звернуло великої уваги на наростаючий антагонізм серед мас, які не мали істотної влади чи, взагалі, можливості для достойного існування. Ці події дали людству привід для дискусій, а жертвам для страждань. На жаль жодна, справжня, революція не вирішує проблем, а лише поглиблює їх. А диктатура – це лише спроба, насильницьким шлахом встановити мир і порядок, але агресія породжує агресію, і в цьому вічному колі немає виходу.

Своєрідним продовженням Якобінської диктатури стали ті історичні твори, що виходили з під пера радянських вчених. Вбачаючи в подіях 1793-1794 років своєрідний історичний театр для впровадження „кращих ідей” та своєрідного підтвердження своїх поглядів, про те, що протокапіталістичні і капіталістичні прагнення на практиці є хибними, мов, було б все добре не було б революції. Зрозуміло, що й більша частина літератури, яка доступна нам, заангажована різними принципами. Хоча й треба відзначити, що деякі науковці зберегли фактичний матеріал, який ставився за основу праці.

Отже, за основу своєї роботи взята велика праця „Французская Буржуазная Революция 1789-1794” під редакцією Волгіна В.П. та Тарлє Є.В..1 В даній роботі присутній величезний, за обсягами, матеріал, який складається з фактів, що були досить вичерпними, цитат, не тільки комуністичних діячів, але й очевидців, та іншими елементами, що свідчить про велику роботу над даною проблемою з боку цих істориків. Хоча необхідно зауважити, що з самого початку праця була зроблена в дусі класичного комунізму і система терору була замовчана, але при об’єктивному підході цю проблему вдалось подолати.

Можна виділити й інші роботи радянських вчених. Наприклад, Коропкін П.А. в своїй роботі „Великая Французская Революция 1789-1793гг.”2 , він спромігся подати матеріал в формі класової боротьби, але зміг залишити деякі цікаві матеріали, втому числі – цитати, розпорядження, накази діячів диктатури.

В свою чергу Рекуненко В.Г. приділив увагу деталізації подій в монографіях „Очерки по истории Великой Французской Революции. Якобинская республика и ее крушение”1 та „Парижская Коммуна 1792-1794”2 . В його працях чітко проглядається теза, що терор був абсолютно правильний і наводить тонку паралель з російським більшовизмом у 1917-1918 роках.

Серед фактичного матеріалу досить гарні праці Кожкіна Є.М. Государство и народ: от Фронды до Великой Французской Революции»3 та Фомічева В.М. «Документы и материалы по истории Западной Европии XVIII-XIX»4 , в яких можна прослідкувати випуск тих нормативно-правових актів та соціальної ситуації, що відбувалось за часів Якобінської диктатури.

З проблемами зовнішньої політики розібрався Борисов Ю.В., котрий в своїй роботі «Дипломатия Франции»5 чітко окреслив дипломатичну діяльність та її проблеми за правління якобінців.

Зрозуміло, що велику роль в історіографії Якобінської диктатури посідають твори французьких вчених та діячів, деякі з яких були безпосередньо пов’язані з подіями революції.

Одним з яких був Марат Ж.П., котрий в своїх мемуарах, «Избрание произведения»6 ,виправдовує терор, як засіб досягнення мети. Необхідно відзначити й твори Жореса Ж., Адо А.В., Лотте С.А., Манфред А.З, як досить змістовні монографії, що дають змогу відтворити події диктатури. Хоча навіть в цих творах видніються ідеологічні протиріччя, які безсумнівно заважають осмислити та зрозуміти певні проблеми.

В роботі над цією проблемою брали і беруть участь заокеанські історики. Один з них – Хобсбаум Є.. В його монографії „Век революций в Европе 1789-1849гг.”7 , можна прослідкувати деякі особливості якобінської влади, порівнюючи її з іншими революційними угрупуваннями.

В праця „Всесвітня історія”8 Кіндера Г. та Хільгмана В. Окреслені чіткі особливості даної проблеми на сучасному етапі, приводячи статистику діяння апарату доктора Гільйона.

В той час, як Нойборт Л.Є в своїй статі журналу „Вопросы Истории”1 , приділяє більшу увагу терору та політичній боротьби якобінців.

Серед сучасних істориків можна відмітити чудові і змістовні праці російських істориків Карпо С.Я, Лебедєвої Є.І., Чудінова А.В., які приділяють увагу фактичній і об’єктивній стороні замість ідеологічної і розкривають суть диктатури та ті причини завдяки яким вона прийшла до влади.

На жаль праці українських істориків по даній проблемі не були доступні в достатній мірі, тому прийшлось спиратися на іноземні роботи. Також величезні труднощі виникли з переводу російських текстів на українську мову, але я намагався не змінювати всю гру слів, для збереження суті.

У своїй роботі намагатимусь об’єктивно і без симпатій викласти матеріал і дати справедливі висновки по діяльності Якобінської диктатури. А також спробую подати вичерпну кількість фактів, для того, щоб можна було зрозуміти проблему даного питання та його місця в світовій історії.

Розділ І. Внутрішня політика

1.1 Франція в червні-жовтні 1793р. Конституція

В результаті повстання 31 травня – 2 червня 1793 року жирондисти були скинуті і владу в Конвенті захопили представники Якобінського клубу. Це й ознаменувало початок Якобінської диктатури та найкривавіших подій Великої Французької Революції.

