Таким чином, сутністю окремого провадження є те, що в ньому відсутній спір про право, об´єктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності – встановлення визначених юридичних фактів і станів з метою подальшого здійснення заінтересованими особами своїх суб´єктивних прав, а також специфічна судова процедура.

Такими висновками завжди і обмежувалась характеристика окремого провадження, оскільки теоретики цивільного процесу не виходили за межі тлумачення законодавства у напрямку протиставлення окремого і позовного провадження.

На мою думку, формально-догматичний підхід є перешкодою для дійсної характеристики природи окремого провадження, а тому її дослідження має грунтуватися на інших науковотворчих засадах.

Юридична природа окремого провадження має досліджуватися в межах загальної проблеми права громадян на судовий захист, предметної характеристики правосуддя та його функцій. Тому визначення природи окремого провадження можливо з урахуванням того, якою мірою в ньому відображаються правосудні начала.

Межі судової юрисдикції не повинні розмиватися. Правосуддя у цивільних справах як форма реалізації судової влади має бути спрямоване на визначений соціальний об´єкт, яким виступають права і свободи особи. Захист прав і свобод громадян – основна функція судової влади. Правильна організація судового захисту передбачає чітке визначення критеріїв порушення прав, які підлягають судовому захисту і які потребують судового захисту і повинні бути предметом судового розгляду[18] .

Під юрисдикцію цивільних судів, з урахуванням функції правосуддя, підпадають справи, пов´язані з необхідністю визначення виду і об´єму суб´єктивних прав і захисту у формі змагального судочинства. Правосуддя у цивільних справах пов´язане завжди із розглядом спору про право. Тому видається проблематичним віднесення справ окремого провадження до судової юрисдикції взагалі. Спроби законодавця віднести справи окремого провадження до юрисдикції судів не відповідає предметній характеристиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду у цивільному процесі можуть бути лише цивільні справи у спорах у зв´язку з захистом суб´єктивних прав[19] .

Діяльність суду щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльність покликана не лише встановлювати ті чи інші факти, але й на основі встановлених фактів вирішувати питання про право і його захист. Тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів. Це свідчить про те, що розгляд справ окремого провадження судом пов´язаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” у випадках, якщо законодавець покладає на суд не властиву йому функцію встановлення тих чи інших обставин без вирішення спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого рішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суддю, який має особливий правовий статус суб´єкта судової влади, і поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства[20] .

Це дає підстави зробити висновок, що з точки зору юридичної природи окреме провадження виступає як унікальне явище у правовій регламентації встановлення фактів, що мають юридичне значення, судом і є сурогатом судового процесу, оскільки така діяльність суду за своїм змістом не має правосудного характеру.

Розділ ІІ. Класифікація фактів, що мають юридичне значення

У ст. 256 ЦПК України від 18 березня 2004 року закріплено, що суд розглядає справи про встановлення факту:

- родинних відносин між фізичними особами;

- перебування фізичної особи на утриманні;

- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню;

- реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

- проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу;

- належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті;

- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації актів цивільного стану факту народження;

- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Цей перелік не є вичерпним. Кодексом передбачається можливість встановлення також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Так, суд вправі встановити факт прийняття спадщини, факт володіння певним майном, факт праці. Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановлення факту праці громадянина Бранця[21] .

Гусятинському райсуду Бранця Степана Петровича жителя

с. Городниця Гусятинського району

ЗАЯВА

Про встановлення факту праці механізатором повний посівний період в рослинництві

З 22.08.1984 року по 15.04.1992 року я працював трактористом в механізованому :загоні Гусятинської райсільгоспхімії.

Весь час я працював трактористом, виконував різні польові роботи в рослинництві в різних колгоспах району. Зокрема, я вивозив на поля гній, міндобрива, сіяв, копав цукрові буряки.

Отже, я маю право на отримання пенсії на пільгових умовах, але не можу її одержати, поскільки ВАТ „Гусятинський райагрохім" не може видати необхідну довідку про мою роботу.

Без цих документів управління пенсійного фонду України не може призначити •мені пенсію на пільгових умовах.

На підставі наведеного та керуючись ст. 256 ч.ІІЦПК України, -

ПРОШУ:

Встановити факт моєї праці 22.08.1984 року по 15.04.1992 року трактористом Гусятинської райсільгоспхімії повний польовий період в рослинництві.

В судове засідання викликати свідків: Гудза Івана,ГудзМарію,жителів смт. Гусятин

17.10.2005 ________________

РІШ Е ННЯ

ІМ ЕНЕМ УКРАЇНИ

25жовтня 2005 року