Дипломная работа: Виховання організованості молодших школярів на уроках фізичної культури

Суть, зміст і структура організованості як якості особистості розглядаються в роботах Е.П. Ільїна, А.Г. Ковальова.

І.С. Мангутов, Л.І. Уманський розглядають проблему організованості в процесі вивчення особливостей організаторської діяльності; С.Л. Чернер - в процесі формування ділових якостей особистості; Ю.К. Васильєв і І.А. Мельничук звертаються до організованості, досліджуючи питання економічного виховання учнів. Ряд учених пов'язує організованість учнів з їхньою навчальною діяльністю.А.Д. Алферов розглядає організованість як необхідну передумову виховання відповідального відношення школярів до навчання. На думку Е.С. Рабунського, виховання організованості учнів безпосередньо пов’язане з їхньою самостійною навчальною діяльністю. М.І. Шилова вважає, що організованість у навчанні відображає відношення школяра до розумової праці.

Безпосередньо питанням виховання організованості учнів присвячена невелика кількість робіт. Серед них - дослідження формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів (Т.Я. Довга); педагогічних умов формування організованості у молодших школярів (Н.Ф. Прокіна, Ц.Р. Якобсон) і старших дошкільників на матеріалі занять по ручній праці (К.С. Сейдекулова); виховання організованості молодших школярів у різновікових групах продовженого дня (В.П. Ручкіна).

Таким чином, у педагогічній науці є певні передумови для вирішення проблеми, що вивчається. Проте виховання організованості молодших школярів у навчально-виховному процесі, з урахуванням соціальних відносин, що змінилися, досліджено, на наш погляд, недостатньо.

Аналіз соціальної, психолого-педагогічної літератури з проблеми організованості та вивчення реального стану сформованості даної якості у сучасних учнів дозволили виявити основні суперечності:

необхідність виховання організованості та відсутність форм, методів її цілеспрямованої реалізації в процесі початкової школи;

високий рівень педагогічних вимог до організованості учнів у середніх класах і низький рівень її сформованості в початкових класах.

Пошук шляхів вирішення даних протиріч склав проблему дослідження.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження - умови виховання організованості на уроках фізичної культури у початковій школі.

Метою дослідження є виявити умови, які сприяють ефективному вихованню організованості молодших школярів на уроках фізичної культури.

Завдання дослідження:

Визначити теоретико-методичні основи організованості молодших школярів.

Виявити засоби розвитку організованості молодших школярів на уроках фізичної культури.

Визначити рівень організованості учнів початкових класів.

Практичне значення роботи полягає у визначенні засобів фізичної культури для виховання організованості молодших школярів, визначенні рівня уважності учнів початкових класів.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі фізичного виховання учнів початкових класів.

Розділ 1. Теоретико-методичні основи виховання організованості молодших школярів

1.1 Психолого-педагогічна суть організованості як особистої якості дитини

Соціально-економічні перетворення, які відбуваються в нашій країні, породили суперечливі тенденції. З одного боку, при відмові від жорсткого зовнішнього контролю у людей з'явилася можливість організації життя згідно із власними поглядами, відповідно до своїх схильностей, устремлінь. Сьогодні життя людини, багато в чому залежить від її власної активності, уміння організувати і надати подіям бажаного напряму.

З іншого боку, ігнорування моральних обмежень, довгождана свобода обернулися вседозволеністю, етичною деградацією, розгулом грубості та насильства. Бажаючи отримати "борців", здатних вижити в умовах багатоаспектної кризи, забуваємо, що будь-яка агресія веде до відторгнення від навколишнього світу.

Сьогодні суспільству необхідні зміни в свідомості і поведінці людей, що в цілому висуває вищі вимоги до виховання підростаючого покоління. Постають завдання перед вихованням сучасного покоління. Це, перш за все, формування нових життєвих установок особистості, здатної самостійно ухвалювати відповідальні рішення в ситуації вибору.

Отже, суспільні зміни та нові завдання, які стоять перед сучасною людиною вимагають віддзеркалення в навчально-виховному процесі школи виховання організованості, що дозволяє справлятися з вимогами навколишньої дійсності, погоджувати ці вимоги із власними бажаннями, звільняючи себе від зовнішнього примусового контролю, перевірок.

Феномен „особистості” завжди знаходився в центрі уваги багатьох наук. З філософської точки зору особистість - „людина зі всіма соціально обумовленими і індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, емоційними, вольовими" [37]. У понятті „особистість” фіксуються суспільні та соціальні відносини людини.

Особистість - це соціальна функція людини, система її соціальної діяльності [45]. Особистість - дійсність індивіда як соціального феномена, це суб'єкт суспільних відносин, що реалізовує себе в соціальній діяльності. У філософії особистість постає як інтегральне поняття, що обґрунтовує соціальну форму існування індивіда, в рамках якої він володіє внутрішньою цілісністю і відносною самостійністю, що дає можливість творчо проявляти себе. Щоб залишатися самою собою, особистість повинна змінювати саме себе, з урахуванням всіх змін, що відбуваються [99].

Л.С. Виготський підкреслював, що особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є в людині надприродне та історичне. Особистість не народжується, але виникає в результаті культурного і соціального розвитку [25].

За визначенням В.А. Аверина, особистість „... суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Тому в характеристиках особи найповніше розкривається суспільна суть людини, що визначає всі явища людського розвитку..." [2].

На думку Л.І. Божович „особистість - це людина, яка досягла визначеного, достатньо високого рівня свого психічного розвитку. Найістотніша її характеристика, коли вона дійсно стає особистістю, полягає в тому, що вона здатна панувати над випадковостями і змінювати обставини життя відповідно до своїх цілей і завдань; вона здатна також свідомо управляти і самою собою" [16].

У педагогіці особистість розглядається як „учасник історично-еволюційного процесу, виступаючи носієм соціальних ролей і володіє можливістю вибору життєвого шляху", як феномен суспільного розвитку, конкретна жива людина, яка володіє свідомістю і самосвідомістю, тобто особистість характеризується таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє їй управляти власною поведінкою. На думку П.Я. Гальперина: „... особистість людини... є справа рук самої людини, продукт її самовиховання. Оскільки особистість ніколи не дана готовою, але завжди твориться, вона є не пасивна річ, але творчий процес” [27.]. Отже, здатність обдумувати свої вчинки і відповідати за них, здатність до автономної діяльності є істотними ознаками особистості.

Підводячи підсумок вищесказаному, відзначимо, що як особистість людина є самостійним, творчим суб'єктом суспільної свідомості і діяльності, здібним до самовизначення, саморегулювання, самоудосконалення.