Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів. Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, учитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами. Діти з’ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова. Іншими варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображена груша - плід і груша - спортивна.

Оволодіння лексичним багатством мови неможливе без вивчення її синонімічних й антонімічних засобів. Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні.

У процесі роботи над синонімами учитель має сформувати у дітей уміння: розрізняти в мовленні близькі за значенням слова; добирати синоніми; замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом; самостійно вживати в готовому тексті дібране за смислом синонімічне слово; самостійно вибирати із свого лексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонімів.

Для того щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, які залежно від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях, реченнях і текстах. У роботі над антонімами використовуються такі вправи: виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням, добір антонімів до поданих слів, зміна в тексті виділених слів антонімами, дописування речень словами, які мають антонімічний смисл, складання речень з антонімами. [14: 142]. Отже, можна зробити висновок, що однією з умов вільного володіння українським усним і писемним мовленням є достатність словникового запасу. На уроках мови так само, як читання, слова, що потребують пояснення, необхідно заздалегідь записувати на дошці або таблиці, поставивши наголос, прочитати та пояснити й пропонувати прочитати їх хором. Способи пояснення незрозумілого дітям слова можуть бути найрізноманітнішими: використовуємо, як спосіб пояснення малюнки або предмети; описові пояснення, наприклад горизонт - уявна лінія вдалині, яка ніби з’єднує небо з землею, кажуть ще - небокрай (край неба); підведення часткового під загальне, наприклад: платина - це метал, цінніший за золото, смарагд - дорогоцінне каміння зеленого кольору. [55: 187]; внаслідок перекладу; розчленування загального поняття на часткові, наприклад: тканини - це сукно, сатин, шовк; цитрусові - це апельсин, лимони, мандарини. [14: 143] Внести слова в активний словник можна за допомогою ряду вправ.

Основними завданнями лексики є збагачення словника, уточнення словника, активізація словника, усунення не літературних слів. Робота над вивченням лексичного матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє значення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мови - словом, є головним джерелом збагачення словника дітей.

1.2 Дидактичні ігри, їх особливості та класифікація

У глибоку давнину дитячі ігри виникли, як стихійне наслідування дій дорослих. У ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися "несерйозним" заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня, як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. [26: 86]

Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку - діти граються, а в школі - навчаються, щоб підготуватися до життя, а після школи - працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра.

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін та ін. [26: 86]

А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри є такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжня праця. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може грати в грі різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності. [27: 54] Відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський стверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів. [2]

Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести в навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності - ігрової на навчальну. [26: 86]. Навчатись, граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш.О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш.О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро винагороджується - блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до вчителя. [2: 37]

Дидактичні ігри бажано широко використовувати, як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Дидактична гра на уроці - не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета є такі питання: визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці; доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу; розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів; вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання; передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих. [48]

Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А.С. Макаренка, який писав: "Є ще один важливий метод - гра… Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній…". [27: 76]

Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.

Отже, система дій у грі виступає, як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.

Дидактичні ігри розрізняються за повчальним змістом, пізнавальній діяльності дітей, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей, за роллю вчителя. Перераховані ознаки властиві всім іграм, проте, в одних іграх виразніше виступають одні ознаки, в інших - інші.

З розуміння значення дидактичних ігор витікають наступні вимоги до них: кожна дидактична гра повинна давати вправи, корисні для розумового розвитку дітей і їх виховання; у дидактичній грі обов'язкова наявність захоплюючої задачі, рішення якої вимагає розумового зусилля, подолання деяких труднощів; дидактизм у грі повинен поєднуватися з цікавістю, жартом, гумором. Захоплення грою мобілізує розумову діяльність, полегшує виконання задачі.

Задача педагога полягає у тому, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, в яких може бути реалізовано прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинен постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати ігрові елементи і гру на уроках.

Національне самовизначення школи вимагає широкого відображення національних елементів у виховній діяльності, відродження краєзнавчої роботи, залучення учнів до активної участі в збереженні і охороні святинь свого народу.

В удосконаленій програмі з української мови для учнів 1-4 класів акцентується увага на вивченні мовних явищ у їх взаємозв’язку і взаємозумовленості та забезпеченні на цьому ґрунті розвитку мислення та мовлення учнів. Програми містять матеріал, необхідний для формування в молодих школярів знань і вмінь, які є базою їхнього подальшого навчання. Посилено увагу до вироблення в учнів загальнонавчальних умінь і навичок, забезпечення практичної спрямованості уроків. [43]

Поряд з використанням на уроках мови відомих методів і прийомів, потрібно широко використовувати в навчальній діяльності ігрові прийоми, та ігри.

Використовуючи в навчальній роботі елементи гри, вчитель має змогу зробити серйозну розумову працю дітей захоплюючою і тим самим полегшити її.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри містить ряд станів: вибір теми гри; визначення мети й завдань гри; підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог: ігри мають відповідати навчальній програмі; ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними; відповідність гри віковим особливостям учнів; різноманітність ігор; залучення до ігор учнів усього класу.

Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор у ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом учнів під час гри?

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними. За їх допомогою можна перевірити, як учні виконали домашнє завдання. полегшити розуміння нового матеріалу, його закріплення, Особливо при вивченні фонетики, частин мови та елементів синтаксису.