Дипломная работа: Збагачення словникового запасу молодших школярів під час засвоєння граматико-орфографічних знань
Метафора є не тільки одним із засобів посилення образності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй маємо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням.
Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:
а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фарфор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);
б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з чарки);
в) назва властивості замість її носія: відвага мед п'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які домагаються правди);
г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село чекає змін (замість: селяни);
ґ) назва особи замість речі, що їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер) тощо [18, 79-80].
Метонімічне перенесення назви рідко спричиняється до появи нових номінативних значень у словах [29]. Цим способом виникли хіба що такі назви, як бостон (від назви міста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізвища генерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.С. Ома) і т. ін.
Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії. Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.
З переносного вживання слова розвивається його переносне номінативне значення. Спочатку це сприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживання повторюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійно-номінативного.
Лексичне значення слів, особливо життєво важливих, виявляє високу стійкість. Таким словам, як мати, сонце, око, я, ти кільканадцять тисяч років; у різних мовах по-різному змінилося їхнє звучання, але значення залишилося те саме. Разом із тим деякі слова з часом набувають інших значень, і ці зміни проходять у трьох напрямах: звуження, розширення, зміщення [6, 97-98].
При звуженні обсягу значення назва стає конкретнішою. Так, слово печиво колись означало «усе спечене з борошна», тепер — «кондитерські вироби з борошна»; слово квас колись означало «усе кисле», тепер — «кислуватий напій із житнього хліба або житнього борошна»; слово каша колись означало «будь-яка густа їжа, звільнена від рідини», тепер — «страва з крупів, зварена на воді або молоці».
При розширенні обсягу значення кількість охоплюваних словом предметів, явищ зростає. Наприклад, слово поле колись означало «безліса рівнина, порожній великий простір», тепер, крім цього, — «ділянка землі, відведена під що-небудь», «простір, у межах якого відбувається якась дія», «сфера діяльності», «смужка вздовж краю аркуша паперу», «відігнуті краї капелюха» тощо; колись слово столяр мало значення «той, хто робить столи», тепер — «виготовлювач виробів із дерева»; слово Меценат означало римського політичного діяча, який матеріально допомагав Вергілієві та Горацієві, тепер меценат — «багатий покровитель наук та мистецтв».
Внаслідок семантичного зміщення слово може набувати зовсім іншого значення. Наприклад, колись слово берег означало «гора» (пор. німецьке Berg «гора»), тепер — «край землі, що межує з річкою, озером, морем»; слово благий у давньоукраїнській мові мало значення «добросердий, лагідний», тепер — «старий, убогий» (благий одяг). Спочатку слово мабуть виражало впевненість (має бути), тепер, навпаки, — невпевненість; те саме стосується й слів очевидно, певно, напевно.
Часом значення може змінитися на протилежне, залишаючись співіснувати в тому самому слові: Спасибі, дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу; я її онукам тепер розказав (Т. Шевченко). На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (О. Копиленко) [3, 36].
Іноді різні групи людей у те саме слово можуть вкладати різний зміст. Та?