Доклад: Філософсько-етичне обгрунтування сенсу людського життя

Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.

Основоположником гедонізму вважається Арістіпп (435—355 рр.), сучасник Сократа. Арістіпп розрізняє два стани душі людини: задоволення як м'яке, ніжне і біль як грубий, поривчастий рух душі. При цьому не робиться відмінності між видами задоволення, кожне з яких в своїй суті якісно схоже на інше. Шлях до щастя на думку Арістіппа лежить в досягненні максимального задоволення і уникненні болю. Сенс життя за Арістіпом полягає саме у фізичному задоволенні.

Утилітарист Джеремі Бентам називає такий підхід обачністю гедонії. Генрі Сидгвік (Henry Sidgwick) в своєму описі утилітаризму XIX сторіччя розрізняє між етичним і психологічним гедонізмом. Психологічний гедонізм є антропологічною гіпотезою про прагнення людини збільшити власні радощі. Таким чином перспектива задоволення або уникнення розчарування є єдиним мотивом вчинків людини. Етичний гедонізм є у свою чергу нормативною теорією або групою теорій про те, що людина повинна прагнути до задоволення — або власному (егоїзм гедонії) або загальному (універсальний гедонізм або утилітаризм). На відміну від Сидгвіка, прихильника універсального гедонізму, Бентам писав:Природа поставила людину під владу двох суверенних владик: страждання і радощі. Вони указують, що нам робити сьогодні і вони визначають, що ми робитимемо завтра. Як мірило правди і брехні так і ланцюжки причин і наслідків лежать у їх прістола.

Евдемонізм— спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, за якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.

Утилітари́зм — моральна теорія (найбільш близько пов'язана з Бентамом і Міллем), згідно з якою правильний напрям дій — це той напрям, що максимізує перевагу задоволення над стражданням. Утилітаризм є найпоширенішою формою консеквентної моралі, яка акцентує на наслідках дій, а не на їхньому характері.

У психології перфекціонізм — це віра у те, що ідеал може і мусить бути досягнутим. У патологічній формі являє собою неприйняття всього неідеального та загалом вважається нездоровим. Проявляється як бажання робити усе лише найкращим чином.

Прояви патологічного перфекціонізму:

зволікання — особистість відкладає завершення задачі через страх зробити це недостатньо добре;

уникнення ризику — страх та уникнення нової діяльності, через невпевненість у тому, що її можна буде здійснити на належному рівні;

зосередження на другорядній роботі — трата часу на те, що на думку індивіда він робить ідеально.

Засоби боротьби:встановити прийнятні норми роботи працювати не недбало, однак і без перенавантаження встановити чіткий пріоритет виконання задач

спочатку робити першочергові справи, потім другорядні встановити обмеження по часу щоб уникнути непомірних витрат часу, слід обмежувати час виконання навіть найменших задач.