Доклад: Організація роботи з підручником на уроці як психолого-педагогічна проблема

Основна частина. Робота з підручником, на думку дидактів, один із важливих методів навчання, сутність якого полягає “в оволодінні новими знаннями, коли учень вивчає матеріал і осмислює наявні факти, приклади, закономірності і паралельно набуває вміння працювати з книжкою” [9, 179]. Таке трактування зазначеного методу навчання вказує лише на діяльність учня, тоді як процес оволодіння знаннями на матеріалі підручника в початкових класах відбувається в основному під безпосереднім керівництвом учителя.

Під час роботи з навчальною книгою неабияку увагу варто приділяти формуванню в учнів уміння самостійно осмислювати і засвоювати новий навчальний матеріал. Як зазначив І. Харламов, “слід добитися, щоб школярі ... могли самостійно виділяти основні питання, складати план прочитаного у вигляді запитань і тез, аргументувати найбільш важливі положення, користуватися при читанні словником, аналізувати розміщені в книжці ілюстрації ”[13, 217].

З метою поглиблення сутності аналізованого поняття виділимо певні теоретичні положення, на яких воно базується:

– оскільки робота з підручником – це метод навчання, то у його структурі можна виокремити “зовнішні” та “внутрішні” компоненти [10];

– “зовнішній” компонент роботи з підручником як методу навчання реалізує вчитель – це робота з підручником, яка може відбуватися під беспосереднім керівництвом вчителя або самостійно, на різних етапах уроку, з кожним зі структурних компонентів навчальної книги (Я. Кодлюк, О. Савченко);

– “внутрішнім” компонентом цього методу є “надбання” школяра, застосовуючи які “учень не лише справляється з поточними завданнями учіння, а й організовує свою пізнавальну діяльність, вчиться вчитися” [10, 15].

Виходячи з того, що робота з кожним зі структурних компонентів підручника достатньо повно описана в сучасній психолого-педагогічній літературі [11], розглянемо зміст діяльності вчителя та учнів з навчальною книгою на різних етапах уроку.

Педагогічний досвід свідчить про те, що найчастіше підручник використовують під час закріплення нового метаріалу, що передбачає виконання певних завдань – тренувальних (за зразком, за інструкцією, за завданням); творчих; повторне читання матеріалу тощо.

На етапі закріплення доцільно також застосовувати такі прийоми роботи з текстом: засвоєння змісту виучуваного матеріалу безпосередньо на уроці (“технологія” його проста: після пояснення вчителем нового навчального матеріалу учні працюють з підручником); актуалізація опорних знань (напередодні вчитель повідомляє учням, які знання з предмета треба мати, щоб засвоїти новий матеріал, і дає завдання для повторення та вказівки прочитати й запам’ятати, записати у зошит, відшукати приклади практичного застосування тощо); підтвердження правильності відповіді на запитання посиланням на підручник; повторення навчального матеріалу в класі напередодні перевірки знань учнів; використання підручника під час роботи з дидактичними картками; користування підручником та довідками під час розв’язування задач, у тому числі й виконання контрольних робіт [2].

На етапі актуалізації опорних знань робота з навчальною книгою може організовуватися з метою повторення того навчального матеріалу, без якого не може відбуватися ефективне засвоєння нового. Це – читання однієї чи навіть кількох статей з метою пригадати певні відомості (вчитель дає чітку установку, на що потрібно звернути увагу); повторення правила, способу виконання завдання; ознайомлення учнів з так званими передтекстовими запитаннями тощо.

Самостійна робота на ознайомлення з новим матеріалом рідко практикується у початковій школі, особливо на перших порах навчання. Мотивується це тим, що у молодших школярів ще не сформовані навички самостійного учіння. Не заперечуючи вказаного твердження, вважаємо, що майстерність вчителя саме і полягає в тому, щоб правильно визначити, що із нового матеріалу пояснити учням, а що запропонувати на самостійне опрацювання. Знаючи рівень розвитку свого класу, такі розрахунки можна зробити досить точно. Доречною у зазначеному аспекті є установка на сприймання тексту (Прочитайте і подумайте, чому..., Прочитайте і дайте відповідь..., Прочитайте і порівняйте... та ін.); проведення підготовчої бесіди; аналіз ілюстративного матеріалу підручника тощо.

Самостійне опрацювання нового матеріалу підручника є важливим засобом підвищення якості навчально-виховного процесу. Для цього вчитель насамперед повинен уміло підготувати учнів до самостійного вивчення матеріалу, ввівши їх в коло уявлень і понять, які діти мають засвоїти; зацікавити роботою; визначити конкретні завдання, які школярі повинні самостійно розв’язати в процесі вивчення нового; вказати на прийоми осмислення і запам’ятовування навчального матеріалу.

З метою закріплення вивченого доцільно використовувати такі прийоми роботи з підручником: читання тексту по абзацах з наступним аналізом прочитаного; читання тексту з наступною підготовкою відповідей на вміщені після нього запитання; читання тексту підручника з метою підготовки до складання плану. Слід зазначити, що вся ця робота зазвичай проводиться під безпосереднім керівництвом учителя.

На етапі систематизації та узагальнення навчальногго матеріалу необхідно залучати учнів працювати з підручником поступово, послідовно ускладнюючи запитання і завдання. Спочатку ці запитання, як правило, передбачають висвітлення фактів, подій тощо; визначення їх причин і наслідків; порівняння з подібними фактами, які мали місце в іншій ситуації або вивчалися раніше.

