Дипломная работа: Засоби зорової наочності при вивченні іноземної мови

Людина не могла б успішно взаємодіяти зі своїм середовищем, якби її сприймання не давали їй правильного його відображення.

Сприймання посідає необхідне місце в процесі пізнання людиною об’єктивної дійсності. Разом із відчуттями воно є джерелом усіх знань про цю дійсність. Як і відчуття, воно являє собою живе споглядання її предметів і явищ.

Важливу роль у розвитку сприймань дитини відіграє оволодіння мовою. Слово, яким означається певне, постійно повторюване, стійке відношення особливостей явищ, сприяє удосконаленню сприймання, полегшує дитині відрізнення одного предмета від іншого, зближення їх за схожими ознаками.

В дальшому, коли мова набирає активного характеру, предметний образ стає ще більш стійким, адекватно відбиваючи стійке взаємовідношення істотних ознак навколишніх явищ.

Розвиток сприймання відбувається в зв’язку із засвоєнням дитиною сенсорного досвіду людства, оволодінням нею людськими способами ознайомлення з предметами, певними еталонами оцінки їх звукових, оптичних і інших властивостей, словесними їх означеннями (О.В.Запорожець).

Подальший шлях свого розвитку процеси сприймання у дітей проходять в період шкільного дитинства, в умовах їх навчальної і трудової діяльності. Чуттєве сприймання і навчання школяра перебувають в діалектичній взаємодії. З одного боку, сприймання є відправним пунктом навчання, з другого боку, правильна організація педагогічного процесу не лишається без впливу на його особливості.

Сприймання, що виступає в різних видах наочності, необхідне для засвоєння знань учнями. Відправляючись від "живого споглядання" предмета і явищ об’єктивної дійсності, учні роблять під керівництвом учителя різного роду узагальнення. Наочність у навчанні може мати різний характер. В одних випадках вона є зображальною. Тут об’єктом чуттєвого сприймання в умовах навчання є зображення предметів і явищ оточення.

Принцип наочності забезпечується у навчальному процесі з іноземної мови створенням відповідних умов для чуттєвого сприйняття іншомовного оточення. Отже наочність відіграє важливу роль у формуванні іншомовних навичок і вмінь, засвоєнні мовного та мовленнєвого матеріалу.

Розрізняють слухову і зорову наочність. Забезпечення учнів у процесі навчання слуховою наочністю необхідно для формування мовленнєвих механізмів, оскільки мовлення – це передусім звукова матерія, яка фіксується письмовим кодом. Слухова наочність у процесі оволодіння іноземною мовою невід’ємно пов’язана із зоровою. Зорова наочність може виступати як у формі тексту, так і у формі малюнків, фотографій, схем, карток тощо. Деякі засоби, наприклад, кінофільм, відеофільм, театральна вистава об’єднують слухову і зорову наочність.

Таким чином реалізація принципу наочності у процесі навчання іноземної мови забезпечує успішне оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю в говорінні, аудіюванні, читанні, письмі, оскільки слухова і зорова наочність виконує функцію зразка іншомовного мовлення і служить стимулом до мовленнєвої діяльності учнів.

1.2 Врахування психології пізнавальних процесів під час навчання іноземних мов

У новому навчальному році перед учителем іноземної мови постане необхідність вирішення багатьох досить складних і водночас цікавих проблем, успішне розв’язання яких вимагатиме від нього ґрунтовної професійної підготовки. Варто бути готовим до реалізації гуманістичного, функціонального, комунікативного, міжкультурного, методичних підходів до навчання своїх учнів. Важливо чітко уявляти тенденції розвитку сучасної педагогічної практики, нові методичні погляди і прийоми навчання. Слід обов’язково з’ясувати навчально-виховні можливості сучасних навчально-методичних комплексів, підручників, посібників. Необхідно обміркувати характер і джерела тих численних труднощів, які поставали перед учителем минулого навчального року, зробити продумані висновки щодо шляхів їх подолання, умов досягнення високих результатів у навчально-виховній роботі. Усі ці проблеми, завдання, запитання, труднощі мають психологічні витоки та передумови вирішення. Саме у психологічних положеннях і рекомендаціях можна і треба шукати обґрунтування своїх методичних поглядів, висновків, рішень. Знання основ психології навчання іноземних мов дозволить знайти відповіді на численні практично важливі запитання:

· Чому не вдається досягти необхідного рівня комунікативної компетенції, який був би достатній для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах?

· Що є основою комунікативної компетенції?

· Як зреалізувати диференційований та індивідуальний підходи до учнів?

· Як забезпечити досягнення високої мотивації школярів?

Для підвищення психологічної компетентності вчителів редакція журналу вирішила відкрити нову рубрику, присвячену психології навчання іноземних мов.

Результативність навчання школярів (студентів) іноземних мов великою мірою залежить від урахування вчителем (викладачем) психологічної сутності і закономірностей пізнавальних процесів. Розглянемо їх, звернувши особливу увагу на практичний аспект врахування цих явищ у педагогічній діяльності, на психологічне обґрунтування відповідних методичних рекомендацій.

