Дипломная работа: Жанрові та стилістичні особливості роману Гете "Страждання молодого Вертера"
4.основні принципи розгортання дійства в сюжеті «Вертера»;
5.різнорідність стилю твору;
6.роль діалогів у «Вертері».
Матеріалом для дослідження послужили: роман Й. В. Гете «Страждання молодого Вертера» в оригіналі та перекладах українською мовою.
У процесі вивчення поставленої проблеми використовувались праці вітчизняних та зарубіжних вчених про роман Гете «Страждання молодого Вертера» ( І. Алексеєвої, Н. Кочеткової, Л. Говердовської, Г. Краморенка, П. Реймана, З. Лібінзона, Л. Кауфмана, М. Вільмонта, Т. Мана ).
Робота складається зі вступу та двох розділів. Перший розділ містить чотири підрозділи, до складу другого входить три підрозділи. Завершується дослідження висновками та списком використаних джерел, який містить ... позицій. Повний обсяг тексту дипломної роботи ... сторінок. До структури роботи включені і три анотації – німецькою, англійською та французькою мовами.
РОЗДІЛ І. Жанрова своєрідність роману Гете «Страждання молодого Вертера»
1.1 Творчість Гете періоду «Бурі і натиску»
Усі найплідніше віяння періоду «Бурі і натиску» знайшли своє вираження у геніальних творах великого німецького поета і мислителя Гете. Як ніяких інший письменник, Гете зумів у своїй творчості відобразити період, коли під гнітом тяжких умов починалося формування демократичної національної свідомості німецького народу, період, коли невдоволення здорових сил нації, що прокидалися до життя проти кайданів феодального середньовіччя пробивало собі дорогу і шукало виходу в літературі. Гете як поет повинен був виразити у формі найвищого художнього узагальнення ідеї та прагнення, що проривалися крізь льодяний покрив німецького феодалізму. Ці ідеї та загальні прагнення, які відстоював Гете та в ім'я яких він кидав виклик правлячим колам тодішнього суспільства, були ідеями просвітництва, гуманізму, які розвивалися у боротьбі проти соціального устрою, проти феодалізму і проти роздріблення Німеччини на дрібні держави.
У пошуках найвищого поетичного вираження цих прагнень Гете виходив не з абстрактних ідей, а з реальних потреб німецького життя. Здатність бачити дійсне життя, реальні стосунки людей у всьому їхньому багатстві і багатоманітності дозволила йому створити живі поетичні образи людей з їх стражданнями, бідами і надіями. Завдяки цьому вмінню він створює видатні твори дивовижної сили: «Гетц фон Берліхінген», «Стаждання молодого Вертера», - які ставлять його на чолі молодого літературного руху.
Зв’язок Гете з рухом «Бурі і натиску», цим першим могутнім протестом проти феодального роздріблення Німеччини, проти оціпеніння, що захопило життя всієї країни, є ключем до розуміння великого значення його творчості.
Передумовою для такого переосмислення творчості Гете, як великих та геніальних його сторін, так і слабких, було повне знищення легенди про «генія поза часом», розуміння складних взаємовідносин Гете з його епохою. Сам Гете вказав правильний шлях, зробивши у своєму творі “З мого життя. Поезія та правда” спробу зобразити своє життя та творчість у тісному зв’язку з історичними умовами свого часу.
Відношення Гете до руху «Бурі і натиску» було суперечливим. Недостатнє розуміння об’єктивних умов розвитку Німеччини і незнання соціальних та політичних цілей були справді основною слабкістю руху «Бурі і натиску». Гете визволився від ілюзій та перебільшень, що були властиві цьому рухові, та іноді він надто близько стоїть до консервативного «визнання дійсності», до безнадійної відмови від перетворення існуючого соціального устрою.
Скерований Лессінгом та Гердером на шлях самостійної літературної діяльності, Гете сам став одним із передових борців руху «Бурі і натиску», який намагався розбудити національну свідомість німецького народу у боротьбі проти існуючого устрою. Літературна діяльність Гете почалася вже в роки навчання в Лейпцігському університеті, з 1765 до 1768 року. Якщо твори, створені в Лейпцігу, не можуть зрівнятися з наступними творіннями його генія, то було б несправедливо зовсім заперечувати їх значення в творчості Гете. Вже в ці роки його талант розвивався в бік об’єктивного реалістичного зображення життя. Проте лише в період його життя в Страсбурзі і у Франкфурті повністю проявилася творча своєрідність молодого Гете, передусім у результаті його дружнього спілкування з Гердером.