На цьому етапі вчителі в основному використовують бесіду та усне опитування. Однак, як зазначає В. Онищук робота з навчальною книгою дає кращі результати за умови, якщо прийоми роботи з підручником і методи керівництва самостійною діяльністю учнів урізноманітнювати [8].

Значно активізує роботу з навчальною книжкою прийом зіставлення розповіді вчителя зі змістом підручника, детально описаний ще К. Ушинським. Суть його ось у чому: прослухавши пояснення педагога і прочитавши матеріал підручника, діти порівнюють відомості, отримані з двох джерел: виділяють той матеріал підручника, про який не згадував під час пояснення учитель, і, навпаки, вказують, які нові відомості почерпнули з розповіді класовода, котрі відсутні у посібнику. Такий прийом, на думку Костянтина Дмитровича, спонукає учнів бути уважними і до слів учителя, і до книжки; сприяє закріпленню і збагаченню знань школярів; у процесі порівняння спрацьовує “здоровий глузд”.

Процес оволодіння знаннями на матеріалі підручника може відбуватися як під безпосереднім керівництвом учителя, та і у формі самостійної роботи учнів з книжкою (зауважимо, що другий спосіб можливий за умови, коли у школярів сформовані відповідні уміння).

Таким чином, робота з підручником – це метод навчання, який передбачає роботу з кожним зі структурних компонентів навчальної книги, що може організовуватися на різних етапах уроку як під керівництвом вчителя , так і у формі самостійної діяльності учнів, унаслідок якого молодші школярі засвоюють навчальний матеріал та оволодівають умінням працювати з підручником.

Результативність оволодіння знаннями значною мірою зумовлена підготовленістю педагогів до організації такої діяльності. Відсутність на уроці роботи з книгою чи неправильна її організація пов’язана, на думку І. Журавльова, з тим, що у вчителів не сформовані уміння користуватися нею [5]. Причину вчений вбачає в тому, що у педагогічних закладах освіти поза увагою викладачів залишається технологія роботи з підручником та організація навчального матеріалу (студентів навчають аналізувати лише зміст підручника).

Уміння майбутніх учителів початкових класів працювати з підручником Г. Бельтюкова відносить до загальнометодичних, тобто таких, що застосовуються під час навчання школярів різних дисциплін. Вищеназвані уміння є надзвичайно важливими при підготовці вчителів початкових класів.

Кожен майбутній педагог, на думку дослідників, має засвоїти систему знань про підручник і оволодіти наступними вміннями: виділяти структурні компоненти підручника; розрізняти види вправ, вміщених у книжці, спрощувати чи ускладнювати їх відповідно до поставленої мети; складати тематичне планування; виділяти теоретичний матеріал з певної теми; підбирати запитання і завдання з метою засвоєння нового матеріалу; порівнювати системи вправ з однієї і тієї ж теми у різних посібниках; розробляти різні варіанти уроків на основі наявного в підручнику матеріалу [1].

Уміння працювати з підручником студенти обов’язково повинні удосконалювати на педагогічній практиці. Спостерігаючи за уроками вчителів, вони вчаться аналізувати прийоми роботи з книгою, порівнювати їх у різних класоводів.

Аналіз педагогічного досвіду свідчить про те, що вчителі приділяють мало часу роботі з навчальною книгою, слабо володіють методами і прийомами, які необхідні для формування у молодших школярів уміння працювати з підручником, використовують недостатню кількість завдань для роботи з навчальною книгою. З іншого боку, деякі вчителі працюють виключно за підручником; вони не можуть внести корективи в методику навчання, тому що не відділяють зміст підручника від його методичної побудови. Окремі педагоги поверхово використовують матеріал книги: систематично опускають вправи, які їм не до вподоби; не бачать всіх методичних можливостей завдань та ілюстрацій підручників. Далеко не всі вчать дітей самостійно працювати з навчальною книгою: свідомо користуватися апаратом орієнтування; самостійно вивчати новий матеріал з підручника; знаходити потрібну сторінку, вправу тощо. Проте працювати з підручником вчителю доводиться на кожному уроці і недостатня сформованість відповідних умінь призводить до зниження рівня підготовки школярів.

В основному діти і вчитель працюють з навчальною книгою під час закріплення навчального матеріалу, а дидакти рекомендують учням періодично самостійно здобувати знання з підручника. Лише за таких умов у школярів формуються відповідні мислительні операції: аналіз, зіставлення, порівняння тощо. На думку багатьох учених, основною причиною неуспішності у старшокласників є невміння колишніх учнів початкових класів працювати з підручником.

Висновки. Таким чином, у контексті нашого дослідницького задуму робота з підручником як метод навчання трактується ширше, оскільки містить не лише “зовнішні” компоненти цього методу, а й “внутрішні”, основним із яких є оволодіння молодшими школярами умінням користуватися навчальною книгою.

У зв’язку із зазначеним вище посилюється значущість проблеми підготовки майбутніх педагогів до організації роботи з підручником на уроках у початкових класах.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бельтюкова Г. В. Формирование у студентов умения работать со школьным учебником // Начальная школа. – 1989. – №2. – С. 70-74.

2. Білий М. С., Губанов В. В. Книга та інші джерела інформації на уроках // Радянська школа. – 1989 – №9. – С. 30-35.

3. Ващенко Г. Загальні методи навчання. – Видання перше. – К.: Укр. Видавнича Спілка, 1997. – 441 с.