Доклад: Інституціолізація політичних партій

Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій є важливим чинником у питанні формування зовнішньої і внутрішньої політики держави, оскільки партії відіграють у багатьох державах провідну роль у формуванні виконавчої та законодавчої гілок влади, координують діяльність важливих ланок зовнішньополітичного механізму, узгоджують їх дії у проведенні зовнішньополітичного курсу держави.

Україна:

Становлення та розвиток законодавства про політичні партії в Україні відбувалося протягом певних етапів. В основу періодизації, на нашу думку, доцільно покластиконституційно-правовий статус політичних партій, що дасть змогуповно і всебічно розкрити їх роль, місце та значення в конкретних історичних умовах. З огляду на це, на нашу думку, процес правовоїінституціоналізації політичних партій в Україні умовно поділяєтьсяна декілька етапів:

1) закріплення правового статусу політичних партій, якііснували на території Австро-Угорської імперії наприкінці XIX –поч. XX ст.;

2) закріплення правового статусу українських політичних партій, які існували на території Російської імперії (1905–1917 рр.);

3) правове становище політичних партій у період становлення йутвердження радянської влади (1918-1990 рр.);

4) становлення сучасного правового статусу політичних партій вУкраїні.

Тільки в 1990 р. конституційні норми про керівну роль Компартії були скасовані та надано реальне право громадянам об’єднуватися вполітичні партії. Лібералізація режиму супроводжувалася процессомстановлення політичного плюралізму.

Важливим етапом правового регулювання статусу політичнихпартій було прийняття закону СРСР від 9 жовтня 1990 р. «Про громадські об’єднання» [7]. І хоча цей закон не виділяв політичні партії яксамостійний об’єкт правового регулювання, проте за своєю суттю цебув справді перший демократичний акт про політичні партії. Партіїмали такий же правовий статус, що й інші громадські організації, завинятком деяких положень. Закон уперше встановив, що політичніпартії є громадськими об’єднаннями, які створювалися та діяли відпо-відно до таких основних принципів як добровільність, рівноправність,самоврядування, законність і гласність. Уперше було зроблено спробувизначити нормативне поняття політичної партії, відмінне від поняттягромадські об’єднання.

Згідно із законом політичними партіями визнавалисяоб’єднання, які, виражаючи політичну волю своїх членів, ставили основними задачами участь у формуванні органів державної влади тауправління, а також здійснення влади через своїх представників, обраних у Ради народних депутатів. Наступним кроком у правовій інституціоналізації політичних партій в Україні стало прийняття Закону УРСР про внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР 1978 р., який був прийнятий 24 жовтня 1990 р. У ст. 49 Конституції визнавалося демократичнее право громадян Української РСР на об’єднання в політичні партії для задоволення їх законних інтересів.

Проголошення незалежності України та заборона компартії відкрили новий, посткомуністичний етап формування багатопартійності вУкраїні. Визнанням партій як правового інституту і їх легалізації внашій країні стало прийняття 16 червня 1992 р. Закону України «Прооб’єднання громадян».

Цей Закон порівняно із загальносоюзним законом від 1990 р. містив низку правових новел. Перш за все, це стосувалося визначенняпоняття «політична партія». Нею визнавалося «об’єднання громадян –прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво у їх складі» [8]. Позитивом цього визначення було те, що чітко формулювалась мета створення та діяльностіпартій у державі.

Закон запровадив явочно-реєстраційний порядок утворення політичних партій в Україні та їхмісцевих організацій, вирішував доситьважливі питання щодо членства в політичній партії. Закріплено правовільно утворювати політичні партії, бути їх членами й вільно виходити

з них. Закон не містить чіткої вказівки про необхідність фіксованогочленства громадян у політичній партії. Інститут членства в політичнійпартії базується на принципах рівності всіх членів партії та колективному вирішенні всіх головних питань. Політичні партії діють тільки звсеукраїнським статусом.

