Дипломная работа: Завоювання Північної Африки арабами-мусульманами

Аміли-чиновники, що здійснювали владу в провінціях і на містах.

Збирачі податків (ахлу-с-садака) збирали садаку чи умр, а також дзизью і харадж.

В державі Рустемідів збереглась така ж податкова система, що була встановлена намісником халіфів [30; 196].

В 784 – 785 рр. було зафіксовано факт виступу проти Рустемідів. Не було пов’язано з приходом до влади нового імама. В державі Рустемідів на протязі майже 130 років влада належала династії, що переходила від батька до сина. Обрання імама проходило на нараді з шести осіб призначених імамом Абд ар-Рахманом.

Після ліквідації держави Рустемідів в 908 – 909 рр. нукарити («противники») стали найбільшою течією серед ібадитів. Їм належали всі території на Пд. Туніса і Алжира від Джебель-Нафуса до Тахарта [2; 146].

Однією з особливостей імаму була концентрація його сил, влади, економічних можливостей, населення в самому Тахарті і його найближчій окрузі. Коли Рустемідам разом з імамом Абу-ін Йаказаном і їх прихильниками довелося залишити Тахарт, вони також зупинилися в місті під назвою Асекдал. Влада імама здійснювала лише в окрузі міста. Інша ж територія знаходилась під владою імамів пише в тій мірі, в якій це збігалося з політичними настроями племен. В історії рустемідського імамата були випадки, коли об’єднання племен ставали сильнішими імама і його прибічників і імаму доводилось покидати Тахарт [2; 150]. В містах рустемідськаого імамату, як в інших країнах Пн. Африки – в цей же час і пізніше – існували один чи два великих міських центри і велика кількість дрібних міських поселень. Великий центр був один – столиця Тахарт, а в східній частині володінь Рустемідів-Пріполі в ті періоди, коли він знаходився під владою нафуса. Дрібних міст було багато. Для їх визначення використовували терміни: хісн – укріплення, кала – укріплення, ксар – замок [30; 197]. Манзіль – жилище, маудіа – місце, такі – укріплені поселення були на території Пн. Африки доволі багато чисельні. В Пн. Африці в період завоювань і якийсь час після них, простежувався ріст числа міст [30; 211].

В період правління Аллаха рустеімдський імамат переживав період процвітання. З’явилися власні помістя (дмія) поза містом і гром. відводили річки (ва аджару ал-анхура). Володіння земельною власністю набуло великого значення [30; 212].

Раби (абід, гілман) були у власності племен, які їх купували. Вони брали участь в роботах, пов’язаних з основною діяльністю племен – вирощувань тварин.

В рустемідській державі проходив процес перетвореня варварської держави в державу ранньофеодальну [30; 212].

Розрізняли два види торгівлі: локальну і караванну. Далека караванна торгівля пов’язувала імамат зі Сходом і державами Судану. Зі Сходу в Тахарт «йшли каравани, наповнені різними багатствами». За час існування імамату торгівля з Суданом розширилась і набула регулярний характер.

В правління Абу-н-Ілкзана проходили конфлікти між племенами хаввара і луата, в які були втягнені і жителі Тахарта, в результаті чого імау Абу-н-Іякзану і його брату Абу Бакру ібн Аллаху довелося покинути Тахарт.

Нажаль, не вдалося встановити причини боротьби одних племен з іншими. Для впливу на племена імами прикладали або силу, або підкуп.

Більшість населення сповідувала ібадитське вчення іслама. Друга частина сповідувала християнство. Ймовірно, що на території імамату жили і суніти.

Згідно з етичним критерієм населення розділялось по племенам. В Тахарті населення було змішаним. В ньому були наступні групи. Племена мазата і садрата, племена хавара і луата. Важливу роль при Рустемідах відігравало плем’я нафуса. В Тахарті жило плем’я мармаджана. На західних і південних окраїнах проживали чи періодично відвідували ці райони племена Зената, мат мата. Згадувалось також плем’я зуага.

Існувала також окрема група арабів, що склалась, коли частини аглабідського джунда перейшли в імамат Рустемідів і отримали дозвіл там залишитися [30; 220].

Невеликі групи виділяються по політичному критерію: це в першу чергу самі Рустеміди. До цієї групи належали сам іслам, його сім’я, близькі і далекі родичі, його мавали і раби.

Групу чужинців (аджам) складали бербери мармаджана, басрійці, Гафійці, кайруанці. Чужинці мали свого керівника і навіть власний ринок.

Серед племен найвпливовішими були хавара, луата, нафуса. Саме вони згадуються в якості головних учасників всіх важливих подій в країні.

Ще одна група – це воїни. В арабському тексті для їх визначення використовують різні слова. Іноді це джунд, іноді – аджнад, або аскал. Також можливо виділити наступні ступені ієрархії.

1. Імам – голова держави, перший серед рівних, офіційна особа, що вступає на пост в результаті виборів.

2. Знатні люди (вуджух) – група дуже невизначена. Цим словом іноді називаються і племенні вожді і виборні керівники груп, і просто багаті люди.

3. Племенні вожді (руаса) – керівники племен, члени знатних родів в племенах. Вони перебували в Тахарті не постійно, а періодично, кожне літо і мали в розпорядженні великі багатства і військовий потенціал.

4. Люди більш-менш прості, об’єднані в групи.

5. Прості люди, не об’єднані ні в які групи і були соціально нижче осіб попередньої групи. Вони називалися «ан-нас», тобто «люди» не прості землероби і члени племені.

6. Залежні люди – раби і слуги.

Існує і інший поділ: на аристократію (хасса) і простих людей (амма). Це той поділ, який вживається в арабських джерелах для всіх мусульманських країн.

В категорію хасса в цьому випадку входили перші три групи, а в категорію амма – три останні [30; 221].

Таким чином можна сказати, що ступінь розвитку держави Рустемідів був невисокий особливо в порівнянні з найбільш розвиненими районами Пн. Африки. В той же час вона не поступалася державам Марокканського Заходу.

Рустемідська держава ібадитів Тахарта займала домінуюче положення в центральній частині Пн. Африки, але зовсім не було єдиним великим, вже не говорячи про дрібні. На території Марокко виникли і існували дві держави: алідська держава Ірисів і держава берберів племені бергвата [30; 222].