Тривога за долю Німеччини, прагнення знайти вихід із цієї ситуації, в якій вона опинилася через тривалу кризу феодальної системи, - ось що найбільше турбувало Гете. Створивши драму «Гетц фон Берліхінген», Гете оголосив війну німецькій дійсності. Він нагадав своїм сучасникам важливий період життя німецького народу, час Реформації, коли вирішувалася доля Німеччини на кілька віків вперед. Цією драмою Гете вступає на шлях відродження тих традицій німецької історії, які могли б стимулювати боротьбу німецького народу за волю. Гете як письменник-реаліст, який черпав матеріал для свого драматичного твору зі справжніх історичних подій, створивши «Гетца», отримав першу літературну допомогу над фантастичними тенденціями, які огортали минуле туманом романтичної ідеалізації.
З драмою «Гетц фон Берліхінген» з'явився другий видатний твір Гете, який наробив багато шуму, - «Страждання молодого Вертера», роман про молоду людину із буржуазного середовища, який закінчив життя самогубством через нещасливе кохання. Незвичайно сильний резонанс, який мав цей роман, доводить, що автор зумів торкнутися актуальної проблеми, яка глибоко хвилювала молоде покоління. Сам Гете розповів у «Поезії та правді» про те, як сильно він був один час захоплений настроями, які оволоділи Вертером і довели його до відчаю, і як він написам роман, щоб внутрішньо визволитися від них. Не тільки Гете – весь рух «Бурі і натиску» був повним таких глибоких протиріч. Невдоволення і протест проти існуючого порядку речей часто поєднувалися з малодушністю і безсильною сентиментальністю. З відти загальне, типове значення «Вертера», який відобразив дійсний психологічний стан немалої частини буржуазної інтелігенції. У «Вертері» Гете показав себе реалістом, який бачить справжні проблеми життя і сміливо ставить їх у творчості не дивлячись на всі протести, що лунають із табору реакціонерів.
Кінець «Вертера» був, по суті, ударом по релігійній моралі, що відкидала самогубство; носії цієї моралі не бажали помічати умов, які породили вертеровські настрої пасивності та відчаю. Відраза Гете до релігійного та морального проявляється у двох коротких фразах: «Його несли ремісники. Священик не супроводжував його». Але якщо не були правими ті критики «Вертера», які, засуджували цей твір з позицій міщанської моралі, намагалися перекласти на Гете відповідальність за те, що «Вертер» послужив приводом до кількох випадків самогубства, то протести, які висловлював Лессінг зі своїх революційно-демократичних позицій, мали серйозні підстави. Лессінг мав рацію, не задовольнившись одним лише реалістичним зображенням вертерівського конфлікту і, дорікаючи Гете в тому, що він не показав виходу із конфліктних ситуацій, зображених у «Вертері». Він один зрозумів небезпеку того, що «Вертер» саме в силу глибокої реалістичності зображення міг сприяти розвиткові низхідних настроїв замість того, щоб протистояти їм, і міг послабити сили революційного опору. Саме в цьому був зміст критичного ставлення Лессінга до «Вертера»:
«Для того, щоб твір, проникнутий таким гарячим почуттям, не натворив більше зла, ніж добра, чи не здається вам, що до нього слід було б написати невеликий холоднокровний висновок. Пояснити в кількох словах, як виник дивний та своєрідний характер Вертера, сказати, що інший юнак зі схожим характером повинен остерігатися таких вчинків ... Невже ви думаєте, що римський чи грецький юнак покінчив би зі собою так і через це? Звичайно ні ... Створювати таких малодушно – великих, достойних і презирства і поваги оригіналів було дано лише християнському вихованню, яке так добре вміло перетворювати фізичну потребу в духовну досконалість. Отже, мій милий Гете, ще одну невеличку главу на закінчення, і чим цинічніше, тим краще!».
Кращим свідком здоров'я і сили Гете було те, що сам він не піддався вертірівським настроям, які зламали слабкі характери, серед них і нещасливого друга юності Гете Ленца. Радість життя і оптимізм – ось риси, які переважають у юнацькій поезії Гете. Їх можна побачити передусім в його маленький юнацьких сатиричних драмах, значення яких до цього часу недооцінюється. У цих юнацьких драмах, які пронизані радістю життя і дотепністю, які виявляють правильне, реалістичне розуміння дійсності знаходяться перли поезії Гете, яких все ще не оцінили по-справжньому.
Уже на самому початку творчості Гете проявляє себе як великий лірик. Його твори в цьому жанрі можна розглядати як найвище досягнення німецької поезії. Німецька лірична поезія багата талантами, в ній є немало прекрасних віршів, які іноді наближаються до віршів Гете за силою поетичного вираження. Але пере вершення Гете всіх інших німецьких ліриків виявляється тоді, як тільки ми починаємо розглядати не окремі речі, а всю його поетичну творчість, що складає гармонійне ціле завдяки своєму тісному зв’язку з життям і світоглядом поета. Його ліричні твори відрізняються як багатством змістом, так і різноманітністю форми, якою так майстерно володів Гете. Його поезія – наочний доказ правильності тези самого поета: сила великої поезії базується на багатстві й глибині змісту, що витікає із різноманітності проявів життя. Багата за формою лірика Гете являє собою від першої до останньої лінійки відкидання формалізму, який відривав мистецтво від життя і розглядав мету поезії як такої в досконалості форми. Лірика Гете проголошує на активному відношенні до життя, оспівує тілесні, чуттєві радощі, виражає протест поета проти всяких проявів містики, втечі від дійсності, втечі художника у його «внутрішній світ».