Встановлювалися і обмеження на створення та діяльність політичних партій в разі, якщо їх цілі мають антидемократичний, антидержавний чи антисоціальний характер. На жаль, цей Закон не передбачавповного та чіткого регулювання фінансової, комерційної діяльностіполітичних партій.

Однак, незважаючи на певні позитивні новели, Закон загаломне визначав специфіки правового статусу політичних партій. Якщож розглядати питання про участь партій у політичній діяльності,

обмеження щодо одержання коштів і майна, то партії були поставлені законодавством у гірші умови порівняно з іншимиоб’єднаннями громадян. Однак, Закон відіграв позитивну роль у стабілізації суспільних відносин, спрямував у правові рамки розвиток партійного будівництва.

Визначальною рисою сучасного етапу правової інституціоналізації політичних партій в Україні було прийняття КонституціїУкраїни 1996 р., а згодом і Закону України «Про політичні партії вУкраїні» 2001 р. Саме Основний Закон держави мав гарантувати кожному громадянину серед інших прав і свобод реалізацію права насвободу об’єднання, зокрема й у політичні партії. Віднині на конституційному рівні закріплено право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Уперше на конституційному рівні знайшли відображення основні завдання партій: сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виборах. Конституція України у загальних рисах також регламентує деякі питаннячленства в партіях.

Ці та інші конституційні положення стали основою для прийняття спеціального закону про політичні партії в Україні. Цей акт закріпив юридичне визначення поняття «політична партія», встановивпорядок створення та припинення діяльності партій, запровадив основні принципи їх організаційної побудови, форми участі в політичному житті, джерела фінансування, Конституцією визначаються й механізми залучення та участі громадян у процесах здійснення державної влади. Зокрема, відповідно до ст. 36 громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Таким чином, у Конституції України зафіксована провідна роль політичних партій у державотворчих процесах - політичні партії є тією демократичною інституцією, яка сприяє формуванню і вираженню політичної волі громадян шляхом участі у виробленні та реалізації державної політики.

За ЗУ: політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [6].

На думку Тимохіна, таке визначення поняття політичної партії є дещо звуженим, хоча повністю відповідає положенням Конституції України. Найбільш вдалим видається таке: політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян, яке виражає інтереси і формулює політичні пріоритети певних суспільних груп, змагається за здобуття влади шляхом участі у виборах та здійснює вплив на неї через формування своїх політичних вимог.

Що стосується загальних засад утворення та діяльності політичних партій, то тут необхідно звернути увагу та проаналізувати наступні положення Закону:

1. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Ця норма Закону фіксує не тільки загальну побудову партійної системи України, а й висуває певні вимоги до політичних партій.

Ця норма є важливою з огляду на те, що, беручи активну участь у здійсненні державного управління, політичні партії мають враховувати особливості життєдіяльності всіх регіонів України, зокрема таких аспектів, як економічний та соціальний розвиток, етнонаціональні, мовні, культурні та релігійні особливості регіонів.

2. Політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється.

3. Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Важливість цієї норми полягає в тому, що, встановлюючи обмеження участі в партії суддів, працівників прокуратури, працівників органів внутрішніх справ, співробітників Служби безпеки України, військовослужбовців, працівників органів державної податкової служби, ця норма, з одного боку, відокремлює здійснення державного управління від політики, а з другого - частково вирішує питання щодо неупередженого ставлення органів державної влади до політичних партій.

4. Наведені у ст. 8 права політичних партій та гарантії опозиційної діяльності партій є дещо загальними. На сьогодні гостро постало питання щодо закріплення конкретних прав за тими політичними партіями, що перебувають в опозиції. Зокрема, доцільно законодавчо визначити посади, на які призначаються виключно представники опозиційних партій (у комітетах Верховної Ради України, органах державної виконавчої влади тощо). Крім того, необхідно визначити порядок отримання партіями статусу опозиційних, а також порядок формування опозиції в цілому (наприклад формулу, відповідно до якої здійснюється розподіл посад між партіями, що входять до опозиції).