а) відшкодування моральної шкоди не притаманне соціальні стичній відомості і праву;

б) моральну шкоду не можна ні оцінити, ні відшкодувати у грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 1167 Ц.К. моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2. цієї статті [48].

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної та юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) у інших випадках встановлених законом.

Окремо у статті 168 ЦК урегульоване відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (установленим), а також особам які проживали з нею однією сім’ю.

2. Протиправність поведінки заподіювача шкоди – порушення норм права суб’єктивного права потерпілого.

Закон передбачає низку обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди:

а) діє щодо здійснення права і виконанні обов’язку – наприклад, дії організації епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань діяльність конспектів з гасіння пожежі;

б) згода потерпілого на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди за наявності трьох умов: згода добровільна, стосується тих благ, якими потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно, відповідає вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;

в) протиправність поведінки самого потерпілого (у деяких випадках). Це – заподіяння шкод у разі здійснення особою права на самозахист.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована собою, яка її завдала. Якщо такої школи завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним загадкам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169) [49].

Від необхідної оборони слід відрізняти крайню необхідність. Це стан, коли особа заподіюючи шкоду, що загрожує інтересами держави або суспільства, особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу. Якщо небезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунуто іншими шляхами. І засобами (наприклад, іншому автомобілю). У разі необхідної оборони включаються і цивільно-правова, і кримінальна відповідальність. У разі крайньої необхідності кримінальна відповідальність вимагається. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти вирішення питання.

а) Загальне правило – шкода. Завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правом чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла (ч. 1 ст. 1171 ЦК).

б) ч.2. ст. 1171 ЦК надає суду право, враховуючи обставини, за яких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, покласти обов’язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;

в) суд вправі зобов’язати особу, що завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;

г) суд вправі зобов’язати особу, що завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла вказана особа, відшкодувати шкоду в певній частині або збільшити їх від відшкодування шкоди частково або у повному обсязі (ч.2 ст. 1171)

3. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданою шкодою. Вирішення питання про встановлення причинного зв’язку ускладнюється тим, що закон передбачає у ряді випадків відповідальність одних осіб за дії інших відповідальність юридичної особи за її працівників, відповідальність батьків за дії малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв’язок складається з двох або більше ланок: перша виражає зв’язок поведінки, безпосереднього заподіювача із завданою шкодою; друга – зв’язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної особи.

4. Вина заподіювача шкоди. Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності (на відміну від кримінального права) – в обох випадах шкода відшкодовується у повному обсязі. Форма вини потерпілого може мати значний лише у тому випадку якщо йдеться про змішану відповідальність.

На відміну від кримінального права, діє презумпція винності – заподіював шкоди вважається винним, поки не доведе, що діяла невинно. Оскільки встановлена презумпція невинності правопорушника, то позивач у заподіянні шкоди. І, навпаки, на відповідача поденний тягар доказування того, що його вина з завданні шкоди відсутня.

У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов’язок відшкодування, як виняток із загального правила може бути покладений на заподіювача шкоди незалежно від наявності його вини, тобто і за випадкове заподіяння (відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки) [50].

Розділ 2. ВИДИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

2.1 Відшкодування майнової шкоди

Цивільний кодекс України передбачає два способи відшкодування майнової шкоди: відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов’язок надати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.) або повне відшкодування завданих збитків.

Вибір конкретного способу відшкодування належить потерпілому. Якщо відшкодовувати шкоду в натурі неможливо або це не відповідає інтересам потерпілого. То збитки відшкодовують шляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Під збитками розуміють: понесені потерпілим витрати; вартість знищеного чи пошкодженого майна; неотримані доходи.

У пункті 9 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. передбачено, що у разі неможливості відшкодування школи в натурі потерпілому збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості на час розгляду справи про втрачене майно або робіт, які необхідно виконати, щоб усунути негативні наслідки неправомірних дій особи, яка завдала шкоду [22].

Захищаючи інтереси потерпілого власника в умовах інфляції, Пленум ВСУ в Постанові “Про судову практику в справах по позовам про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. у п. 12 підкріплює, що коли виконання рішення суду буде затримано з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредитор вправі пред’явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків [23]. На практиці найбільш поширений спосіб відшкодування шкоди – відшкодування завданих збитків. В такому разі спочатку до суду подається позовна заява.

Одним із спеціальних деліктів є відповідальність за шкоду, завдану працівником юридичної або фізичної особи. ЦК України у ч. 1 ст. 1172 передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім прац