Суть методу проблемного викладання знань полягає в тому, що "вчитель формулює проблему, яку бере з історії науки чи конструює на основі навчального матеріалу, що вивчається, і сам розкриває протирічний процес її доказів і вирішення. Учні слідкують за ходом думок, міркувань вчителя, перевіряють ступінь їх логіки та переконливості".

Сутність методу проблемного навчання полягає в тому, "що в процесі рішення учнями спеціально розробленої системи проблем і проблемних задач здійснюється оволодіння досвідом творчої діяльності, активної, творчої, свідомої особистості" [80, с.216].

4. Евристичний метод.

Суть евристичного методу полягає в тому, що вчитель невеличкою підказкою скорочує поле пошуку або розчленовує завдання на під завдання і тим самим, зберігаючи проблемність, полегшує учневі розв’язання проблеми. Тому цей метод одержав назву частково - пошукового. Формами такого методу можуть бути: повідомлення вчителем фактів при самостійно зроблених висновках учнями; вчитель розкриває логіку повідомлення, а учнів просить зробити черговий крок; вчитель поділяє важке завдання на частини, вирішивши які, учень повертається до заданого; евристична бесіда тощо. Цей метод допомагає поелементно, кроками навчатися творчому мисленню [80, с.216].

5. Дослідницький метод.

Сутність дослідницького методу полягає в тому, що "вчитель конструює методичну систему проблем та проблемних задач, адаптує її до конкретної ситуації навчального процесу, пред’являє учням, тим самим управляє їх навчальною діяльністю, а учні, вирішуючи проблеми, забезпечують зрушення в структурі та рівні розумової діяльності, поступово опановуючи процедуру творчості, до того ж засвоюють і методи пізнання". При підготовці до такого уроку вчителю необхідно визначити, по - перше, ідеї, які буде розкривати він, по - друге, ідеї та поняття, які будуть здобувати самі учні [31, с.225].

При застосуванні будь - якого методу використовуються різні джерела - тексти, наочність; практична діяльність; всі засоби навчання дидактичні матеріали, фільми тощо. Вибір методу залежить від характеру змісту матеріалу, що вивчається. В практичній діяльності вчителем використовуються методи навчання відповідно до встановлених цілей та задач уроку. Для розвитку творчих здібностей учнів більш продуктивними є проблемні методи навчання, які ґрунтуються на проблемних ситуаціях, протиріччях і вимагають пошуку невідомих раніше рішень. При такій організації діяльності вчителю на уроці належить роль помічника у визначенні проблеми, її переводу в проблемні задачі та їх вирішення учнями [21, с.365].

За такої організації уроків порушується одна з основних умов процесу мислення - особиста активність учня. І тому перед вчителем постає завдання: як привернути увагу учнів до вивчення матеріалу і тримати їх увагу? Тобто як забезпечити мотивацію навчальної діяльності дитини? Основна умова цього, як бачимо, - активність та самостійність учня у вивченні матеріалу, уміння думати. Що таке вміння думати?

Це означає, що учень сам може аналізувати проблему, ставити запитання, планувати шлях розв’язання, перевіряти та оцінювати отримані результати. Учень має бачити, що він не стоїть на місці і це спонукає його до подальшої праці. Для цього вчителю треба створити в класі атмосферу доброзичливості, де учень може проявляти самостійність, не боячись поставити "безглузде" запитання [4, с.21-25].

Розглянемо класифікацію методів навчання, розроблену Ю.К. Бабанським, у яких він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій:

1. методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

2. методи стимулювання і мотивації учіння;

3. методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види:

- Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на:

а) методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (скорочено-словесні методи: розповідь, лекція, бесіда);

б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної інформації (скорочено-наочні методи: ілюстрації, демонстрації та ін.);

в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (скорочено - практичні методи: вправи, лабораторні досвіди, трудові дії).

Методи виділені за логічною ознакою, які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого). Можливо також виділити аналітичні та синтетичні методи навчання.

Хоча логічна класифікація відбиває тільки один бік методів навчання, вона має дуже велике практичне значення. Вона звертає увагу вчителя на найважливіше у навчальному процесі - на логіку розкриття змісту, на керування розумовими діями учнів у навчанні:

а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам’ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель;

б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань.

Більш того, як окремі випадки проблемно-пошукового методу ми розглядаємо і запропоновані М.І. Махмутовим “бінарні методи” [1, с.125; 5, с.279; 9, с.335; 59, с.150-160]: пояснювально-спонукальний та частково-пошуковий, спонукальний та пошуковий. Все це немов би конкретні рівні проявлення проблемно-пошукового методу у його широкому розумінні, а також поєднання різних методів з поступовим зростанням пошукового елементу у навчанні. В залежності від ступеню керування педагогом діяльністю учнів виділяють методи навчальної роботи під керівництвом вчителя та методи самостійної роботи (у яких все ж таки відбувається опосередковане керування роботою з боку педагога, тому що учень керується частіше за все раніше отриманими інструкціями, вказівками вчителя та ін., хоча в даний момент педагог безпосередньо і не контактує з ним).

Методи стимулювання та мотивації навчання виконують виховну функцію та поділяються на 2 підгрупи:

а) Методи формування зацікавленості у навчанні. У них для стимулювання діяльності учнів поряд з традиційними методами навчання (розповідь, бесіда, лекція, застосування наочності, практичні вправи та ін.) використовуються також спеціально розроблені методи, такий як метод пізнавальних ігор, метод навчальних дискусій, метод створення ситуацій апперцепції (що спираються на оптимальний раніше життєвий досвід) та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

Всі ці 3 групи методів пов’язані між собою за функціями. Наприклад, суміжними функціями методів організації та здійснення навчання є стимулююче-мотиваційна та контрольно-регулююча, методів стимулювання та мотивації навчання - организаційно-пізнавіальна та контрольно-регулююча функції, методи контролю та самоконтролю виконують також организаційно-пізнавальну, стимулююче-мотиваційну та регулюючу функції [80, с.216; 52, с. 197; 37, с.220].

Перевагами цієї класифікації методів є те, що, по-перше, в них у єдності розглядаються усі 3 групи методів, що дозволяє врахувати усі компоненти діяльності; по-друге, у цій класифікації за основу береться вирішення не якоїсь однієї дидактичної проблеми, а цілісна структура навчальної діяльності; по-третє, у ній у взаємозв'язку представлені усі найбільш відомі компоненти діяльності (цільовий, змістовий, перцептивний, логічний, гностичний та керуючий).

1.3 Комунікативний підхід

Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.