Дипломная работа: Вплив соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери в неблагополучних сім’ях
Принцип системності. За цим принципом, сім’я – це органічна єдність, що становить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій. Тому вичленовувати для розв’язання того чи іншого спеціального завдання щодо впливу на сім’ю той або інший відокремлений елемент цієї ситеми, варто пам’ятати, що таке вичленовування є умовним і тимчасовим і служить для конкретних цілей згідно з визначеною потребою.
Цілісність сім’ї не є статичною вона динамічна. Активність сім’ї залежить від типу її структуроутворюючих зв’язків, що мусить знати і враховувати практичний соціальний працівник у своїй діяльності з сім’єю. Так, солідарна сім’я, що володіє високим рівнем організації, як правило, гнучко реагує на супільні сплески й переструктурується відповідно до нових вимог, не втрачаючи глибини та якості зв’язків. Дезорганізована сім’я має зв’язки «на межі розриву», що при слабкій зміні залишаються конфліктними, а при сильній розриваються. Псевдосолідарна сім’я відрізняється ригідною жорсткістю своїх стосунків, за яких члени сім’ї «липнуть» одне до одного, хоча це функціонально неефективно й психологічно болісно. Потенціал адаптивності такої сім’ї відносно невисокий.
Сім’я – це також система по задоволенню вітальних та емоційних потреб (у захисті, визнанні, належності тощо) своїх членів. Якщо істотні потреби сім’ї систематично не задовольняються, відбувається дезорієнтація сім’ї або хоча б деяких її зв’язків. За винятком екстремальних ситуацій, зовнішні чинники впливу на сім’ю здійснюють непрямий вплив на її стабільність порівняно з внутрішніми причинами. Соціальний працівник має враховувати той факт, що зміна в статусі, характері, засобі взаємозв’язку в одному елементі сім’ї викликає відповідну трансформацію в інших. Тому сама методика впливу на сім’ю має бути системною, тобто містити сукупність системних методів і дослідницьких процедур, адекватних визначеним сторонам і звязкам процесу життєдіяльності сім’ї та її конкретних проблем.
Фамілієцентриський принцип (або принцип фамілієцентризму) потребує, щоб у процесі організації соціальної роботи на всіх її рівнях права та інтереси сім’ї стояли на першому місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства і т. ін. Ті або інші політичні, економічні, соціальні заходи й рішення позначаються на житті сім’ї опосередковано. Соціальна ж робота з сім’єю – це система безпосередньої допомоги, коли суспільний ефект її позначається, насамперед, на зміні соціального самопочуття сім’ї й лише опосередковано – на демографічних, економічних і тому подібних наслідках.
Наслідування цього принципу ставить актуальне питання про співвідношення прав сім’ї і прав особистості в сім’ї.У цьому розумінні сім’я – не сукупність суверених особистостей, а якась нова якість. Можна припустит, що ця нова якість характеризує шлях перетворення кожного члена сім’ї «із «мети для себе» в «мету для всіх».
Крім специфічних принципів соціальної роботи з сім’єю, можна вести мову і про саму специфіку сім’ї , знання й розуміння котрої необхідно соціальному працівникові для ефективності власної діяльності.
Сім’я – один із найбільш консервативних соціальних інститутів, що чинить опір будь-яким змінам. Але непомітний, на перший погляд, вплив соціального середовища, накопичуючись, викликає різку зміну всередині сім’ї та сімейного способу життя. У результаті виникає ефект «накопичення проблем» сімей, що обтяжені різноманітними труднощами.
Сім’я є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну об’єктивно-суб’єктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних зв’язків.
Завдання соціального працівника полягає в тому, що він має диференціювати сім’ї, з якими буде працювати, за ознакою спроможності сім’ї до самодостатності щодо отримання соціальних послуг.
Річ у тім, що в деяких (поки виняткових) випадках власний потенціал сім’ї є достатнім для того, аби, використовуючи внутрішні ресурси, поліпшити свій стан за всіма життєво важливими для неї показниками (поліпшити свій економічний стан, перейти з розряду одержувачів допомоги в розряд фінансово не залежних суб’єктів, які самозабезпечуються тощо). Але не всі сім’ї здатні до цього. Тому виникає необхідність відповідного аналізу з боку соціального працівника, на основі результатів якого може розгортатися згодом його відповідна діяльність. Соціальні проблеми сім’ї виявляються досить багатосторонньо. Значною мірою основні труднощі й потреба в професійній допомозі сім’ї залежить від її функцій та типу про, що ми розглянемо в наступних розділах.
1.2 Функції та основні напрямки сучасної сім’ї
Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних), та інших осіб поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім’я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.
Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життедіяльність сім’ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім’ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім’ї.
Вособливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім’я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них неперевищує 28 років. В Україні налічується 10,3 млн. Молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1% загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн. 400 тис. молодих сімей, в яких народжується 80% усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6% молодих людей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і невстигає за кількісттю розлучень, можна сказати, що 50% молоді перебувають в шлюбі (або була в шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Отже, питання шлюбно-сімейних відносин хвилюють молодь: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім’ю, запобігти сімейним чварам, як виховувати дітей та ін. [№66]
Перед молодою сім’єю стоять особливо гострі проблеми матеріально – економічного та житлово-побутового характеру. Невизначенність майбутнього, незайнятість у сфері суспільного виробництва, нестабільність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й на внутрісімейних процесах, характері взаємостосунків членів сім’ї, сім’ї з оточуючим середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу сім’ї.
Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім’ї, знайшла своє вираження у Законі «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім’ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім’ї, її соціальний захист. Ці завдання реалізуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.
Розглянемо кожну функцію сім’ї та визначимо, як сучасна сім’я справляється з її виконанням.
Матеріально-економічну функцію сім’ї – становлять її бюджет, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім’яповинна брати участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім’я повинна брати участь у суспільному виробництві, здобувати професію, заробляти собі на життя, на відновлення втрачених на виробництві сил. Чи може сучасна сім’я ефективно виконувати цю функцію? Як свідчать дані соціологічних досліджень, переважна більшість сімей має життєвий рівень нижче прожиткового мінімуму; більше 50% цих сімей перебувають за межою бідності, а прибуток молодої сім’ї у двічі нижчий за необхідні потреби. Крім того, чимало молодих людей не зайнято або не повністтю зайнято у системі суспільного виробництва внаслідок його кризового стану, скорочень мають нестабільний заробіток. Тому, щоб утримувати сі’ю, люди змушені займатися так званою комерційною діяльністю. Особливо важко сім’ям, які виховують малих дітей, неповним, багатодітним багатодітним сім’ям. Ці явища стають причиною зубожіння сімей, що позначається на здоров’ї членів сім’ї, їх інтелектуальному розвитку, а в майбутньому – на розвитку суспільства, генофонді країни.
Житлово-побутова функція – це забезпечення сім’ї житлом, ведення домашнього господарства, організація домашнього господарства, організація домашнього побуту. Ця функція тісно пов’язана з попередньою. За даними соціологічних досліджень лише 5–7 відсотків молодих сімей, що беруть шлюб, забезпеченні власним житлом. Через 5 років спільного проживання власне житло мають 23 відсотки молодих сімей, інші або проживають з батьками, або наймають (48,5 відсотка) окрему квартиру чи кімнату в гуртожитках (особливо це стосується студентської сім’ї). Молоді сім’ї навіть не мають чітких перспектив щодо одержання житла. Усі ці негаразди негативно позначаються на організації домашнього побуту і загалом – на мікрокліматі сім’ї.
Отже, в активний період життя, сприятливий для здобуття професії, вдосконалення професійних якостей, народження та виховання дітей, молода сім’я не має належних економічних та побутових умов для свого становлення, нормального розвитку та виховання здорового покоління.
Репродуктивна (демографічна) функція сім’ї – полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім’я повина мати двох або трьох дітей. Статистичні дані свідчать про те, що особливістю сучасної молодої сім’ї є її малодітність (більшість сіме, десь біля 52 відсотків має одну дитину), бездітність, відкладення народження дітей на невизначений період. У результаті з 1991 р. в Україні кількість померлих перевищує кількість народжуваних. Наприклад, у 1992 р. кількість народжених в Україні становила 596785, а померлих – 697110. Отже природний приріст дорівнював – 100325. Тобто населення України має тенденцію до старіння та вимирання. Цей процес торкнувся й сільської місцевості, де раніше в сім’ях налічувалося двоє – троє, а то й більше дітей. Нині більшість сільських сімей також має лише одну дитину.
Отже скрутні матеріально – економічні та житлово-побутові умови існування молодої сім’ї негативно відбиваються на відтворенні населення України, що в свою чергу через певний час справлятиме негативний вплив на загальний розвиток суспільства: не вистачатиме робочих рук, спостерігатиметься недостатній розвиток науки, подальше зменшення кількості населення тощо. Складність ситуації, у якій перебуває зараз молода сім’я, негативні явища, що мають місце в негативному середовищі (алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом)
позначаться і на якісному відтворенні населення.
Комунікативна функція сім’ї – передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім’ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім’ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім’ї та оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо). Психологічний клімат сім’ї – це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім’ї. Психологічний клімат сім’ї може змінюватись і залежати від самих членів сім’ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки).
Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату – згрунтованність членів сім’ї, доброзичливість почуття захищенності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім’ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім’ї має внутрісімейне спілкування. Сімейний мікроклімат на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім’ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім’ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень.
Знервованість, відсутність побутових вигод, постійна роздратованість грубість, сварки, чвари, піклування лише про власний комфорт, відсутність милосердя у членів сім’ї призводять до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя, а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім’ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями заради ближнього.
Останнім часом у сім’ях, особливо молодих, спостерігається багато розлучень. В умовах соціально-психологічного стресу молодь по суті не підготовлена ні морально, ні матеріально до створення сім’ї, не бажає мати дітей. За статистичними даними в Україні розпадається кожний другий третій шлюб. Проте в окремих регіонах процес розлучень має свою специфіку. Наприклад, у Житомирській області у 1–4 місці 1994 р. розпалося 80 відсотків шлюбів, у Криму – 65,5 відсотка, на Кіровоградщині розпадається третина молодих сімей, які живуть разом до п’яти років; у Донецькій області за останні 2 роки зареєстровано 82298 шлюбів, а розпалося за цей період – 54193. Така ж картина спостерігається на Полтавщині та в інших регіонах України, причому цифри постійно зростають. [№43]
Крім того, стали поширеними деформовані шлюбно-сімейні процеси: молодь не хоче офіційно реєструвати шлюб, народжувати дітей, відкладаючи це до кращих часів. Усі ці явища призводять до зростання кількості позашлюбних дітей серед дуже молодих матерів. Їх в Україні народилося у 1993 р. 13,0 відсотків у містах і 12,8 відсотка – у селах. Отже, зростає кількість дітей народжених поза шлюбом, в тому числі у неповнолітніх матерів.
Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім’ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір’ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.