На той час влада в Якобінському клубі зосереджувалась в руках „поміркованих” на чолі з Дантоном (дантоністи), які керували Комітетом суспільного порятунку та Комітетом суспільної безпеки.

Група Дантона стояла на засадах примирення з поміркованими контрреволюційними силами та жирондистами. Вони представляли в більшості інтереси „нової” буржуазії, яка завдяки революції перетворилася з небагатих ремісників, торгівців в середню буржуазію. Ця „нова” буржуазія поки ще не мала бажання поривати з революцією, але всіляко намагалась придушити ті намагання, які були загрозою для особистої власності та безчинства, а також мали бажання, у випадку примирення, домовитись з колишніми суперниками за збереження надбань. До цієї когорти людей ставились зневажливо аристократи та „стара” буржуазія, називаючи їх „вискочками”, а також недовіряли їм нижчі верстви суспільства, що в подальшому зіграло вирішальну роль в розгромі дантоністів.1

В цей же час в країні розпочалась справжня громадянська війна. Комісари армії брестського узбережжя Мерлен та Желе писали 3 червня, що визрівають незадоволення в департаментах. Вони, також, повідомляють, що департаменти наміряні формувати ополчення та йти на Париж. Один департамент повставав за іншим. Комісари Конвенту Дюбуа-Крансе і Альбіт повідомляли, що брістонці „для повернення монархії та двору зроблять те, чого не змогли зробити ні Лафаєт, ні герцог Брауншвейзький, ні Дюмурей.”2 Особлива тривога йшла з промислово розвинених департаментів, де багате населення побоювались за свій капітал. Комісар Конвенту Гаспарен писав про настрої в Бордо після 2 червня: „Стан в Бордо спокійніший від червневих подій, ніж від декрету про мільярдну позику.., комерсанти набагато менше тримаються за тих чи інших осіб, ніж за свій гаманець”.3

Республіка знаходилась в важкому положенні, здавалось, вона от-от загине.

В самому ж Парижі перемога над жирондистами була ще не остаточною. Вони намагались зробити повстання. 11 червня Шомет був вимушений виступити в Генеральній Раді, і заявити, що назріває нове повстання. Але їм не вдається розпалити полум’я війни.

В державі зростали ціни та інфляція, населення страждало від голоду. Жирондисти зуміли залишити якобінцям в спадок продовольчу кризу. Зростала спекуляція. 27 червня 1793 року під час обговорення проблеми продовольчої кризи один з депутатів, Дентцель, запропонував прийняти жорсткі міри що до ажіотажу: „Ви заборонили спекуляцію золотом. Маєте бажання взнати, яким чином виконуються ваші декрети? Вчора вечері на вулиці Вівен я бачив дві особи, що продавали золотий луїдор за 100 ліврів асигнаціями.”1

31 липня виданий декрет „Про анулювання всіх королівських асигнацій”, але ніяких позитивних зрушень не відбулось. Асигнації продовжували падати і в серпні їх курс становив 22% - найвища точка за весь період.

Генеральна рада Комуни видала наказ „Про роззброєння всіх підозрілих осіб і передачу їх озброєння патріотам”. Також було видано по 6 ліврів учасникам повстання 31 травня – 2 червня 1793 року.

7 червня в Аррасі відбулось засідання „Організації друзів Республіки”, на якому зазначалось, що: „Ви дискредитували великий принцип прогресивного податку. Чому ви зволікаєте втілити його в життя? Ви нібито постановили розділити суспільні землі між малоземельними громадянами; ви дискредитували примусовий мільярдний борг взятих у багатих; ви постановили, що велика армія буде організована за рахунок багатих. Але цей розподіл землі, ця позика, ця армія існує лишень на папері. Що ви зробили на їх втілення в життя?” З цих слів зрозуміло було, що зміна влади не зменшила проблем існуючих, а ще й доповнювало їх.2

22 червня Комітет фінансів представив шість проектів проведення позик – з них п’ять мали на увазі обкладення доходів і лише один передбачав обкладення капіталу. В результаті вирішили, що сума позики буде формуватися в результаті доходів з землі, з рухомого та промислового майна. Декрет звільняв від обов’язкових позик сімейних людей з доходом не більше 10 тис. ліврів в рік та холостяків з доходом не більше 6 тис. ліврів. Тільки в подальшому, під натиском, відбулися зміни тексту цього декрету. 7 вересня 1793 року був прийнятий останній і кінцевий варіант закону. Він передбачав зниження ставки для сімейних до 1,5 тис. ліврів, а для холостяків та бездітних осіб ставка становила 1 тис..3

В червні – липні 1793 року уряд намагався перш за все заспокоїти буржуазію і заручитися підтримкою мас. В цей же час постала проблема іншого характеру – що робити з жирондистами та іншими політичними суперниками? Членів колишнього уряду було взято під домашній арешт. Один з радикально настроєних якобінців, Леклерк, 4 червня на засіданні ради Паризької Комуни заявляв: „Чому ви зволікаєте з розправою над нашими ворогами? Чому ви боїтесь пролити декілька крапель крові?” Той самий Леклерк не оминув звинуваченнями і Дантона з Лежандроном: „Це він (Лежандрон) с Дантоном підло заставили нас до модернатизму 31 травня – 2 червня”. 1

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--