Дипломная работа: Золота доба Римської імперії

Замолоду Нерон учився у відомого філософа й письменника Сенеки. Сенека міркував про рівність всіх людей перед божественним законом. Він призивав до морального вдосконалювання, до волі, милосердю, стійкості перед нещастями. Однак Нерон не сприйняв наставляння мудрого Сенеки. Здавалося, він з непереборною впертістю намагався робити всі всупереч тому, чому вчив Сенека. Зрештою Нерон наказав Сенеке покінчити життя самогубством.

Під час тиранічного правління Нерона Рим і провінції були розорені його непомірною марнотратністю. Нерон уважав себе великим артистом. Він любив улаштовувати пишні видовища. Сам виступав на арені амфітеатрів, декламуючи поеми під звуки ліри.

В 64 році в Римі спалахнула страшна пожежа. Палало майже все місто. Поголоска обвинувачувала Нерона в підпалі. Його поводження давало для цієї підстави. Дивлячись на палаючий Рим, Нерон декламував вірші про пожежу Трої. Але провину за пожежу імператор поклала на християн, прихильників нової релігії, що поширювалася в Римській імперії. Стражники схопили християн, надягли на них просмолені шкіри, прив'язали до стовпів і підпалили. Так Нерон почав гоніння на християн у Римській імперії.

Злодіяння Нерона переповнили чашу терпіння римлян. Гвардія преторіанців, що належало охороняти імператора, підняла проти нього заколот. Нерон біг і сховався на віллі свого вільноотпущенника. Він хотів покінчити життя самогубством, але боягузтво не давало йому зробити це. Тоді вільноотпущенник допоміг імператорові закінчити свої дні. Зі словами "Який артист гине!" Нерон помер, залишивши по собі славу безумця, убивці й тирана.

Після короткого періоду військової смути в 69 році легіони проголосили імператором людини незнатного походження, вихідця зі стану вершників Тита Флавія Веспасиана.

Веспасиан з великою енергією узявся за відновлення розореної столиці імперії. Він дозволив усім, хто побажає, займати й забудовувати ділянки, що пустують. На Капитолії Імператор власноручно розчищав уламки будинків і виносив їх на своїх плечах. При Веспасиані припинилися несправедливі страти. У Римі запанував порядок. Веспасиану вдалося за допомогою розумної системи податків поправити фінансові справи імперії. Він навіть увів податок на суспільні туалети. Коли його син Тит виразив здивування із приводу такого "непристойного" податку, Веспасиан підніс до його особи монети й запитав, чи почуває син запах. Тит відповів, що ніякого заходу не почуває. "От бачиш, - помітив імператори, - гроші не пахнуть".[4]

Грандиознійшим спорудженням античного миру став амфітеатр Флавієв. Цей амфітеатр одержав назву Колоссеум (Колізей), імовірно, через те, що був колосальних розмірів. Амфітеатр уміщав 50 тисяч глядачів. У Колізеї були змінні арени, під якими перебували складні інженерні спорудження. Арена була добре видна з будь-якого ярусу й місця. Сидіння для глядачів були мармуровими, крім верхнього ярусу, призначеного для жінок. Там містилися дерев'яні лави. За допомогою особливих механізмів на арену піднімалися декорації, люди й тварини, до подання що перебували в підземних приміщеннях. Відкриття Колізею було відсвятковано гладіаторськими іграми, що тривали сто днів.

При Флавіях розцвіли міста Італії й провінцій. Одним з них було невелике містечко на півдні Італії - Помпей. Тут було багато храмів, прикрашених статуями площ, прекрасні лазні. Вулиці були забудовані добротними будинками. У численних крамницях ішла жвава торгівля. Жителі Помпеї любили дивитися на гладіаторські бої в місцевому амфітеатрі.

Про життя в Помпеях ми знаємо більше, ніж про яким-небудь іншому италийском місті. Цьому сприяло досить сумну обставину. Помпеї, що перебувають у підніжжя вулкана Везувій, під час його виверження були засипані вулканічним попелом і залиті лавою. Під шаром попелу й лави місто збереглося. Після багаторічних археологічних розкопок Помпеї були "розкриті". Тепер це унікальний музей під відкритим небом. Деякі порожнечі, що утворилися в попелі й лаві, археологи заповнили спеціальним розчином. Вийшли дивні виливки - статуї, що відтворюють тіла загиблих людей і тварин.

Помпеяни звикли до гарного виду паруючого вулкана, на схилах якого росли виноградники. Однак в 79 році почалося потужне виверження вулкана. Потоки лави кинулися долілиць по схилах. Люди в жаху бігли по що валять і горяним вулицям до гавані, сподіваючись потрапити на кораблі. Однак лише деяким удалося врятуватися. Нещасні гинули під уламками будинків, задихалися в сірчаних парах, були засипані вулканічним попелом. Разом з Помпеями загинули два сусідніх міста - Геркуланум і Стабії.

Останній імператор династії Флавієв Домициан був боягузливим і жорстоким. Він розв'язав у Римі терор, порівнянний зі страшними часами Калигули й Нерона. Імператор несправедливо засудив на смерть багатьох сенаторів, а простих римлян наказував піддавати дивовижним катуванням по найменшій підозрі в непокорі влади. При ньому донощики, що складалися на платню в держави, стежили за кожним жителем Рима. У період терору при імператорі Домициані мислячі люди були приречені на мовчання, якщо не хотіли загинути. Загальна ненависть до Домициану була так сильна, що, коли він був убитий змовниками, сенатори ухвалили знищити всяку пам'ять про нього. Труп його протягли по вулицях Рима й кинули в Тибр.

Зі зміцненням імперії від волі монарха усе більше залежали не тільки низи, але й верхи суспільства. Сенат з органа дорадчого перетворювався в орган угодовства й лестощів. Нащадки римської аристократії всі частіше відмовлялися від державної служби, воліючи їй радості дозвілля. Оточені юрбами рабів і клієнтів, вони потопали в розкоші. І ця розкіш розкладала римлян "лютішай воєн", як помітив римський сатирик Ювенал. [4]

Виникнення християнства.

Східні боги в Римі. Із часу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніння східним богам. Самою популярною богинею була єгипетська Исида, мати дитини Гора. Їй споруджували храми в Римі, у містах Італії й навіть на краю римського кола земель - у Британії.

Римські солдати особливо почитали индоиранського бога Митру, якого називали "Непереможне Сонце". 25 грудня в день зимового сонцестояння святкувався день народження Митри.

По всій імперії поширилося очікування вмираючого й бога-рятівника, що воскреє.

Навіть римських імператорів стали йменувати рятівниками й робили їм божественні почесті.

Під час правління Августа в далекої Іудеї відбулася подія, що спочатку мало хто помітив. Однак воно вплинуло на все майбутнє людства. У юної іудейської жінки Марії народився хлопчик, якого нарекли Ісусом. Пізніше його стануть називати Сином Божим і Христом - Месією (помазаником), посланником Бога. Від народження Христа почнеться наша ера, буде вестися сучасне літочислення.

Іудея - південна частина Палестини. В 1 столітті до н.е. римляни завоювали Іудеєві, але зберегли там владу місцевого царя. Історія Ісуса Христа розвертається в Іудеї в часи імператорів Августа й Тиберія в роки правління пануючи Ірода. Римляни не переслідували й древню релігію іудеїв, збереглася вища рада іудейських священиків Синедріон. У його володіннях перебували внутрішні справи. Верховне керування Іудей здійснював римський намісник