Надзвичайно багато Гете взяв з народної пісні, на яку вказав йому Герде. І якщо молодому Гете вдалося подолати кордони, в рамках яких розвивалась до нього німецька лірика, то цим він повинен був завдячити передусім своїм глибоким зв’язкам з народною поезією. Цікавість до народної творчості була характерною для Гете протягом всього його життя; в похилому віці він вітав близьку до народної поезію Беранже, уважно слідкував за діяльністю Караджича, який колекціонував твори сербської народної поезії. Тісний зв’язок з народною поезією став традицією, з якої кращі представники німецької лірики і після Гете продовжували черпати все нові і нові легенди. На цю традицію опиралися різні поети, такі як Брентано, Ейхендорф, Вільгельм Мюллер, Меріке та Гейне. Тим самим вони слідували традиції Гете, Бюргера і Гердера, традиції епохи «Бурі і натиску», яка, саме встановивши контакт з народною творчістю, подолала закам'янілі колони німецької лірики. Деякі поетичні твори Гете являли собою обробку творів народної поезії. В інших віршах, наприклад «Знахідка», «Лісовий цар» Гете творчо використовував приклади народної творчості.
Лірика Гете охоплює всі сторони людського життя. Від простої любовної лірики зезенгеймських віршів до великої філософської глибини циклу «Бог і мир» – такі різноманітні форми і види лірично поезії, в яких проявився поетичний дар Гете. Поряд з жартівними і легкими, майже кокетливими еротичними піснями – сміливий порив «Прометея»:
Життєрадісність і конкретність, чуттєвість і відсутність релігійного забарвлення – ось основні риси поезії Гете.
Вершини творчості Гете досягнув ще в юності, створивши два твори, які самі по собі забезпечили б йому місце в перших рядах німецьких письменників. Цими творами були «Прометей» і перший варіант «Фауста», відомий тепер під назвою «Прафауст».
Гете судилось створити ідеологічну основу руху «Бурі і натиску», що намагався визначити основні принципи свого світогляду в боротьбі проти панівних класів. Серед учасників руху «Бурі і натиску» були поети, які перевершували Гете у розумінні політичних і соціальних питань. Але не було нікого хто перевершував би Гете по глибині розуміння тих ідеологічних проблем, через які сили феодалізму стикалися з силами буржуазного суспільства. Саме Гете проголосив думку у «Прометеї» про активну діяльність людини як основу людського щастя; саме Гете створив у «Фаусті» тип людини, що знаходить зміст життя в безперервній діяльності і одночасно прагне до того, щоб розгадати всі таємниці природи і життя, - завдання перед яким ставала безсильно стара шкільна премудрість старого суспільства.
1.2 «Вертер» Гете і проблема роману в естетиці німецького просвітництва
Як відомо, на долю роману Гете «Страждання молодого Вертера» випав такий несподіваний та великий успіх, якого ще не знала західноєвропейська література. Роман зробив ім'я двадцятип’ятирічного письменника відомим для всієї Європи. З моменту виходу і до кінця ХVIII ст. «Вертер» витримав величезну кількість видань, рецензувався, обговорювався, викликав багато численні наслідування у всіх європейських країнах.
Проте, як це не парадоксально на перший погляд, роман не вплинув на літературну теорію свого часу. Німецький дослідник Р. Аппель не без підстави констатує: «Поява “Вертера» збудувала епоху не в історії німецької літератури, а швидше в способі думок і звичаях”. У справі, на відміну від пізнішого «Вільгельма Мейстера», що послужив основою для романтичної теорії роману, новаторський за своєю суттю «Вертер» так і не був використаний сучасниками для перегляду уявлень про жанр.
Звичайно, в немалій степені на це вплинули принципові типологічні відмінності двох творів, велика традиційність форми «роману в листах». Але важливо й інше. «Вертер» закінчував в німецькій літературі епоху, коли роман провадив ніби неофіційне існування за порогом великої літератури. «Роман, - писав сучасник Гете І. К. Вецель, - є таким поетичним жанром, який найбільше зневажають і найбільш читають». Просвітницька естетика знаходилася на підступах до детальної теоретичної розробки жанру, ось чому роман не вкладається ще у звичну ієрархію жанрів, не має чітко визначених глибинних особливостей, визначеної жанрової специфіки. Твір Гете, стає породженням складного і протиречивого процесу висунення роману на провідні позиції в німецькій літературі останньої декади ХVIII ст. Цей процес серед решти ознак відрізнявся «жанровою критикою». «Вертер» – один з найяскравіших його проявів.