Дипломная работа: Здоров язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи
Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні методики аналізу підручника для початкової школи, зокрема у розробці підходів до вивчення його здоров’язберігаючої спрямованості.
Практичне значення дослідження: запропоновані рекомендації можуть бути використані авторами підручників у розробці особистісно зорієнтованих навчальних книг, а також учителями початкових класів з метою посилення здоров’язберігаючої спрямованості уроків засобами навчального матеріалу підручника.
Апробація результатів дослідження: результати дослідження відображені у статті, поданій до збірника «Магістр».
Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 106 сторінок, обсяг основного тексту – 100 сторінок.
Розділ І. Підручник для початкової школи як об’єкт дослідження
1.1 Здоров’язберігаюча функція початкової освіти як науковий пріоритет
Значення здоров’я важко переоцінити. Здоров’я - найперша необхідна умова успішного розвитку кожної людини, її навчання, праці, добробуту, створення сім’ї і виховання дітей.
Здоров’я людини – один із найважливіших показників економічного, соціального і морального благополуччя суспільства. Водночас сучасні соціально-економічні та екологічні кризи в країні зумовили значне погіршення здоров’я населення, особливо дітей [13, 2].
У Статуті Всеукраїнської організації охорони здоров’я записано: «Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише хвороб або фізичних вад» [53, 105].
Здоров’я – одне із основних джерел щастя, радості та повноцінного життя. Пропаганда здорового способу життя мала місце в усній народній творчості, мудрих заповідях народу: «Без здоров’я немає багатства», «У здоровому тілі – здоровий дух», «Як немає сили, то й світ немилий», «Здоровому все здорово!», «Бережи одяг, доки новий, а здоров’я, доки молодий» [75, 125].
Питання здоров’я набирає особливої актуальності у наш час, коли практично здорових дітей немає. За даними матеріалів спільної сесії АМН і АПН України (червень 2001р.), лише 35% дітей, які прийшли до школи, є здоровими, закінчують школу здоровими близько 11% [53, 106].
Державні національні програми «Діти України» та «Освіта» (Україна ХХІ століття) [1], «Національна доктрина розвитку освіти» одним із головних завдань закладів освіти визначають збереження і зміцнення фізичного, психічного, соціального та морального здоров’я школярів, формування в них умінь і навичок здорового способу життя.
Проблема збереження, зміцнення і відтворення здоров’я особистості розглядається з різних наукових позицій у працях філософів, медиків, психологів, соціологів (М.Амосов, Г.Апанасенко, Г.Борисов, М.Віленський, О.Газман, М.Гончаренко, Г.Зайцев, Д.Ізуткін, В.Казначеєв, Ю.Лисицин, С.Попов, В.Петленко, А. Степанов, Т. Сущенко, Г.Царегородцев, А.Щедріна та ін.). Концептуальні основи здоров’язберігаючого виховання закладені в працях К.Бондаревської, І.Брехмана, Є.Бойченко, О.Дубогай, З.Малькової, Л.Новікової, В.Оржеховської, Н.Полєтаєвої, М.Таланчука, Л.Татарнікової.
Ранній досвід формування здорового способу життя у дітей і підлітків висвітлений А.Алчевською, С.Боткіною, Г.Ващенкою, Д.Локком, І.Мечніковим, М.Пироговим, С.Русовою, К.Ушинським. Значний внесок у розробку та впровадження в практику діяльності освітнього закладу системи оздоровчого виховання дітей і молоді здійснили видатні українські педагоги А.Макаренко та В.Сухомлинський.
Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, надавати опір негативним впливам [5, 50].
Від ставлення людини до свого здоров’я багато в чому залежить його збереження і зміцнення. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я – одна з найважливіших проблем сучасної школи.
Пріоритетність здоров’язберігаючої функції школи постійно утверджував В.Сухомлинський. Адже в педагогічній діяльності Василя Олександровича завжди порушувалася проблема фізичного розвитку і здоров’я дітей. Він зазначав: «…Турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи і тривоги про дітей протягом перших чотирьох років навчання, то більша половина їх – про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші два роки навчання дітей у школі, – це бесіди про здоров’я малюків» [14, 19].
Відомо, що стан здоров’я особистості значною мірою залежить від розвитку інтелекту і закладених в дитинстві сценаріїв поведінки в плані зміцнення і збереження здоров’я. У зв’язку з цим нагальною потребою є навчання кожного з дитинства таких способів і форм життєдіяльності, які б забезпечили здоров’я людини сьогодні і в майбутньому, її творчу активність і довголіття.
Стародавній лікар і філософ Авіценна стверджував: «Головним скарбом життя є здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато знати». За роки навчання в школі учні мають здобути глибокі, різнобічні знання про здоров’я людини з різних галузей науки, які слугують підґрунтям для формування умінь і навичок, що допомагають людині підтримувати власне здоров’я [53, 105].
