Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Об'єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Кожен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай. У майні, що належить кооперативу (колгоспу), визначаються частки членів цього кооперативу (колгоспу). В разі добровільного виходу з кооперативу (колгоспу) громадянин має право на виділення належної йому частки в майні кооперативу (колгоспу) в натурі, грошах або цінних паперах. При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу (колгоспу).

Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства. Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.

Об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці

Об'єктом права власності господарського об'єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об'єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності господарського об'єднання не входить майно членів цього об'єднання. Власністю господарського об'єднання є також майно створених ним підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із кладу об'єднання без його згоди. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх статутами (положеннями) або договором між ними. Майно, яке залишилося після припинення діяльності господарського об'єднання, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями). Громадські об'єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх статутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України. Об'єктами права власності політичних партій та організацій є придбані на законній підставі будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій. Законодавчими актами України можуть встановлюватися види майна, яке з міркувань державної або громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів України не може перебувати у власності громадських об'єднань.

Об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом. На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

1.3 Здійснення права власності

З позицій цивільного права, можна визначти цивільно-правові відносини як майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнове відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змі­нюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпе­чуються можливістю застосування засобів державного примусу[4] . Трапляються і більш лаконічні визначення поняття цивільних правовідносин, які визначаються як самі суспільні відносини, врегульовані нормою цивільного права[5] . Хоч зазначені визначен­ня редакційне і різняться між собою, але спільним для них є те, що цивільними правовідносинами вважаються саме майнові або особисті відносини, внаслідок врегулювання яких нормами ци­вільного права не виникають якісь особливі і самостійні відноси­ни, Між тим є автори, які цивільні правовідносини розглядають як певні особливі ідеологічні відносини, що існують поряд з реальними майновими відносинами[6] . З цією позицією важко пого­дитись, оскільки визнання цивільних правовідносин (наприклад, майнового характеру) такими, які складаються з двох самостій­них відносин — реальних майнових (економічних) та ідеологіч­них, що виникають внаслідок врегулювання нормою права, — не може пояснити характеру взаємозв'язку між тими ж реальни­ми майновими відносинами та нормою права. Тому надалі у сво­єму дослідженні правовідносин власності ми будемо виходити з того, що вони є єдиними відносинами і стали правовідносинами внаслідок врегулювання нормою права, після чого вони не зни­кають, а лише набувають відповідної юридичної форми.

На відміну від галузі права, яка являє собою самостійну, цілісну і структурно завершену систему правового регулювання однорідних суспільних відносин, правовий інститут є відносно самостійним утворенням, як правило, в межах однієї галузі пра­на, покликаним забезпечити відносно самостійне врегулювання певної галузевої частини відносин[7] . Панівною в юридичній літе­ратурі є думка про належність інституту права власності до галузі цивільного права[8] . Разом з тим іноді інститут права власності вважають комплексним міжгалузевим інститутом, оскільки від­носини власності врегульовані нормами й інших галузей права (конституційним, земельним, пенсійним). На наш погляд, врахо­вуючи, що основна частина відносин власності врегульована нор­мами цивільного права, такою ж має бути його галузева належність.

При цьому в усіх наукових визначеннях інституту права влас­ності радянського і сучасного періодів, в усіх їх інтерпретаціях в основу покладалися певні визначальні положення, які давали можливість формулювати об'єктивне право власності як сукуп­ність правових норм, що закріплюють (встановлюють, регулюють тощо) і охороняють належність матеріальних благ певним особам[9] при здісненні права власності.

У відповідності з чинним законодавством, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном; має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності. Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором. Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою. Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

Власник відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів. Створена власником юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім закріпленим за нею майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів. Власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Народ України як єдине джерело державної влади в країні має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання та охорони. Народ України здійснює право власності на об'єкти, вище перелічені, через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів. Кожен громадянин України особисто та через громадські організації, трудові колективи, органи територіального громадського самоврядування має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних з використанням та охороною природних ресурсів, і вимагати від інших громадян та організацій додержання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати накладення заборони на діяльність підприємств, установ, організацій, громадян, що завдають шкоди навколишньому середовищу. Кожен громадянин має право відповідно до законодавства