Опанування іноземної мови починається із відчуттів, тобто процесу відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, які безпосередньо впливають на його органи відчуттів. Стосовно вивчення іноземної мови йдеться про розміри, форму, колір і яскравість літер; висоту, гучність, тембр, наголоси, паузи, ритм, темп звуків мовлення; про позицію, рухи, напруження м’язів руки та органів мовлення (артикуляційного апарату). Відображення у свідомості них властивостей мови і мовлення дозволяє людині правильно орієнтуватися в мовленнєвій діяльності.

Органи відчуттів перетворюють специфічну енергію збудників на енергію нервових (фізіологічних) процесій. Чіткість відчуття елементів іншомовного мовлення забезпечуються їх багаторазовим використанням у житті. Тому у процесі навчання іноземних мов важливо регулярно тренувати органи слуху, мовлення і руки учнів (студентів) шляхом аудіювання, говоріння, читання і письма. Водночас слід мати на увазі два положення:

1. За відсутності систематичного аудіювання іншомовного мовлення не розвивається так званий мовленнєвий слух, тобто здатність слухового аналізатора реагувати на акустичні особливості мовлення. Без цього якісне сприйняття неможливе. Тому необхідно якнайраніше і якнайбільше слухати адаптоване мовлення.

2. Будь-який вид мовлення тісно пов'язаний із функціонуванням артикуляційного апарату. Воно буде успішним за умови достатньої сформованості кінетичних відчуттів, що супроводжують роботу органів мовлення. Цьому сприяють систематичне читання вголос і мовчки, говоріння мовою, яка вивчається.

Відчуття розвиватимуться успішніше, якщо передбачити спеціальні вправи для розвитку здатності органів відчуттів учнів (студентів) розрізнювати відповідні якості тих звуків, букв, які сприймаються, особливостей кінестетичних (рухливих) відчуттів, які виникають під час вимови звуків і написання літер. Кожна вправа має бути пов’язана із виявленням певної фонетичної, графічної чи кінестетичної особливості, яка сприятиме розвитку здатності учнів диференціювати схожі звуки. Для цього можна дати одне із завдань на зразок: "Прослухайте два звуки, запишіть їх у транскрипції", "Прослухайте текст, підніміть руку під час сприйняття звуку (...)", "Прочитайте речення, зверніть увагу на написання букв...", "Вимовте букви, звуки..." тощо. Такі вправи варто використовувати на початковому етапі навчання. Далі необхідні відчуття розвиваються у процесі засвоєння читання, письма, мовлення. Проте у цьому разі доцільно попередити прослуховування чи читання таким завданням: "Прослухайте текст. Будьте готові передати його зміст, зверніть увагу на те, як диктор вимовляє звук (...)", "Повторюйте фрази за диктором" тощо.

Незважаючи на виняткову важливість, відчуття забезпечують лише сприйняття відповідної інформації. Для її усвідомлення (розуміння) вони є лише основою відображення у свідомості людини діючих предметів та явищ у цілому. Водночас відчуття (тобто усвідомлення факту "прийому" звуків, букв, слів) доповнюються знаннями, досвідом людини, які дозволяють зрозуміти відповідні букви, звуки, значення слів і, на цій основі, фраз та речень. Отже, сприйняття виконує винятково важливу роль, забезпечуючи розуміння змісту аудитивного мовлення. Тому варто уявляти механізм цього процесу і умови успішного сприйняття мовлення.

Сутність механізму сприйняття звука, букви чи слова полягає у тому, що сприйнятий закодований сигнал звука, букви, слова накладається у свідомості людини на збережений у довготривалій пам'яті зашифрований еталонний (засвоєний) звуковий образ і значення того самого звука, букви, слова, а також на закодований кінестетичний образ, що виникає під час внутрішнього чи зовнішнього промовляння звуку, букви, слова. За умови збігу вказаних сигналів на виході відповідної структури мозку утворюється закодований сигнал, наявність якою супроводжується усвідомленням (впізнаванням) сприйнятого звука, букви, слова. Така складна система виключає можливість усвідомленого сприйняття великої кількості різноманітних сигналів, не пов'язаних із конкретним мовленням.

Отже, для успішного сприйняття акустичних га графічних сигналів необхідно:

• підготувати органи відчуттів (особливо слуху) до реалізації відчування за різних умов звучання чи графічного оформлення мовлення;

• тренувати артикуляційний апарат, щоб підготуватися до функціонування у будь-якому темпі надходження усного чи письмового мовлення (в іншому разі кінестетичні образи відповідних звуків, букв і слів не встигатимуть, чи будуть відсутні, не накладуться у мозку на їхні акустичні чи графічні образи, а також на їхні значення, внаслідок чого усвідомлення слів не відбудеться);

• попередньо засвоїти значення відповідних слів, їхній акустичний чи графічний образ. Останнє досить важливе, оскільки, враховуючи особливості будови та функціонування мозку, будь-яке сприйняття обов’язково супроводжується артикуляцією мовленнєвого апарату, тобто вимовою відповідних слів. Людина вимовляє усе, що сприймає; введення ж до дії артикуляційною апарату відбувається закодованим акустичним образом слова, що зберігається в пам’яті і видобувається звідти у процесі сприйняття, мислення тощо. Наявність і видобування із пам’яті закодованого значення відповідного слова забезпечить його усвідомлення. Тому так важливо завчасно ввести до довготривалої пам’яті звукові образи вивчених слів. Для цього необхідно регулярно слухати магнітофонні записи виучуваних і раніше засвоєних слів, словосполучень, фраз і текстів.