Стан здоров’я школярів у сучасній Україні викликає занепокоєння як у лікарів, так і у педагогів. Про це свідчать матеріали засобів масової інформації, а також статистичні дані, які стверджують, що за час навчання в школі кількість здорових дітей зменшується в 4-5 разів. Така ситуація зумовлена важким соціально-економічним станом українців, зростанням кількості соціально-незабезпечених сімей, кризою духовних цінностей, зниження рівня моральних цінностей населення. Статистичні дані свідчать, що на сьогодні лише 6-8% учнів, що закінчують загальноосвітні заклади, визнані здоровими, кожен другий має морфофункціональну патологію, 42% - хронічні захворювання [14, 19].
До загальної кількості факторів, що негативно впливають на здоров’я школярів, науковці Е.Вайнер, О.Дубогай, К.Іванова, А.Куликов, Є.Ямбуг та інші відносять перевантаження дітей навчальними заняттями, авторитарний стиль взаємовідносин педагогів та учнів, недостатнє врахування їх вікових та індивідуальних особливостей під час навчання і виховання.
Особливої уваги потребує стан здоров’я молодших школярів. Серед умов, що впливають на погіршення здоров’я дітей, Л.Коротаєва визнає гіподинамію (недостатня рухова активність); велике навчальне навантаження в школі та вдома; нераціональне харчування; невиконання режиму сну, навчання, відпочинку [35, 45]. Негативно впливає на здоров’я школярів недотримання школою гігієнічних вимог (недостатня провітрюваність приміщення, невідповідність шкільних меблів фізичним особливостям дітей, незадовільне освітлення класних кімнат, невиконання вимог щодо рухового режиму молодших школярів).
Аналіз причин, що призводять до погіршення здоров’я молодших школярів, дав можливість виявити ряд негативних факторів. Більшість учителів стурбована інтенсифікацією та інформаційним наповненням навчальних занять. Напружене розумове навантаження в школі та перевантаження домашніми завданнями не дають змогу дитині в повному обсязі реалізувати свої потреби в руховій активності.
Психотравмуючі ситуації, що виникають у процесі навчання в поєднанні з гіпокінезією, спричиняють у молодших школярів невротичні стани та психосоматичні захворювання. Функціонально незручне робоче місце та брак спеціальних фізкультхвилинок призводять до викривлення хребта. Невиконання гігієнічних вимог та нормативів щодо збереження зору призводять до швидкого розвитку міотопії.
Дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців доводять, що здоров’я людини знаходиться в прямій залежності від її способу життя. Найбільш повно взаємозв’язок між способом життя та здоров’ям знайшов своє відображення в понятті «здоровий спосіб життя» [72, 10].
Формування поняття «здоровий спосіб життя» має глибоке наукове підґрунтя. Перші концепції здорового способу життя («турбуйся про самого себе»), традиції оздоровчої поведінки з’явилися ще в античному світі (Гіппократ, Цицерон, Гален, Платон, Піфагор). Специфіка означеного періоду полягає в тому, що пріоритетним стає фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний ще лише починають прокладати собі дорогу до життя. Уявлення про них поки що наївні, мають міфологічний характер і пояснюються недосконалістю суспільної та наукової свідомості.
У Середньовіччі завдання виховання зливалися із проблемами оздоровлення душі, однак у працях філософів-богословів зустрічалися рідкісні для того часу поради гігієнічного характеру щодо зміцнення здоров’я дітей (А.Августин, К.Боецій, І.Златоуст та ін.). В епоху Відродження в працях педагогічного характеру питання гармонійного розумового і фізичного розвитку ставилися поряд з організацією доцільного способу життя дитини відповідно до її вікових та індивідуальних особливостей (Ф.Рабле). Видатні педагоги минулого включали норми здорового способу життя до правил моральної поведінки і розглядали їх як важливу характеристику індивідуального стилю життя, який підтримує здоров’я (Я.Коменський, Д.Локк, І.Песталоцці).
У давньоукраїнських джерелах здоров’я розглядалося як ідеал життя, а дотримання гігієнічних норм – як фактор оздоровлення. Питанню культивування здорового способу життя надавало великого значення запорізьке козацтво. Видатний український просвітник Г.Сковорода наполягав на вивченні основ здоров’я на засадах народної мудрості, а серед умінь і навичок, що зберігають здоров’я, називав уміння володіти собою, поміркованість, працьовитість, бадьорість духу [53, 106].
Предкам українського народу також був властивий культ здоров’я, основи якого ґрунтувалися на знанні та обожненні сил природи, вмінні застосовувати трави і природні чинники (воду, росу, сонце, повітря). В Україні з давніх-давен люди під час зустрічі віталися: «Здоров будь!», а прощалися словами: «Бувай здоровим».